Последние блоги

Вплив української музики,театру та живопису на розвиток мистецтва в Росії.

Культура — це те, що залишається, коли все інше забуто.
Іван Франко


Не можна уявити сучасну Україну без її багатої та розвинутої культури. Багатовікова історія хоч і залишила темні сторінки в українських підручниках, але все ж таки залишило місця для душі народу. Саме на цих сторінках живе й досі наше з вами серце. Серце України. Серце яке допомогло пройти нашим пращурам крізь жорстоки денаціоналістичні кнути різних держав в глибокій історії минулих століть. Кожен з нас знає, що Україна протягом 17 та 18 століть була під впливом сусідніх держав, що намагалися знищити нашу культуру, віру та звичаї. Але не кожен може сказати чому саме і як розквітала наша культура. Вже з 18 сторіччя мистецтво України не тільки набуває популярності а ще й впливає саме на культуру Росії завдяки появи бароко, що прийшло, звичайно ж, з Візантії. До речі, починаючи ще з гетьмана Мазепи, що сприяв появі церков та інших видатних споруд. В цей час в Росії течія мистецтва під назвою «Бароко» не приживався ще досить довго.

З появою нового шляха у мистецтві Україну почали наповнювати школи іконопису та живопису. Московське духовенство не підтримувало стилі написання ікон українцями хоча ї барокові українські творіння хоча барокові українські не суперечать православному іконописному канону, але добарокові ікони послідовніше, глибше та повніше виражають православні духовні інтуїції — троїчний догмат, містичну спрямованість до Горнього Світу, до преображення людської душі та земного буття. Середньовічна ікона в кращих своїх зразках надчуттєва й передбачає енергію — активну духовну співпрацю, співтворчість Бога та людини, стяжання людиною Божественних енергій. Барокова ж ікона тілесна, ілюзіоністична, занурена у побутові деталі, спрямована на пасивне споглядання, на сферу чуттєвих переживань та емоцій. Саме від неї бере початок портретний жанр.
В Росії сучасні іконописці пишуть ікони у зворотній перспективі, свідомо наслідуючи середньовічні традиції московської, новгородської та деяких інших іконописних шкіл

Наступним етапом після іконописного і світського живопису стали пар суни – портрети, які виконані прийомами іконописної техніки. Це призвело до зростання популярності замовлення власних портретів та створення картинних галерей. Ця тенденція розповсюдилася і серед багатих російських поміщиків та графів. Однією з причин впливу українського живопису на російське мистецтво був виїзд талановитих художників до Петербургу в Академію мистецтв. Таким чином Левицький, Боровиковський, Лосенко переносили особливості української школи до Росії.



У XVII столітті музичною столицею Лівобережжя став Глухів. Саме там була відкрита музична школа, де вивчали вокал, гру на флейті, скрипці, арфі. Гарну підготовку давала Києво-Могилянська академія, тут вивчали тонкощі і хорового і оркестрового мистецтва. Але, багато талановитих випускників виїжджала до Москви чи Петербургу. Наприклад, більшість хористів царської капели були вихідцями з України. Видатні композитори, такі як Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Артем Ведель залишали межі своєї Батьківщини. Також популярними стають романси – пісні, що виконувалися під супровід гітари, або фортепіано і розповідали про людське щастя і долю. Одними з найвідоміших романсів були «Дивлюсь я на небо», «Їхав козак з-за Дунаю».



Важливим фактором який вказує на вплив українського театру на Російський було існування Кріпосного театру в маєтках російської вельможі. А хто грав в кріпосному театрі? Переважно українці. Коли людина грає на сцені, вона вкладає душу в кожне слово. Якї б теми не були відображені у спектаклі український народ та українська душа залишали на ньому свої відбитки. А цим самим на картину культури Царської Росії додавуався ще один колір.

Православна середньовічна культурна ментальність орієнтована на неконвенційне сприйняття знаку і не дозволяє ніяких умовностей. Через це в Московському царстві точився тривалий опір театру як такому — навіть містерії та шкільні драми на священі сюжети розглядалися як святотацтво.



Але український театр виник на схрещенні православно-візантійського та римо-католицького культурних ареалів, тому з західного (передовсім польського) художнього досвіду він запозичив лише найсуворіший тип — з системою обмежень та дидактичними функціями — тип шкільного театру. Інші можливі у добу Барокко театри (придворний, магнатський та народний) через свій світський характер в Україні не прижилися. Шкільний же театр, як доводить Л.О. Софронова, знаходився на межі світського та сакрального, православ’я та католицтва, барокко та середньовіччя, тому чи не найактивніше з усіх мистецтв прищеплював спочатку в Україні, а тоді й у Московському царстві новий культурний світогляд.

Отже, піднесена у своєму розвитку українська культура в XVI-XVII столітті впливала і вступала в конфлікт з російським мистецтвом. Але вплив полягав не лише у появі шкіл, академій та колегіумів, які створювали структуру знань, а й в тому, що багато талановитих українських діячів мистецтва виїжджали до Москви та Петербургу. Цим самим розповсюджуючи набуті знання, стиль роботи та культурний розвиток.


Балон Маским
comments powered by Disqus