Последние блоги

Україна за часів Руїни

Після своєї смерті у 1657 році Богдан Хмельницький залишив велику спадщину – українську державу. Його вірний сподвижник Іван Виговський намагався захистити самостійність України, не розриваючи союзу з Москвою, а будуючи стосунки на засадах рівноправності.
Поступово заможне козацтво і шляхта стали основною соціальною силою, на яку могла опиратись держава. Саме їхні інтереси й прагнув задовольнити через щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв Виговський. Це не могло не призвести до бунту, головним гаслом якого було повернення козацьких вільностей.

Іван Виговський залишався прихильником дружби із Польщею, хоча і
виступав за самостійність та незалежність української держави. Тож гетьман звертається за допомогою до Польщі, акцентуючи увагу на подвійній грі Москви.
Але за допомогу потрібно платити. І цією платою став Гадяцький договір у 1658 році. Цей договір передбачав входження Гетьманщини до до складу Речі Посполитої під назвою Велике Князівство Руське як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Але основні перетворення, однак, так і залишилися на папері. Звичайно, що у договорі були присутні і позитивні положення. Але повернення до Речі Посполитої зводили нанівець деякі важливі здобутки національної революції. Це призвело до конфлікту Виговського не лише з народними масами, а й зі старшиною, яка вбачала найвищі цінності в козаччині. Тому новий гетьман Юрій Хмельницький знову йде на контакт з Москвою і підписує Переяславські статті у 1659 році.
Цей договір був величезним кроком назад у порівнянні не лише з Гадяцьким договором, а й з Березневими статтями, оскільки значно обмежував автономію України. Гетьман не мав права контактувати з іноземними державами, фактично втрачав свою владу, передаючи її московському царю; митрополит й усе духовенство підлягати Московському патріархові; московський воєвода обов'язково мав перебувати не тільки в Києві, а й у Переяславі.
Посилення тиску на державу з обох боків – Москви та Польщі – поступово розділило її на Правобережжя та Лівобережжя. Це був період глибокої кризи української державності, або, як його називали, — Руїни.
Населення було втягнуто у міжусобиці гетьманів різних берегів Дніпра. Крім того, відбувались постійні напади турків і татар, які знищували міста та села, вбивали людей. Україна просто стала ареною для боротьби її ворогів-сусідів. Сотні населених пунктів було зруйновано, люди рятувались, тікаючи на Слобожанщину та в інші безпечні території, занепадала торгівля, ремесло, промисли.

Головними причинами руїни були:
1)відсутність лідера, який би міг продовжити політику Богдана Хмельницького після його смерті;
2) розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики;
3) небажання козацької старшини поступитись своїми вигодами заради блага України, заради збереження козацької держави, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузько кланових та особистих;
4)перетворення української території на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Кримського ханства та Османської імперії.

Гетьмани Правобережної України:
1)Павло Тетеря (1663-1665)
2)Петро Дорошенко (1665-1676)
1667 рік – Андрусівське перемир'я на 13,5 років
1668рік — об'єднання Правого і Лівого берегів — «Сонце Руїни „
1669 рік — договір з Османською імперією
1672 рік – польсько-турецький Бучацький договір

3)Микола Ханенко (1671-1672)
4)Юрій Хмельницький( 1676-1685)
1685 рік – скасування козацтва

Лівобережної України:
1)Іван Брюховецький (1663-1668)
1665 – Московські статті
2)Дем'ян Многогрішний (1669-1672)
1669 рік – Глухівські статті
3)Іван Самойлович (1672-1687)
1672 рік – Конотопські статті
1681рік – Бахчисарайський догові
1686рік – Вічний мир на невизначений термін
У 1687 році до влади приходить Іван Мазепа. Історики вважають, що саме з його приходом закінчується доба Руїни.
Наслідки Руїни для України були жахливими. Вона втратила територіальну цілісність і державну незалежність. Національно-державна ідея поступилися регіональним інтересам. Назва держави Військо Запорозьке почало зникати і дедалі активніше замінюватися на Малоросію на Лівобережжі та Україну на Правобережжі. Внаслідок кровопролитної громадянської війни та іноземних вторгнень українські землі зазнали страшних матеріальних втрат, масового знищення культурних пам'яток і значних людських жертв. Та найтяжчою стала духовна руїна, яка виявилася в деградації особистості, закріпленні в національному менталітеті ідеології провінційності та маловартості.
comments powered by Disqus