Последние блоги

Виявляється це Данилюк віддав газову трубу Фірташу!

До мене потрапив документик, який пояснює, чому команда Зеленського так швидко відмовилася від своїх обіцянок наводити порядок у газовій сфері і брехливо кричить, що тарифи – це не президентська справа. Тому, що «нові обличчя» команди Зеленського – це стара челядь найбільш одіозних олігархів. Наприклад, нинішній секретар РНБО Данилюк у часи Януковича був серед «чувачків», що організовували безкоштовну передачу державних газових труб Фірташу. А це основа монополії і схем Фірташа на газовому ринку.



Нагадаю, що у 2012 при Януковичі облгази були за копійку приватизовані Фірташем, а державні труби безкоштовно передані їм у користування. Самі по собі облгази це ніщо, труби – це все. Але вони були під забороною приватизації, тому Данилюк і Ко розробили схематоз про передачу їх у безкоштовне використання на праві господарського віддання, а щоб Фірташу не платити податок на прибуток, що виникав із безкоштовного отримання основних засобів (а це сотні млн.грн.), тодішня ВР у податковий кодекс провела положення про виняток для підприємств енергосфери. Таким чином Фірташ на шару отримав труби, що вартували мільярди, не сплатив ні копійки податків та отримав унікальну можливість стати монополістом постачання газу населенню. А далі було все гладко. Газ він постачав, кошти з населення та підприємств брав, а «Нафтогазу» віддавав не все. Це до сих пір найпростіша, але працююча схема, адже конкретному облгазу за борги газ не відключиш, в заручниках все населення та підприємства конкретної області.

Коли прийшов Зеленський, у мене була надія, що позаяк він вибирався під гаслами зниження тарифів, і це бізнес не Коломойського, то він почне свою діяльність з наведення порядку в газовій сфері. А це, в першу чергу, ліквідація корупційного посередника. Без цього соціальні ціни для населення означають неконтрольований фінансовий потік у кишені Фірташа і фінансова нестабільність, проти чого дибки стає МВФ.

Але яка я була зелена та наївна! Ну яку боротьбу з Фірташем можу я очікувати від Зеленського, якщо його найближча опора – секретар РНБОУ Олександр Данилюк, який, до речі, в РНБО відповідальний за енергетичний сектор, сам був серед челяді, що створювала годівничку для Фірташа. У мене є документ про нараду в Кабміні 2012 року щодо безкоштовної передачі Фірташу газових труб. Так от, на тій нараді був присутній і нинішній секретар РНБО Олександр Данилюк.

Він там один із багатьох, і, дуже цікаво, яка була його роль? Адже на той момент він працював не в Кабміні, а радником Януковича і керівником Координаційного центру з впровадження економічних реформ при Адміністрації Президента.

Тобто, це була його «реформа»? Якщо так, то треба віддати йому належне -крута «реформа»! В один момент створити штучного посередника з продажу газу для населення, який різними схемами викачав із держави сотні-сотні мільярдів, а це ого-го. Тільки це не реформою називається, а схематозом, якщо говорити правду. Проте суспільству правда зараз не потрібна, не за правду Зеленського вибирали, а за талант брехати.

Данилюк також у цьому талановитий. Він так вдало бреше про своє нове обличчя, позасистемність, що всі ковтають. І байдуже, що в це не вписуються факти, що який же він новий, якщо при Януковичу робив реформи, при Порошенкові керував Мінфіном. Із першої посади його вигнала Революція, з другої його вигнали за некомпетентність (я, до речі, з тих, що виганяли). Хоча ніколи не вважала Данилюка некомпетентним, я була впевнена, що він агент сил реваншу. Це в Мінфіні він блокував конфіскацію грошей Януковича та їх розпис на конкретні цілі в бюджеті. Це він завалив справу проти Коломойського у Лондонському суді. Він не може похвалитися жодним результатом в інтересах України… А в інтересах Фірташа може! В інтересах Коломойського може!

Це просто катастрофа! Але Зеленскому це, мабуть, байдуже. Адже ще до нового опалювального сезону люблячий народ вибере для Зеленського більшість у Верховній Раді. А далі він (народ) вже буде не потрібен. А Данилюк дуже і дуже потрібний, адже це він забезпечує для Зеленського мажорні сюжети на "Інтері".

Супрун має два тижні, щоб пояснити, чому тендери МОЗ знову проходять з кричущими порушеннями



За повідомленням порталу Кримінальний огляд, журналісти-розслідувачі продовжують слідкувати за скандальним тендером Міністерства охорони здоров`я 2018 року «Централізована закупівля ендопротезів і наборів для імплантації», який було проведено під керівництвом міжнародної організації Сrown Agents.

На думку журналістів, цей тендер було проведено з грубими ціновими маніпуляціями, порушеннями норм законодавства та тендерних процедур, про що свідчать документи і аналіз умов цьогорічного тендеру. Не зважаючи на те, що про порушення було повідомлено і керівництво МОЗ, керівництво Сrown Agents, депутати з профільного комітету та інші контролюючі інстанції, змін на краще не відбулося.

Відкритий лист до Уляни Супрун і народних депутатів стосовно корупційних схем у тендерних закупівлях ендопротезів 2018 року: http://kriminal-ohlyad.com.ua/usi-novyny/192-vidkrytyi-lyst-do-uliany-suprun-i-narodnyh-deputativ-stosovno-korupciinyh-shem-u-tendernyh-zakupivliah-endoproteziv-2018-roku.html

Корупція в результатах тендерів МОЗ 2018 року залишить нерухомими тисячі українців, які потребують штучних суглобів: http://kriminal-ohlyad.com.ua/main/191-korupciia-v-rezultatah-tenderiv-moz-2018-roku-zalyshyt-neruhomymy-tysiachi-ukrainciv-iaki-potrebuiut-shtuchnyh-suglobiv.html

Зважаючи на це, редакція «Кримінального огляду» оприлюднила відкрите звернення до Уляни Супрун та керівництва Сrown Agents, зокрема до регіонального керівника Тетяни Коротченко, із вимогою пояснити ситуацію та відповісти на гострі питання.

Публікуємо повний текст звернення.







Шевченківський суд, за поданням прокуратури, таємно заарештував майно відомого іноземного підприємства

В "Інтерфакс-Україна" відбулась прес-конференція на тему: «Таємні судові вердикти, як вирок українському правосуддю», де були оприлюднені кричущі факти порушення законів судовою системою та правоохоронними органами.



Зокрема, учасники прес-конференції розповіли про факти тиску на підприємство ТОВ «Ві Еф Консалтинг Сервісиз» вітчизняних силовиків, яке відбувається вже більше року, з незрозумілих причин, в порушення норм закону та кримінально-процесуального кодексу. Це спричиняє іміджеві та фінансові збитки і дискредитує Україну в очах міжнародної спільноти.

Див. відео з прес-конференції: https://ua.interfax.com.ua/news/video/544443.html

На початку липня 2018 року керівництво ТОВ «Ві Еф Консалтинг Сервісиз» вже зверталось до громадськості з приводу незаконного тиску на підприємство з боку працівників ДФС.

Див. Тисячі українців можуть не отримати візи внаслідок дій податкової міліції: http://www.ukrpress.info/2018/07/04/tisyachi-ukrayintsiv-mozhut-ne-otrimati-vizi-vnaslidok-diy-podatkovoyi-militsiyi/

Тоді з незрозумілих причин, абсолютно безпідставно слідство почало допитувати співробітників, проводити обшуки, внаслідок яких з офісу компанії були вилучені сервери, комп’ютери та інша техніка, що могло спричинити колапс у системі оформлення міжнародних документів як для українців, так і для іноземних громадян, що мають відносини з нашою державою.

Як нагадав адвокат, партнер АО «Міжрегіональна колегія адвокатів» Володимир Мусієнко, формальним приводом для переслідувань стали відносини однієї з численних фірм-контрагентів, що колись замовляли послуги у ТОВ «Ві Еф Консалтинг Сервісиз» з якоюсь фіктивною структурою. Жодного законного або логічного приводу тиснути на відоме підприємство з іноземним капіталом, яке забезпечує Україні та українцям міжнародні зв’язки, тим більше вилучати майно, у податківців не було і не могло бути.

30 липня 2018 року, задовольняючи численні клопотання адвокатів, Шевченківський районний суд м. Києва виніс очікувану постанову, що передбачала повернення незаконно вилученого майна ТОВ «Ві Еф Консалтинг Сервісиз». Проте вітчизняні правоохоронці і не думали залишати компанію в спокої. А незаконно вилучене майно, попри всі намагання повернути його, так і залишилось у податківців. Можливо, ці ноутбуки вже подаровані подругам, чи дітям інспекторів ДФС, або ж продані на OLX? В будь-якому разі правоохоронці фактично ігнорували всі запити та відмовлялись діяти по закону. Як з`ясувалось – у них в кишені був ще один протиправний козир.

Як повідомив генеральний директор компанії ТОВ «Ві Еф Консалтинг Сервісиз» Георгій Шевченко, лише нещодавно компанії стало відомо, що Шевченківський районний суд столиці ще 3 серпня 2018 року, через три дні після зняття незаконного арешту з майна компанії ТОВ «Ві Еф Консалтинг Сервісиз», тим самим судом знову заарештував його за таким самим поданням того ж самого прокурора!

Фактично тільки зараз, через три з половиною місяці, юристи компанії змогли отримати підтвердження того, що майно знаходиться під арештом. Весь цей час правоохоронці під різними приводами відмовлялись повертати майно та навіть повідомляти про підстави його неповернення. Таким чином, ми бачимо приклад класичного тиску правоохоронних органів разом з судовою системою на бізнес в Україні, з використанням всього арсеналу незаконних прийомів.

Таке зухвале порушення закону викликає подив у юристів.

«Компанії не повідомили про судове засідання, на якому розглядався арешт, не направили судове рішення на адресу власників майна, більше того, судове рішення взагалі не було занесено до реєстру судових рішень, тобто залишилось у таємниці. Такі дії суду і правоохоронних органів, зокрема прокурора – грубе та цинічне порушення норм КПК та законів України», — заявив Володимир Мусієнко. — Відповідальність за ці порушення передбачена законом і ми будемо подавати скарги у всі контролюючі інстанції. Але недосконалість вітчизняного законодавства, відсутність фактичного контролю та відповідальності робить можливим такі кричущі речі», наголосив адвокат.

«Таємні судові рішення є дуже небезпечним прецедентом, який загрожує вітчизняному бізнесу і країні в цілому. Фактично, судова система отримує можливість таємно від учасників процесу, виносити сумнівні вердикти, інформацію про які приховувати від суспільства, нахабно порушувати діюче законодавство. Особливо цікаво подивитись на цю практику на тлі підписаного днями Президентом України Закону «Маски-шоу стоп-2», який повинен захистити бізнес від неправомірних дій правоохоронної системи. Тому ми будемо продовжувати боротьбу і зробимо все від нас залежне, щоб ситуація не повторилась, а винні понесли відповідальність. Зокрема, ми підготували звернення до президента України Петра Порошенка, Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, Генерального прокурора та ін. Сподіваємось, що розголос і суспільний резонанс допоможуть відновити справедливість, а Україна збереже обличчя у відносинах з міжнародними партнерами», — підкреслив Георгій Шевченко, генеральний директор ТОВ «Ві Еф Консалтинг Сервісиз».

Зі своєї сторони, регіональний керівник міжнародної групи компаній VFS Global у країнах СНД та Східної Європи Аміт Кумар Шарма, виступаючи перед журналістами, повідомив:

«Ми є міжнародною компанією, яка має великий досвід роботи в різних країнах світу, і скрізь ми суворо дотримуємося вимог місцевого законодавства. Ситуація, що склалася, погіршує імідж компанії. У зв'язку з арештом обладнання ми не можемо в повному обсязі здійснювати свою діяльність. Крім того, дипломатичні представництва іноземних держав весь час запитують у нас про хід справи, і не можуть зрозуміти чому українська правоохоронна система все ще має до нас претензії».

Довідка:

Ві Еф Консалтинг Сервісиз належить до міжнародної групи компанії VFS Global, яка є найбільшим у світі оператором з технологічного обслуговування урядів та дипломатичних представництв у всьому світі. На сьогоднішній день компанія працює у 141 країні, що розташовані на п’яти континентах, обслуговує уряди 61 країни, включно з МЗС України. Компанія надає послуги у 2763 центрах обслуговування клієнтів по всій планеті. З початку роботи у 2001 році було оброблено по всьому світу понад 182 мільйонів заяв на отримання віз. Ві Еф Консалтинг Сервісиз в Україні співпрацює з 16-ма дипломатичними місіями, МЗС України, та надає свої послуги населенню через розгалужену мережу візових центрів (17) майже в усіх великих містах країни. Компанія допомагає отримувати людям візи всіх типів і обслуговує близько одного мільйона громадян на рік.

Автотранспортна спільнота вимагає звільнення голови Укртрансбезпеки Ноняка – інакше влаштує справжній транспортний колапс!

У вівторок, 7 листопада, автомобілісти з усієї України блокували центральні вулиці столиці та пікетували урядовий квартал. Як повідомили кореспонденту «Кримінального огляду» активісти з ГО «АвтоЄвроСила», окрім питань з євробляхами, однією з вимог протестувальників було звільнення голови «Укртрансбезпеки» (ДСБТ) М.В. Ноняка — за систематичну корупційну діяльність, що розвалює галузь та ускладнює життя автомобілістам взагалі, і автоперевізникам, зокрема.



Що саме інкримінують Ноняку — розібрались нещодавно кореспонденти антикорупційної ініціативи в своєму розслідуванні, опублікованому на порталі Медіум.

Так, найбільше обурення автоперевізників викликає створення в Україні чорного ринку дозволів на транспортні автоперевезення по території іноземних країн. Журналісти привели розрахунки фахівців ГО «Український транспортний союз» та ГО «Всеукраїнський центр реформ транспортної інфраструктури», за якими об’єм вторинного ринку міжнародних дозволів досягає 10 млн. євро, а вартість одного дозволу, за умови штучного дефіциту, коштує 300-700 євро. Тоді як офіційна ціна дозволу коштує менше 2-х євро! Різниця ж, за свідченням експертів, осідає в кишенях Ноняка і його поплічників.

Така ситуація, як з`ясувалося, виникає за свідомого сприяння і цілковито лежить на совісті керівництва ДСБТ. Крім того, плутанина із квотами та дозволами, що її створює «Укртрансбезпека», істотно дратує наших сусідів з інших країн, які зі своєї сторони, також знижують квоти на перевезення по їх території, тим самим збільшуючи дефіцит і попит на чорному ринку.

Крім того, в статті згадали численні скарги на тотальне хабарництво при призначенні керівників регіональних підрозділів, кричущу некомпетентність нових інспекторів, незаконне звільнення тих, хто відмовляється платити данину нагору, систематичне підробляння даних про вагу машин, тощо.

Все це разом б`є по репутації та кишені українських перевізників, і ставить автотранспортну галузь на межу виживання.

Що стосується головної проблеми – торгівлі чорними дозволами, у згаданому розслідуванні журналісти навели три основні схеми, за якими відбувається штучне створення ажіотажу і формується ситуація з дефіцитом дозволів.

Так, перша схема — це продаж дозволів на найбільш популярні напрямки (Польща, Румунія, Італія, Угорщина) своїм перевізникам, що призводить до їх відсутності та дефіциту для інших бажаючих. Насправді, ці «зайві дозволи» не використовуються власниками, а перепродаються іншим перевізникам за ринковою ціною.

В другій схемі фігурують вже пусті бланки, які видаються на підставні фірми. Фактично чистий дозвіл роздруковується на будь-яку компанію, хто готовий заплатити ринкову ціну і кому терміново потрібно їхати закордон. Згідно з отриманої інформації існують випадки, коли підприємство оптом скуповує дозволи та використовує їх в той момент, коли квота міжнародних дозволів використана в повному обсязі і утворюється штучний попит.

І, нарешті, третя схема – це коли використані бланки не утилізуються, а потрапляють на вторинний ринок, де перепродаються знову. Саме таку крупну схему по незаконному знищенню, а насправді – зникненню більш як 400 тисяч бланків нещодавно розкрила комісія Мінінфраструктури, про що був складений офіційний рапорт і повідомлене керівництво Мінінфраструктури, СБУ, Прокуратури.

Проте, як зазначається в розслідуванні, жодних правових наслідків для керівництва «Укратрансбезпеки» це викриття не спричинило. Більше того, існує інформація, що кримінальну справу планують злити, а керує прикриттям Ноняка та його команди ніхто інший, як голова ВР Андрій Парубій, з яким Ноняк пліч-о-пліч виборював демократичне антикорупційне майбутнє для Українців на останньому Майдані, і зв’язками з яким головний трансбезпеківець так пишається в соцмережах.



У статті наведена думка фахівців, що таке відверте потурання корупції в «Укртрасбезпеці» загрожує не лише знищенню вітчизняної автотранспортної галузі, але й різким скороченням імпорту-експорту, масовим закриттям підприємств, а відтак – збільшенням інфляції та економічним занепадом для всієї країни.

Наостанок, в статті пролунало чітке попередження, що якщо не будуть почуті вимоги автоперевізників і корумповане керівництво «Укртрансбезпеки» не звільнять, то фурами безстроково перекриють не тільки центр, але й все місто, і тоді столицю очікує справжній транспортний колапс.

Судова реформа очима журналістів: враження від Харківського апеляційного суду

Судді жартують, що реформа суддівської системи здійснюється з 1761 року. У новітній Україні система правосуддя змінюється останні вісім років, проте рішучих обертів цей процес набрав у 2016 році з внесенням змін до Конституції та статусу суддів.

Інакше не могло й бути. Ситуація, яку уособлювали зваричи, чауси, вовки, царевичи, кицюки та інші, — не лише погрожувала жорстокими самосудами, але й руйнувала засади державності. Адже судді масово і безсоромно прислуговували кримінальним, бізнесовим та політичним спільнотам.



Сьогодні Вища рада правосуддя невтомно “вичищає стайні”, притягуючи суддів до відповідальності. Попередження, догана, сувора догана, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя, подання про звільнення з посади — стали буденними явищами. Завдяки стягненням та іншим факторам суддівський некомплект становить вже близько трьох тисяч посад. Є суди, в яких немає жодного судді! Це при тому, що суди в Україні протягом року вирішують 4-6 млн. справ!


Незважаючи на труднощі та спротив, система істотно реформується. На посади суддів прийшло багато адвокатів та науковців. Запрацював новий Верховний суд, свіжий подих отримало суддівське самоврядування. Довіра до правосуддя зросла. Якщо до Майдану судам довіряло 5 % населення, то зараз це показник збільшився втричі.

Проте бізнесові та політичні групи намагаються впливати на систему правосуддя і надалі. Наприклад, у жовтні ц.р. в скандальні хроніки потрапив суддя Апеляційного суду Харківської області Володимир Плетньов. До його будинку завитали активісти — не самі, а разом із опудалом, що теліпалося на шибениці. До рота опудалу були запхнуті гроші. Папірці з цифрами красномовно вказували на гріхопадіння судді.

Від колег-журналістів автору стало відомо про існування так званого “Списку Святоша”. До нього потрапляють судді, які виносять сумнівні рішення в інтересах колишнього регіонала, народного депутата і власника групи компаній “АІС” Дмитра Святоша. Як виявилось, перші номери у “Списку Святоша” займають той самий Плетньов та його столичний колега Юрій Мазур. Відеокамери зафіксували налякані обличчя цих осіб, коли журналісти їх запитували про одіозного політика.



Об’єднана група київських журналістів на чолі з автором статті вирушила до Харкова, аби познайомитись з Плетньовим. Та, за одним ходом, зібрати матеріали для майбутнього фільму про сучасних українських суддів. Ні, не про тих, що мантією заробляють неправедні гроші. А про яскравих, відкритих, харизматичних служителів Феміди нового, постмайданного формату.



Одразу скажемо, що журналісти знайшли в Харкові позитивних персонажів. І не лише серед суддів, що працюють по 12-15 годин на добу, живуть без пафосу, мають цікаві захоплення, пишуть історичні книги. Типовим представником майбутнього суддівського корпусу виявилась керівник прес-служби Харківського апеляційного суду (за яку слід тримати кулаки, аби вона здала суддівські іспиті). Безумовно, усі вони стануть героями майбутнього фільму.

Що стосується Володимира Плетньова, то він зустрічі з журналістами усіляко уникав. Вірогідно, не хотів чути запитань про справу депутата Святаша, яка розглядалася не без його участі. Пан Плетньов через телевізор спростував своє особисте знайомство з народним депутатом на ім’я “Дмитро”, а потім взагалі написав заяву про відставку з посади судді.



До речі, згодом фігурант “Списка Святаша” заявив про те, що стане відеоблогером і розповість багато-пребагато фактів з прізвищами; що “прімєром для подражанія” для нього є кумир усіх “ватників” Анатолій Шарій. Невже на нас чекають шокуючи одкровення та покаяння “заблудшєва судьі”?!

Загалом бачимо, що судді на кшталт Плетньова потроху відмирають, як динозаври. На зміну приходять чудові та порядні люди, — як, наприклад, голова Ради суддів України Олег Ткачук (на світлині — у центрі).



За безпосередньою участю пана Олега створюється Антикорупційний суд, впроваджуються електронний суд та інші новели, вживаються додаткові заходи для забезпечення незалежності суддів. І це вселяє впевненість і оптимізм не лише в успіх суддівської реформи, але й в майбутнє нашої держави!

Дмитро Федоренко, спеціально для UkrPress.info

P.S. Відео: голова Ради суддів Олег Ткачук про болючі питання розбудови судової системи в Україні.

50% уголовных дел на Львовщине - сфальсифицированы и заказные? с целью устранить неугодных власти/коррумпированным кругам людей - Наталья Ван Доеверен



В среду, 24 октября, в ИА «Интерфакс» состоялась пресс-конференция «милицейско-полицейские провокации и титушное правосудие», во время которой общественности рассказали ужасные факты о незаконных уголовных преследованиях граждан Украины по фальсифицированным обвинениям.

Видео пресс-конференции:




Открывая пресс-конференцию, председатель ОО «Комиссия защиты незаконно обвиняемых», адвокат Юлия Василенко напомнила, что в соответствии со ст. 19 Конституции Украины органы государственной власти и органы местного самоуправления, их должностные лица обязаны действовать только на основании, в пределах полномочий и способом, которые предусмотрены Конституцией и законами Украины. И отметила, что в Украине эта базовая норма по отношению к правоохранительным органам очень часто совсем не выполняется.



Более того, как видно из конкретных уголовных дел, о которых рассказали участники, в Украине действует целая система заказных преследований, в рамках которой коррумпированные правоохранители выполняют чьи-то грязные заказы — открывают дела по надуманным или сфальсифицированным обвинениям, и преследуют невинных людей, используя штатных «залегендированных» милицейских, а теперь уже полицейских провокаторов. Последние имеют в своем арсенале целый ряд противоправных средств, используемых против людей — как, подстрекательство к преступлению, предложение преступных услуг, имитация преступления, лжесвидетельство и тому подобное.

Парадоксальность ситуации в том, что как отметила Юлия Василенко, провокация преступления, по сути подстрекательство к совершению преступления, содействие в совершении преступления, во-первых, не входит в полномочия сотрудников полиции. Во-вторых, по своей сути подстрекательство и содействие совершению преступления является формой соучастия. Но ответственность за эти провокации и имитации, совершенные полицией, несут не полицейские, а другие люди.

Еще одна проблема, на которую было обращено внимание присутствующих, это влияние так называемых «титушок» на суды, в которых рассматриваются заказные, сфальсифицированные дела. В последнее время этих проплаченных молодых людей, под видом заинтересованной общественности, очень часто используют с целью давления на адвокатов подсудимых и судей, если последние не выносят приговор, который бы удовлетворял заказчика.

Дело Ивана Шерстюка

Одно из самых резонансных дел, которое иллюстрирует всю палитру титушно-полицейского произвола — дело львовянина Ивана Шерстюка, о котором рассказал адвокат Орест Шевчук.



Иван Шерстюк — общественный деятель, выпускник Люблинского Католического университета имени Иоанна Павла II, преподаватель в Варшавском университете общественной психологии, докторант Польской академии наук, в 2010 г. баллотировался в областной совет от Гражданской партии «Пора».



Адвокат Орест Шевчук:

«Преследование Ивана известным во Львове бизнесменом 90-х, Александром Веремеенко началось с 2010 года. Имея средства, связи и личную неприязнь к Ивану, Веремеенко успешно использует их для его уголовного преследования, применяя различные уголовные дела, а правоохранители способствуют такому преследованию. В частности, чтобы устранить Шерстюка, была разработана целая операция по провокации и имитации заказного убийства Веремеенко, в которой подсудимого выставили якобы заказчиком услуг киллера. Красноречивым фактом в этом деле является то, что на роль «киллера» был приглашен сотрудник уголовного розыска полиции Сергей Прудченко, теперь первый заместитель начальника Департамента уголовного розыска Национальной полиции Украины. Последний работал именно по направлению разоблачения уголовных правонарушений, связанных с посягательством на жизнь человека. Именно он обеспечивал успех в проведении провокации преступления, которое никогда не было даже задуманным, а не то что воплощенным, без участия правоохранителей».

Адвокат рассказал технологию провокации. Зная о конфликте между Шерстюком и Веремеенко, гражданин Маслов (залегендированный свидетель Олейников) вышел на контакт с Шерстюком. При встрече Маслов предложил Шерстюку встретиться с Ефремовым (также залегендированным свидетелем), который может помочь решить конфликт с Веремеенко. В свою очередь, Ефремов предложил Шерстюку свои услуги: убийство Веремеенко. При разговоре постоянно подчеркивая, что по-другому вопросы не решаются. Конечно же, Шерстюк и слышать не хотел ни о каком убийстве, и отказался от услуг провокаторов. Позже оказалось, что Маслов является штатным свидетелем милиции, и участвует в этом же качестве в нескольких других производствах. Конечно, самого убийства Веремеенко совершено не было, как и не было задокументированной просьбы совершить преступление и передачи средств на его совершение. Для имитации убийства было написано заявление в милицию, в котором было указано, что Веремеенко вышел из дома и не вернулся. Также было сделано объявление в прессе. Этого было достаточно, чтобы возбудить уголовное дело и арестовать Ивана Шерстюка в качестве «заказчика убийства Веремеенко».

На пресс-конференции адвокат задал вопрос, заказывал Шерстюк убийство Веремеенко, или наоборот — Веремеенко заказал уголовное дело и арест Шерстюка? Этот вопрос пока остается без ответа.

При рассмотрении дела в суде оказалось, что не только Маслов является штатным свидетелем милиции. Также оказалось, что «залегендированное» лицо Ефремов, который настаивал на необходимости совершения убийства и предлагал Шерстюку совершить это убийство, также является работником милиции.

Адвокат поставил четкие вопросы о законности действий работников милиции: могло ли быть совершено преступление без участия сотрудников милиции? И является ли предложение работника милиции совершить преступление законными? Ответ на эти два вопроса отрицательный.

В частности, Орест Шевчук подчеркнул, что действия милиционера предложившего совершить преступления выходят за пределы его полномочий.

Несмотря на очевидные факты провокации преступления, судебное разбирательство продолжается уже шестой год. С декабря 2012 года Иван Шерстюк содержится под стражей, и окончательная точка в этом деле еще не поставлена.

Кроме того, адвокат рассказал, как в течение 2017-2018 годов по делу постоянно оказывалось давление на суд (Франковской районный суд Львова) и судью Лозинского, который вел это дело, а также защитников и родственников Ивана Шерстюка со стороны псевдо-активистов организаций, основанных Веремеенко и депутатом от БПП Андреем Антонищаком. Это следующие организации — «Украинский союз участников АТО», ОО «Развитие общества», «Спортивный клуб «Легион «Львов». «Активисты» пикетировали суд, угрожали и даже нападали на родственников и защитников Ивана. Все эти события остались без реакции со стороны полиции.

См: ОО «Развитие общества» лоббирует свои интересы методами «разборок» 90-х годов Читайте больше здесь: https://zik.ua/news/2015/09/17/go_rozvytok_gromady_lobiyuie_svoi_interesy_metodamy_rozborok_90h_rokiv_625387

Фантастическая четверка: Как превратить общественную активность на бизнес. Расследование ZAXID.NET: https://zaxid.net/fantastichna_chetvirka_n1466469

Сегодня, по глубокому убеждению правозащитников-участников пресс-конференции, Иван Шерстюк и его семья, и даже его защитники имеют все основания считать себя в опасности в связи с полным бездействием полиции и абсолютной безнаказанностью титушек-псевдоактивистов, которые открыто им угрожают. Орест Шевчук также сообщил, что неоднократно получал угрозы в свой адрес, и был вынужден взять отвод, как адвокат потерпевшего.

Дело Натальи Ван Доеверен

Еще одно резонансное дело последних лет, которое имеет очевидные признаки провокации преступления, возбуждено в отношении заместителя председателя Львовской областной больницы Натальи Ван Доеверен.




В частности, Наталья рассказала, что в последние годы против нее было открыто 5 сфальсифицированных уголовных дел. Было два покушения на ее жизнь. Уголовные преследования против нее, по убеждению Натальи, были организованы со стороны коррумпированных медицинских кругов. Так как, работая на руководящих должностях в медицинских заведениях, Наталья открыто выступала против махинаций с тендерными закупками лекарств (препаратов гемодиализа на сумму более 100 млн. гривен). Заказчиками преследований она считает известную и влиятельную львовскую семью Дубневичей, которым перешла дорогу. А исполнителем преследований, в частности, выступает работник полиции Тарас Демкович.

Наталья рассказала, что за последние годы 125 дел против львовских «взяточников» были сфальсифицированы 25-ю штатными агентами. Жертвами выступают известные авторитетные люди, которых заказывают — деканы, ректоры, руководители госучреждений, которые стали неудобными для системы, или на место которых есть свой претендент.

См Кому служат агенты-взяткодатели на Львовщине?



Наталья говорит, что 80% этих дел о взяточничестве являются фиктивными. А вообще, уверена, что более 50% уголовных дел на Львовщине — заказные, организованные в корыстных целях и незаконным образом.

Она сообщила также о некоторых наиболее вопиющих подробностях дел против нее, которые красноречиво свидетельствуют о незаконных действиях правоохранительных органов Львовщины.

Наталья рассказала, что 17 ноября 2016 года гражданка Цапля М. подала заявление о том, что в этот день заместитель главного врача Львовской областной клинической больницы (вроде, это была Наталья Ван Доеверен) требовала у нее 6 000 грн. за то, чтобы поместить ее родственника Криворучищака Д.Д. в отделение гемодиализа этой больницы. Как в дальнейшем выяснилось, один из правоохранителей, задействованных в деле — родственник заявительницы, а «смертельно больной пациент» на самом деле не был болен вообще. Впоследствии по данному делу оказалось ряд интересных и очень существенных деталей, которые разоблачили цепочку дел, открытых на основании провокации преступления и производств теми же так называемыми заявителями.

«Но после этого, как я заявила, что 17 ноября 2016 года, вообще, находилась далеко от рабочего места и предоставила соответствующие доказательства, кучу свидетельств от людей, которые видели меня в другом месте, текст подозрения и показания заявителя с 17 ноября изменили на 18 ноября. Хотя и 18 ноября заявительница даже гипотетически не могла со мной видеться. Но, несмотря на такие противоречия, меня арестовали и некоторое время продержали в СИЗО.

В другом случае меня обвиняли в получении взятки в день бракосочетания с моим мужем, когда я вообще отсутствовала во Львове. Как оказалось, это был штатный провокатор — человек, который недавно освободился из мест лишения свободы, и полицейские его уговорили оговорить меня, о чем он впоследствии сделал признание, потому что совесть замучила».

См .: Свидетель по резонансному делу львовского врача признался в ложных показаниях



Наталья рассказала, что этот провокатор прямо в суде заявил, что действительно писал заявление и давал показания против врача, однако к таким действиям его принудили оперативные работники полиции: вышеупомянутый Демкович Т. и его прихвостень-неудачник Потапов С., которые ввели свидетеля в заблуждение историями о враче-взяточнике, сыграв на его чувствах.

Несмотря на все нелепости и процессуальные казусы, дело по этим эпизодам уже почти два года находится на рассмотрении в суде. Какая-то странная фантасмагория: подумает сторонний наблюдатель, однако для страны полного правого беспорядка — это норма.

По мотиву совершения провокации против Н. Ван Доеверен, существуют следующие соображения. Ранее, в мае 2015 года, вышло в свет интервью Н. Ван Доеверен в голландской газете «Trouw», в котором говорилось о том, как работают коррупционные схемы в области здравоохранения, как отмываются бюджетные средства, в том числе и на примере Львовской областной больницы. Вскоре, где-то в июне 2015 года, в адрес Ван Доеверен после этой публикации стали поступать телефонные угрозы, имели место попытки расправы и запугивания, в частности, подстроены ДТП, акты вандализма на придомовой территории, попытки взлома входной двери.

При этом, если учесть, что Наталья Ван Доеверен — не системный человек, активный участник двух майданов, волонтер и последовательный борец против злоупотреблений в медицине, которая незадолго до инкриминируемых событий дала ряд интервью международным СМИ о коррупции при государственных закупках в медицинской сфере, — такой поворот в ее жизни находит свое логическое объяснение.

Наталья считает, что все эти преследования имеют целью вытеснить ее за пределы Украины. Но женщина имеет сильную волю, несгибаемый характер, устойчивые убеждения, и готова бороться до конца. Напоследок, врач обратилась лично к президенту Украины Петру Порошенко, с просьбой защитить ее жизнь и повлиять на правоохранительные органы, с целью положить конец этому безнаказанному и циничном произволу львовских правоохранителей.

В еще одном деле — Юрия Пискуна, о котором говорили на пресс-конференции, также наблюдались провокации со стороны правоохранителей с использованием системных штатных заявителей, а также попытки давления на рассмотрение дел в суде непонятными людьми-титушками. Особенностью дела Юрия Пискуна является то, что роль титушек выполняли непосредственно работники службы безопасности.

Итоги участников

Подытоживая пресс-конференцию, правозащитница Юлия Василенко отметила: «Мы все должны осознать, что умышленное провоцирование преступлений, которые никогда не возникли бы без участия со стороны правоохранительных органов и подосланных ими провокаторов, и их «расследования» вызывает серьезные негативные последствия для всего общества. Это и неэффективное использование средств налогоплательщиков, и формирование нереальных показателей раскрываемости преступлений, и опасность в любой момент стать жертвой провокации, если ты кому-нибудь перешел дорогу. При этом привлеченные к таким провокациям правоохранители успешно делают карьеру в органах — но разве в этом заключается роль правоохранительных органов в государстве?

Это не проблема отдельных людей, это проблема всех нас и общества в целом. И поэтому мы, как гражданское общество, должны выявлять такие незаконные действия со стороны тех, кто безусловно должен следовать букве закона и создавать механизмы для борьбы и недопущения такой деятельности в будущем.

А украинская власть, в частности Петр Порошенко, и подчиненное ему руководство правоохранительных органов в лице Юрия Луценко, Арсена Авакова, Сергея Князева, Василия Грицака и других силовиков, наконец должны осознать: покрывая или закрывая глаза на такую деятельность своих подчиненных, вы сами провоцируете людей на возмущение и недоверие к властным структурам. А затем это превратиться в хаос и беспорядок, в котором не будет победителей».

Олександр Бабіч. Офіцер. Історик. Людина.



Переконаний одесит, який розуміє і відчуває своє місто відкритим серцем. Втомлений від дурості тремтячих від жаху прийдешніх змін можновладців. Який, на щастя, зрозумів найважливіше – на них не потрібно витрачати ні емоції, ні час, ні сили. Їх треба інтелектуально винищувати, сміятися і бугагакати їм в їх прокремлівські пики.



Олександр Бабіч. Офіцер. Історик. Людина.

Через два місяці буду відзначати перші прожиті півстоліття. Прожиті в моїй нескінченно улюбленої країні. За ці 50 років життя навчило мене цінувати все те, що було мені даровано – запашний хліб, вирощений на щедрій українській землі, духовну і культурну спадщину, зібрані по крупицях за багатовікову історію моєї улюбленої України і кожну мить спілкування з людьми, яких є за що поважати.

Особливо тих, хто так фанатично любить свою країну. Зустрічаю їх і отримую максимум духовної підзарядки. Священики, патріоти, вчителі, спортсмени, воїни, матері, дружини, берегині…

Як смачно! Як спокійно! Як не самотньо і правильно. Скільки красивих почуттів і чесних уособлень, скільки Божого серед нас…

Перш ніж довести в собі і своїй генетиці Україну, треба дивитися на історію без імперських викривлених окулярів. Побачити її оригінально красиву, нічого не ретушуючи і не згладжуючи.



Олександр Бабич історик. Думаючий. Переживаючий.

Зараз він саркастично воює з мокшанською трухою… і ми втрачаємо в першу чергу інтелектуально патріотично налаштованого історика, який витрачає себе на війну з корупцією і дебілізмом недоукраїнскої влади, замість того, щоб відтворювати, відроджувати нашу таку заплутану і суперечливу українську історію.

Знаючий, думаючий, відчуваю – він легко може стати творцем нової монографії історичних подій. Писати… думати… говорити… і бути почутим.

Ця влада дратує українців – вона шита косоворотками, вона пахне щами і «градами», в її середовищі відсутній український дух. Там сатана. Глухий і небувало цинічний…



Всім, хто любить цю країну боляче від того, що з нею зараз роблять. Але як же по-різному мої любі українці реагують на цей біль.

Найстрашніше, що у них виходить використовувати навіть нашу любов до Батьківщини проти нас. І, на жаль, багато хто не витримав того варварства, беззаконня, яке відбувається в нашій країні. Припинили боротися, здалися, зневірилися. Їх нема за що засуджувати, можна тільки пожалкувати.

Але є й інші. Ті, хто знаходить в собі сили боротися, кого складнощі злять, дратують, але… загартовують. У кожного своя межа болю і розчарувань. Але, подолавши її, ці демони втрачають над нами владу і вже не зможуть скинути нас в безодню відчаю, а, навпаки, стають тим подразником, який не дасть нам стати байдужими, не дозволить здатися.



І Олександр Бабич один з тих, кого вже неможливо зламати. Він знаходиться саме там, де найбільше болить його улюбленому місту, перлині його рідної України. Він дуже спокійний. Спокійний тією тишею, в якій і повинна вивчатися така незвідана і так покручена історія великої України.

Ми всі як один мріємо про перемогу. Ми молимося Господу і просимо про мир! Ми віримо в перемогу! Знаємо, що вона буде – спочатку одна велика над зовнішнім ворогом. Але потім, в цьому вже немає сумнівів, нас чекає низка перемог над внутрішнім ворогом. Це буде довше і складніше, але навіть тіні сумнівів в тому, що ми впораємося, бути не може.



Ось в тій вже вільній, сильній і мирній країні я з превеликим задоволенням зимовими сніговими вечорами буду переглядати передачу з українським істориком Олександром Бабичем. І навіть не сумніваюся в тому, що це буде цікаво і патріотично.

Невже владушоколадновтрачаючі не розуміють, що вони гальмують і вбивають велику Націю? І ціна цього історично – ЕШАФОТ.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Олександр Бабіч

Василь Вирозуб бачить і відчуває найчорніші грані війни, але йому, як справжньому українцеві, не можна тужити



Мені здається, ми втратили щось дуже цінне й істинно святе для всіх нас. Війна примножила пороки і гріхи, збільшуючи їх в геометричній прогресії, жорстоко і криваво розділила нас, залишивши лише здавна належну церкві десятину всього хорошого, доброго, духовного.

Коли країною керують ті, кому байдуже її минуле і майбутнє, а цікавить лише можливість урвати побільше сьогодні і зараз, міазми давно згнилої голови починають отруювати все навколо. Євгеніка нашої історичної географії тихо і мудро створила державний анклав, в якому, за мудрістю Божою, помістилася величезна кількість красивих і надзвичайно смачних етносів.

І кожен раз, коли ми знову і знову переживали чужорідну окупацію, такі різні, але ратуючи за Україну, наші предки об’єднувалися, а країна ставала схожа на клаптеву ковдру, частинки якої міцно зшиті любов’ю і відданістю Батьківщині. Ми забули про цю ковдру, про цю єдність і це розмаїття, забули про те, як століттями збирали себе по крихтах, по шматочках, такі різні, але єдині у своїй меті – Соборна Самостійна Україна. А зараз з неї вибивається пил. Пил 27-річної бездіяльності та байдужості. Але вже зовсім скоро вона знову буде нас зігрівати, не даючи замерзнути без такого необхідного кожному тепла.

Наші пращури вірили у своє завтра, вкладаючи в майбутнє найнадійніші інвестиції – любов і працю… І основною родзинкою до цього була посмішка. Ми ніколи не були злими. Хоча були лютими. Але тільки в тому випадку, коли проливалася наша українська кров.

Ми ніколи не були жадібними, адже наша земля, багата і плодорідна, завжди нас годувала. Ми ніколи не були похмурими. Нам не можна опускати руки! Цю землю століттями зрошувала кров, а ми боролися і перемагали.



І чомусь стали забувати, що під боком у нас століттями живе злий і підступний ворог. Діди одного разу воювали разом, а прадідів незліченну кількостей раз вбивав і зраджував ніколи не братський народ.

Він здавна підміняв зерна на плевели, винищуючи найкращих, звеличуючи незначних, намагаючись знищити саму суть. Він дуже тонко привчив нас не довіряти один одному, перекуповуючи слабких і безвольних. Він вивозив цвіт нації на край світу, щоб ми не усвідомлювали нашу автентичність. Залишаючи на спорожнілі території, фарбуючи їх в колір нашої крові, змушуючи непокірних зметнути чорно-червоний стяг.

І тепер, коли ми знову балансуємо на межі життя і смерті, енергія непокірної, могутньої нації, воюючої часто голими руками, дає нам сили подолати межу і наблизитися до світла…

Воїни світла. Які… посміхаються…



Кожен рядок програми «Сповідь» наповнений враженнями від побаченого, почутого і усвідомленого. Як великий фоліант з гарними сторінками, залитими болем і кров’ю.

Ми втратили вміння посміхатися. Посміхатися відкрито, щиро, без оглядки і побоювань.



Капелан Василь Вірозуб посміхається і сміється очима, серцем…

Ти заходиш в Храм Божий, храм зі столітньою історією, налаштовуєшся на серйозний діалог і тут зустрічаєшся з чарівним спокоєм, такої рідкісною зараз щирістю і відкритістю. Якось так людяно, незвично, без ритуальних софізмів і обмежень.



Тебе ніхто не ставить в кут наче двієчника, не питають, коли останній раз ти брехав мамі. Тобі раді. На тебе чекають.

В моїй українській церкві не повинно бути ні крихти фарисейства. Вона повинна повністю заперечувати павликіанство. Церква не може вчити ненависті! Це те, на що не має права істинно Духовна Нація.

Священик нашої Церкви повинен бути другом, не судити і засуджувати, а допомагати випустити з серця біль і наповнити його Любов’ю, якої нас вчив Господь.

Іноді до церкви заходять люди, які балансують на межі. На межі любові і ненависті, життя і смерті, на межі прірви відчаю. Їх потрібно почути. Не відпустити. Не втратити. Василь Вірозуб це знає.



За його неймовірно доброю і відкритою посмішкою – біль війни, усвідомлення того, наскільки тонкою може бути межа між життям і смертю. Напевно тому ти відразу віриш йому і в нього.

Під час наступного візиту в Одесу я не зможу не відвідати цей Храм, в який завдяки його настоятелю хочеться повертатися. Із затишного скверика ти потрапляєш до ікон, де наповнені господнім світлом очі, посміхаючись, запрошують жити і вірити.

Нам так гостро іноді не вистачає чуйності і простоти спілкування. З отцем Василем легко. Він не тисне тебе розумінням складності канонічних правил, він не ставить перепон між тобою і Богом. Навпаки, своєю людською участю він допомагає нам повірити, що Господь любить нас, навіть коли ми помилились, нагрішили, засумнівалися.



Але я побачив трохи глибше… Ця людина бачить і відчуває найчорніші грані війни, але йому, як справжньому українцеві, не можна тужити. Він не має на це права! Він вірить в Бога з самого дитинства. Це у нього з молоком матері.

Він не поступиться. Не продасть. Не втратить віру! Він посміхається через нестерпний біль. За цією посмішкою душа відчуває непохитну волю, яка, як ковток свіжого повітря, потрібна нашій красивій і сильній Нації.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Василь Вирозуб.

Облпрокурора Максима Киричука закликали розібратись із незаконним видобутком піску в Київській області



28 серпня увагу численних журналістів і телеканалів привернула акція біля обласної прокуратури під гаслом «Ні» знищенню російським бізнесом екосистеми Київської області!», яку організували активісти ВГО «Бюро з питань захисту екології та здоров`я». Головна увага протестуючих була спрямована на ситуацію навколо варварського незаконного видобутку піску в селі Пуховка, Броварського району, що несе загрозу екосистемі усього Київського регіону, передає FreeNews.

Див. відеорепортаж з акції:



Зокрема, активісти розповіли репортерам про те, що в районі села Пуховка, Броварського району, в 20-ти км від столиці підприємство ТОВ «Будіндустрія-Сервіс-ЛТД», в порушення всіх норм екологічного і податкового законодавства, продовжує масштабне видобування піску, яке спричиняє руйнацію природного річища Десни, несе загрозу оточуючим населеним пунктам, знищує природні ресурси та призводить до екологічної катастрофи.

Голова ВГО, відомий громадський діяч Михайло Бурда (на фото нище), який веде боротьбу з екологічним браконьєрством, розповів, що в діяльності ТОВ «Будіндустрія-Сервіс-ЛТД» існує багато порушень: як то, земля під кар’єром не виділена в натуру, видобуток піску ведеться з грубим порушенням закону, немає дозвільних документів, а ті що є — видані з грубим порушенням норм. Заявлена кількість видобутого піску не відповідає реальній майже в десятки разів. Порушуються умови Закону про користування надрами, умови екологічного законодавства. Руйнується оточуючий ландшафт, знищуються нерестилища риби. У бюджет не сплачуються податки за користування надрами та за продаж піску комерційним структурам.



«Ми написали заяву про вчинення злочину в прокуратуру Київської області, і хочемо цією акцією привернути увагу громадськості і суспільства на цю проблему. Ми знаємо, що прокурор Максим Киричук – чесна і принципова людина, яка не пов’язана з пісочною мафією. Отже, ми сподіваємось, що він зробить все можливе аби зупинити незаконний видобуток піску і руйнацію екології біля Пуховки. І, нарешті, припинить кришування нелегального видобутку піску в Київській області», — розказав активіст.

І дійсно, нелегальні піщані кар’єри в Київській області – це велика екологічна проблема. В Пуховці навколишні пейзажі в зоні видобутку піску виглядають як картини глобальних апокаліптичних катастроф з голлівудських блокбастерів. Але в даному випадку це жахіття відбувається у нас під боком, з мовчазного дозволу влади. Численні перевірки екологічних інспекцій, правоохоронних органів, незалежних громадських експертиз неодноразово підтверджували, що видобування піску біля села Пуховка ведеться незаконно, варварським способом і потребує негайного припинення як таке, що шкодить національним та місцевим інтересам. Проте кар`єр, не зважаючи на виявлені порушення, працює на повну потужність і створює навколо села зону екологічного лиха.



Крім порушення норм закону, активісти повідомили цікавий факт, що власником ТОВ «Будіндустрія-Сервіс-ЛТД» є людина з російським громадянством — Ігор Наумець. Його пов’язують з російським бізнесом і політичними колами. Отже, на думку протестувальників, ці гроші збагачують бюджет Росії і опосередковано йдуть також і на фінансування тероризму в Україні.



Вимоги, які були висунуті протестувальниками:

1. Негайно припинити нелегальний видобуток піску в селі Пуховка, Броварського району.

2. Порушити кримінальну справу стосовно керівництва ТОВ «Будіндустрія-Сервіс-ЛТД» за систематичне порушення українського законодавства.

3. Провести комплексне розслідування, з метою встановлення реальних збитків, що були завдані природним ресурсам Київщини у Пухівському кар`єрі.

4. Провести комплексне розслідування, з метою встановлення осіб, що кришують нелегальний видобуток піску у Київській області.

5. Притягнути винних до відповідальності та унеможливити аналогічні випадки, що мають місце в Київській області.

6. Повідомити про вжиті заходи у встановлений законом термін, та регулярно інформувати громадськість про хід слідства.

P.S.

Під час підготовки матеріалу стало відомо, що активісти ВГО «Бюро з питань захисту екології та здоров`я» після акції протесту навідалися у Пуховку, де оперативна група поліції зупинила техніку ТОВ «Будіндустрія-Сервіс-ЛТД», що незаконно добувала пісок. Але чи надовг? І чи не закінчиться все черговим кришуванням – буде відомо в найближчий час. Будемо уважно слідкувати за розвитком подій.

Довідка по темі

Щороку в Київській області, за даними екологів, нелегально видобувають близько 7 млн. тонн піску на суму до 15 млн. доларів. Протягом 2016-2017 років поліція порушила більше 50-ти кримінальних справ, і більше 10-ти справ відкрила прокуратура. Проте нелегальний пісочний бізнес процвітає, а ринок перерозподіляють між старими-новими гравцями, яких прикривають все ті ж владні структури. Незаконний видобуток піску йде по декількох схемах. Наприклад, дуже розповсюджена схема, коли у підприємства є всі документи на розробку одного кар'єру в одному місці. Але, насправді, видобуток піску йде на території в 10 разів більшій. Про це прекрасно знають правоохоронці, але вдіяти нічого не можуть — припинення роботи підприємства це цілком прерогатива прокуратури. Як правило, частка прокурорської даху — третина прибутку від продажу «лівого» піску.

Друга схема — це «чорне вироблення» піску. Проводиться, як правило, абсолютно відкрито в глухих місцях Київської області. У цьому випадку частка прокуратури набагато більша — половина доходів від продажу піску.

Володимир Орел. Військовий хірург. Збирав наших хлопчаків по шматках.



Сонячний червневий день в улюбленій Одесі. Жар розпеченого асфальту щедро приправлений солонуватим морським бризом і ароматами свіжоскошеної трави.

Це неймовірне місто, в якому живуть неймовірні люди. Тут вистачає також і адептів безмозкої імператриці, фанатиків ковбаси по 2,20 і тих, хто прагне сильної руки агента під псевдонімом «моль».

Але це дрібниці. Найважливіше інше – в цьому нескінченно прекрасному місті живуть справжні УКРАЇНЦІ, які несамовито обожнюють свою країну.

Святий день. День Незалежності.

Ця країна не раз і не два омивалася ріками української крові. Нас так сильно ненавидять за нашу національну і інтелектуальну Незалежність, за нашу чуттєвість, за нашу доброту, за вміння любити! Любити відчайдушно, безумовно, беззастережно. І не шкодувати нічого, навіть життя, заради мирного неба над головами коханих і рідних, які чекають нас вдома.

Родина. Сімейні цінності.



Це коли кохана людина – половинка, яка робить тебе цільним, а малюк – продовження вас обох, яке робить батьків безсмертними.

Це коли хлюпаєш дірявими черевиками по бруківці, повертаючись з такої виснажливої роботи, і проковтуєш гарячу вечерю, не помічаючи смаку, а посмішка малюка, який бавиться з величезним яскравим паровозиком нагадує тобі про те, для чого все це.

Це навіть коли береш в борг або знаходиш другу, третю роботу, щоб закінчити ремонт на кухні або купити коханій подарунок… Тому що тільки радість в очах коханої людини приносить справжнє усвідомлення того, що все це не даремно.

Володимир Орел. Військовий хірург. До 200 операцій в день. Котел. Війна. Цілодобова робота.
Вони змогли – жодного «двохсотого». Жодного. Збирав наших хлопчаків по шматках.

Така доброта в очах, що втрачаєш дар мови. Він дістав свій армійський жовто-синій прапор і з такою гордістю його показував.



Він так тепло, так щиро говорив про своїх друзів. Згадував лікарів. І ні слова про погане. Він упивався мудрістю життя…

Його, як і Анну Ільющенкову (Мурку), взяли на війну… санітаром. Ми сміялися, жартували, говорили…

Весь цей час так зворушливо і трохи нервово за нами спостерігала дружина Володимира – Галина. Вона стояла поруч, така щира і любляча, і неймовірним зусиллям волі стримувала себе, щоб не «підказувати» коханому.



У Галочки були мокрі від сліз очі, очі дуже чуттєвої і надзвичайного тонкої людини. Така зрілість була в цих відносинах. Уже не тільки батьки, вже бабуся і дідусь.

Дружина, яка обожнює, дочка, яка подарувала онука Артемія, син, який проводжаючи батька на війну, вручив такий простий, але значимий оберіг, сестра, яка вишила світанку, племінниця, яка прикрашала спечені Галиною паски для наших хлопців, дім, в якому завжди раді гостям.

Щаслива людина. Щаслива заслужено. Від Бога!

А тим часом бачу представників так званої еліти в дорогих ресторанах, на шикарних машинах, обвішаних дорогоцінними металами і камінням. Начебто і красиво, все блищить, сяє. А придивишся – не їдять, а жеруть, не живуть, а марнотратять. Метушаться, тремтять за шкурки, задихаються в дорогих квартирах… Вони давно втратили їх країну, втратили Бога, а потім і себе.

Перевернутий світ. Одні воюють і вмирають! І, залишившись в живих, нестримно люблять УКРАЇНУ, людей, землю і Бога…

У інших немає Батьківщини, немає Бога, немає війни. Гроші, гроші, гроші…

Господь обдаровує нас необхідним, наділяючи при цьому неймовірним даром Любові. Сатана ж дає з надлишком, але відбирає за це і любов, і віру.

І, куштуючи ці надлишки, ти сам не помітиш, що маленьким сіреньким хом’ячком з набитими зернятками щоками біжиш в колесі, що так принадливо мерехтить вогниками. Мить – і ти вже не можеш радіти таким принадливим колись зерняткам, тому що в сусідніх коліщатках біжать такі ж хом’ячки і жадібно виблискують очима на твої туго набиті щоки. А ще потрібно ні в якому разі не зупинятися, тому що хом’яки з сусідніх коліс тебе наздоженуть і відберуть таку бажану колись їжу.

Але у тебе вже інші бажання – обігнати на своєму нерухомому колесі мешканців сусідніх коліс. Біжи, біжи швидше, не замислюючись про те, чи твої це бажання! Біжи, радіючи з того, що на твоєму колесі вогники сяють яскравіше, ніж на сусідньому! Біжи!

Ні, ця сила не «совєршаєт благо», а лише дає всілякі блага тобі – ще і ще, поки ти не перестаєш помічати що-небудь, крім вогників свого колеса.

Але щоб зрозуміти це, потрібно вибратися з цього замкненого кола, а це не кожному до снаги. Володимир Орел зміг не потрапити в це колесо. Залишитися незалежним від нього. І виховав дітей, які змогли, і він ще виховає онуків, які зможуть так само.

З Днем Незалежності тебе, Україно! Пора, пора, рідна моя країно, позбавлятися від влади «хом’ячків», які століттями тягнуть тебе за собою по замкнутому колу!

Так, ціна цього – тисячі душ, які поповнили Господнє воїнство. Зате у наших дітей, які зовсім скоро виростуть, які розмовлятимуть українською, які будуть з гордістю носити вишиванку і будуть розуміти різницю між людьми і «хом’яками», між дарами Господа і Сатани, на Небі буде ціла армія охоронців, яка допоможе їм не піддатися нечистому.

Минуло вже три місяці після нашої зустрічі, а привітність і гостинність цієї сім’ї дотепер гріє душу… Вони посадили нас за стіл і ми говорили… Говорили і дихали їх щастям з легким ароматом морського бризу.

В Одесі потрібно мовчати і любити. Дуже тихо і з ніжністю спостерігати, як живе і радіє моя грандіозно красива і така приголомшлива Нація… Одеса – це місто кохання. Спокійного і мудрого…

Будь Щаслива, Україно!

Авторська програма Олега Володарського «Сповідь». Герой програми – Володимир Орел

Милосердие и покаяние для меня оказались важнее – Олег Володарский



पश्यति त्वामाचार्यः।

«Престарелый настоятель, известный всему миру как авторитетный ученый и практик традиции Бон к моменту нашего приезда сдал свои формальные полномочия молодому, но опытному преемнику. Как он говорил сам, посмеиваясь: «Я теперь на пенсии».

Но нас принял, что происходит не со всеми паломниками. Первый вопрос задал я: «Какая конечная цель в традиции учения Бон?»

Лама улыбнулся и в свою очередь спросил:

– А кто ты, и кто твой учитель?

Я ответил, что практикую Дзогчен, а мой учитель Намкхай Норбу. В то время я еще не знал, что в свое время Н. Норбу получал некоторые практики именно у этого настоятеля. Лама опять улыбнулся и ответил:

– Конечной практикой Бон является Дзогчен, нет более высшего состояния!

Больше вопросов у меня не было».


Дождливым декабрьским вечером 2015 года мне принесли сложную и тяжелую весть. Мы говорили не долго, гости были нервными и растерянными…



На фото слева – Учитель Ян Данилович

Откуда-то издалека веяло тишиной и прохладой, которые в полной мере можно ощутить только в горах. Каждый диалог, разговор или событие вызывает в нас ассоциацию.

Главное словить ощущение, услышать звук или запах – симметрия накопительной памяти.

Читать эти строки будет достаточно сложно. Между строк – отголоски событий последних трёх лет. Событий, которые подло и несправедливо забрали у нас другого Учителя. У которого так часто проскакивали нотки и звуки, реформированного бонпо.



Учитель Олег Мужчиль (Лесник)

Было столько болезненого и насущного в том, что рассказали мне гости… Многого не скажу – об этом пишут сотнями страниц, а не десятками строк. Когда-нибудь, будет написана книга, в которой я обязательно расскажу, об ощущениях той ночи, когда подло и цинично закапывали тело другого учителя, о том, что я ощущал и понимал при этом…



Темная, огромная, пустая квартира… невозможно реальное присутствие ещё одного человека.

Мы не виделись больше двадцати лет. Мой Учитель стал более отвлеченным человеком.

Мы пошли разными тропками – он, покорив свою вершину, спустился в деревню ЛАЛ-КЕТАБ, я же поменял восприятие Бога, придя к Иисусу.

Техника и познания остались – это память эзотерических мышц. Милосердие и покаяние для меня оказались важнее.



Мне не хватает свечи. Всегда! Я без неё задыхаюсь. Иногда кажется, что прочитав Молитву перед горящей свечой, сможешь сделать больше, серьезнее, сильнее.

Это нельзя скрывать. Сущности очень боятся актуализации, а свет зажженной для молитвы свечи уничтожает их также верно, как солнечный свет ночные кошмары.

Манипулятивный мирок красных кхмеров влетает в ступор при духовной регенерации. Усмехающийся учитель напоминает мне дикого зверя, в год которого я родился. У моего зверя вечная патетика смеха, швыряния фруктами и разноцветных спектаклей.

Духовно в них необходимо играть с улыбкой, не привязываясь! Тогда ты не превращаешься в паяца и, снимая маску отыгранной роли, не теряешь себя самого.

Все прогнозируемо – если есть генетический толчок, то обязательно будут кармические последствия. И горе тому, кто родился с мыслью о своей первозданности – он просто не осознает того, что рожден в крайнем левом углу координатной оси с двумя невеселыми минусами. Но благоденствие будет даровано тому, кто сумеет это осознать.

Молитва. Пост. Аскеза.



Он читал другого Учителя. Бабушка цыганка была права, у него не было шансов. Он не одолел саде-сати.

Это потом, из рассказов его учеников, уловил несколько слов, которые так часто повторял мой Учитель. Он так не любит этого признавать, часто ругается, обрывает меня на полуслове.

Пусть сердится. Для меня совершенно другое невероятно ценно – он научил меня присматриваться, заглядывая внутрь себя, погружаться в тот мир, который даёт подсказки в сложнейших ситуациях.

Жить без кожи, чувствуя при этом боль и беду невозможно без свечи и молитвы… Только благодаря им… Только благодаря Бога за этот дар-испытание…

И неважно как называет Его мой Учитель. Истинно – как он к этому относится.

Самое важное – подать руку упавшему. Только упавший, по ЗАРАТУСТРЕ, обязан быть осознанным, а не умирать от страха за свою проигранную шкуру.



Начинали мы с Учителем с удивительно интересной истории о том, как Шива и Арджуна, два родных брата столкнулись в смертельной битве…

А́рджуна (санскр. अर्जुन, arjuna IAST, «белый/светлый, серебряный») — герой древнеиндийского эпоса «Махабхарата». Также иногда называется «Дхананджая», «Гудакеша», «Пхальгуна» и др. На знамени Арджуны — Хануман.

1968 год. Мой дикий и такой неудобный зверь. Неудобный для тех, кто так мечтает загнать его в яму с решетками…

Ханума́н (санскр. हनुमान्, Hanumān IAST, «имеющий (разбитую) челюсть») — чтимое в индуизме обезьяноподобное божество, сын бога ветра Ваю и апсары Пунджисталы. Один из главных героев «Рамаяны», предводитель одного из войск ванаров, также друг Рамы и Ситы. В шиваизме считается одной из аватар Шивы…

Так что серчай на меня, Учитель, или не серчай, но помню, знаю и всегда остаюсь благодарным. Каждого учителя в моей жизни благодарю. Тебя – особенно (духовно).

Авторська програма Олега Володарського «Сповідь». Гість програми – Ян Данилович

Аніта Білей: «Ні на кого не ображаюся! Я всіх пробачила!»



Два недбайливих співробітника підприємства, якому ніхто не дозволяв спилювати дерева в місті Ужгороді, підпилили одне з дерев… і пішли обідати. А те дерево несподівано привалило Аніту. Суд над, хай і неумисними, але мучителями Аніти йде сонливо і дуже вальяжненько. І тільки мати Оксана Білей і відомий волонтер Власта Негря криком кричать про те, що трапилося…

Олег ВОЛОДАРСЬКИЙ




«Бог посилає лікаря – Молитву. Тією молитвою треба поставити дитину на ноги»

«Божественний Спасителю, ти воскресив мертву доньку Яіра і сина вдови. Оце я приходжу до тебе і зі сльозами тебе благаю. Найсолодший Ісусе, зціли мою хвору дитину задля твоєї любові до дітей, задля безмежних заслуг твоєї хресної смерті. Мій Спасителю, змилосердься над моєю хворою дитиною і поверни їй здоров’я. Не дай, щоб я дивилася на хворобу своєї дитини, але дай, щоб я виховала її Тобі, мій пане, на славу, а святій твоїй Церкві на користь. Але Ісусе, нехай буде не моя, але твоя свята воля. Ти обдарував мене тою дитиною і якщо Ти забажаєш, я Тобі її віддам, як Авраам. Не дай мені впасти під тягарем смутку, а допоможи мені терпеливо виконувати волю щодо моєї дитини. Амінь».



Немає в цій країні, серед цієї сильної і мужньої Нації чужих дітей. Немає і ніколи не буде!

І в цій статті не буде зайвих слів і непотрібних Вам нагадувань про добрі вчинки. Є гостре, непереборне і болісне бажання допомогти. Простягнути руку! І пошепки помолитися за цю дівчинку. Як батько. Як чоловік. Як людина.

У тій, країні, яку ми намагаємося підняти з руїн війни і крові, в той час, коли кращі з кращих гинуть на передовій, гинуть саме за майбутнє цих дітей, два недбайливих співробітника підприємства, якому ніхто не дозволяв спилювати дерева в місті Ужгороді, підпилили одне з дерев… і пішли обідати…



Наша маленька дитина абсолютно щаслива вийшла зі школи і, розмовляючи з матір’ю по телефону, пішла додому…

Дерево несподівано привалило дитинку. Дівчинка втратила свідомість, а в цей час зібралася юрба «співчуваючих», котрі навіть не спромоглася зняти з дівчинки важезний стовбур дерева.

У тій самій країні, з якої тікають люди, в якій гинуть воїни, в якій в’язниці забиті патріотами – швидка медична допомога фривольно їздить на екстрені виклики.



Проте в цій найулюбленішій і найріднішій країні є люди, які блискавично почали лікувати покалічену дитинку, героїчно роблячи операцію за операцією.

У нашій з вами країні, такій знекровленій, такій знесиленій, якось ліниво і дуже халатно відкрили кримінальне провадження, але, як завжди, цікаво і знаменно: директора підприємства, співробітники якого вчинили злочин, виділили в окреме провадження. Тендер був під прямим керівництвом мера міста.

І два недбайливих неспеціаліста, які скоїли даний злочин, чомусь, за дивним збігом обставин, виявляються слабкі здоров’ям ще і єдиними годувальниками неймовірної кількості утриманців. Ну, а про відповідальність державних органів і контролю за дотриманням законності мова не йде взагалі.

У зубожілій і понівеченій країні, суд над, хай і неумисними, але мучителями Аніти йде сонливо і дуже вальяжненько. «Адвокат»-рішало запропонував матері (Оксані Білей) дві тисячі доларів за гробове мовчання і тишу.

У країні, де майже кожен день помирає дитина на фронті, нікому ні за що не соромно і всім на всіх наплювати – особливо в органах державної влади. І тільки мати і відомий волонтер Власта Негря криком кричать про те, що трапилося…



З болем і нерозумінням щодо причин того, чому Батьківщина не чує горя і болю дитини. У нашій з вами країні за півтора року не знайшлося жодного гідного адвоката або правозахисника, який зміг би заступитися за цю велику маленьку людинку.

А миле красиве дитя на питання «Чи ображаєшся ти на когось за те, що сталося?» – відповідає: «Ні, не ображаюся! Я всіх пробачила!»

Скажи мені, жовто-синій, якщо у цього досконалого маленької істинної УКРАЇНКИ таке неймовірне Боже почуття покаяння до нашої з тобою країні, то як ми виглядаємо, коли байдуже і без переживань спостерігаємо за цією трагедією?

І, якщо всі ми останніх п’ять років спостерігаємо, як ці сутності, яким статус адвоката, судді, прокурора, дає таку страшну владу, роблять вигляд, що випадково загинув Кузьма, що випадково вбили Білого, розстріляли героя Лісника…



Десь я усвідомлюю, що їм страшно, тому що вони знають напевно – коли за ними прийдуть, сподіватися буде ні на кого.

Але ось так бездушно наплювати на дитину? Відмовлятися бачити кричуще порушення ЗАКОНУ?! І дати можливість хамовитими мерзотникам знущатися над справедливістю?

Навіщо ми тоді існуємо? Для чого це все? Майдан… смерті… кров… В ім’я і заради чого?

Сподіваємося проскочити? Думаємо, що саме нас не зачепить? Так не буває – ми єдиний егрегор, єдина НАЦІЯ, одна кров. А той що зрадив нас, буде служити завжди сатані. Цим ми і відрізняємося від північних п’яних сусідів.

Цим і відрізняється наш Храм Божий, Київський патріархат, від пропагандистського рупора мордора, котрий цинічно прикривається куполами московського патріархату.

Як маленький струмочок наповнює могутній Дніпро, так і наша з вами ВІРА зможе поставити цю дитину на ноги. І нехай хто-небудь з хлопців-воїнів покладе на підвіконня Аніти квіти, а чиясь мати передасть гілку винограду…

Ти можеш, ти великий, ти дуже сильний УКРАЇНЕЦЬ! Тільки, будь ласка, простягни руку і обов’язково помолись – нехай пошепки, нехай не зовсім вміло і правильно… Помолися, віддай часточку себе, нехай крихітну, але віддай…

Ось тому МИ так і не можемо підняти з руїн війни цю країну. Свою країну! Богом дану!

А вона болить, страждає, плаче голосами тисяч матерів, стоїть біля могил і просить нас всіх: «Візьміться за руки!» У нас єдиний Бог і єдина Україна. І я ні секунди не сумніваюся, що ми єсмь.

Вірую, зовсім скоро це миле і ніжне дитя порадує матінку-націю онуком чи онукою…

Знаєш, ким та дитинка буде в першу чергу? Українцем!

Жовто-Синій, Бог і Україна! Єдиний Бог і соборна, незалежна Україна!

Авторська програма Олега Володарського «Сповідь». Герої програми – Оксана та Аніта Білей