Последние блоги

Чи потрібні «вічні гульки» біля Софії?

«Непомітно, але якось занадто стрімко майданчик біля Софії став місцем для постійної гучної гулянки… Скільки можна вже?!» – обурено промовляє мій супутник, з яким минаємо чергове монтування сцени на Софійській площі. А я замислююсь над цим риторичним питанням. Дійсно – скільки ще?



Софійський собор, до речі, створений за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, є найдавнішим храмом на території України, внесеним до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Та це не має жодного сенсу, коли справа доходить до насиченого відпочинку українця XXI сторіччя після відбування офісної панщини, студентського кріпацтва та ще якогось ярма, після якого треба обов’язково бігти стрибати в місця масового скупчення людей. Бо хто не скаче, той москаль. Тому всі вихідні та свята кияни та гості столиці «відриваються» на площі біля собору на повну. В Києві ж немає більше місця для open-air заходів з гучною музикою до пізнього вечора. На Хрещатику також не можна проводити гучних закладів. Щоправда, якщо це Євробачення – тоді, звісно ж, можна. Бо «Україна – це Європа»! Треба «не гірше, ніж в Європі». Але чомусь «Європу» цю зовсім не цікавить можливість завдання шкоди історичному фонду найдавнішого собору на території всієї суверенної держави, через постійні звукові вібрації від гучної музики. Не зважає ніхто також і на те, що, через безперервну окупацію Софії, весь транспорт у центрі стоїть зі швидкістю равлика, а люди, які живуть у центрі, можуть бути не зовсім у захваті від щоденної дискотеки біля свого житла.

Гуляння на Софійській площі, останній час, супроводжують усі популярні свята та не тільки свята. Тому святе місце пустим не буває майже ніколи. Наприкінці квітня біля собору на два тижні (тобто на весь час проведення конкурсу) розмістилась фан-зона для Євробачення. Організатори рекламували локацію слоганами накшталт: «Майданчик буде працювати щодня з 10:00 до 22:00 і за весь період роботи подарує відвідувачам 11 концертів». Дивно, що не 14 – може тоді б, нарешті, старовинні стіни коло Софійської площі хоч трохи потріскались би. Чи, хоча б, бруківка постраждала від нескінченного натовпу людей на площі, яка не ремонтувалась з 90-их років минулого століття.

Треба зазначити, що свята в нашій країні не відмічають довго – тиждень-два посвяткують, може місяць. В крайньому разі – два місяці. Але ж не більше! Більше не можна. Треба фан-зону для конкурсу на старовинній площі організувати, щоб ніхто далеко з центру міста не поїхав через нескінченні пробки. А що? Нехай всі лишаються в історичному центрі. Чи то дарма на Софійській площі стоїть ціла шеренга смердючих туалетів та зовсім поруч можна придбати запашний шашлик?

Чотири дні на Софійській площі триває святкування Дня Києва. В День вишиванки, 27 травня, в центрі важко знайти людину, яка б не була вдягнена в стилізовану українську вишиванку – всі дуже пишаються, що вони українці, і це гарно. А от те, що в більшості любов до України тільки вишиванкою і обмежується – дуже засмучує. Невже дійсно жодного причетного до святкування Дня прадавньої української столиці насправді ніщо українське не хвилює? Знову одне й те саме: святкування з гучною музикою, натовпом людей біля Софії, танцями, стійкими ароматами різної природи та вдяганням вишиванки в будь-якій незрозумілій ситуації.

На сайті Київради з’являлись петиції, в яких пропонувалось заборонити гучні свята на Софійській площі. Набрали вони аж 200 голосів з необхідних 10 000. Інші петиції на сайті Київради користуються значно більшою популярністю: київських котів визнали частиною екосистеми Києва – петицію підписали більш як 10 тисяч чоловік. Вірогідно, що люди почнуть дотримуватись санітарних умов біля Софії, якщо висадити по периметру площі десант з котів. Новій частині екосистеми Києва танці під гуркіт музики точно не сподобаються.

Олександра Верес

О Шерик, Шерик…

В «Музеї Історії Києва» (вул. Богдана Хмельницького, 7) відкрилась масштабна виставка творів видатного художника сучасності Владислава Шерешевського, на якій представлені вибрані роботи майстра 2013-2017 років



Владислав Шерешевський, безумовно, вже давно і міцно укорінився в пантеоні вітчизняних художників, які визначають обличчя українського мистецтва останніх 25-ти років. При чому, він зайшов туди сам, не питаючи, чи є вільне місце, чи хтось із цим згоден – просто домовився із простором і заніс свої картини. Решту зробили талант і майстерність. Ну, ще трохи мистецтвознавці на кшталт мене :)

Мав чудову нагоду спостерігати за зростанням Слави із середини 90-х років до сьогодення. Так от, що я вам скажу любі друзі – якщо вправність живописця виразних фактур і тонких кольорових відтінків залишилась у Шерика на тому ж найвищому рівні, що й тоді, у 90-х, то глибина розуміння і бачення життя зросла неймовірно! Як таке можливо? А у Слави все можливо, бо немає жодного змісту або сенсу, який би він не препарував і не дав йому нове звучання.

Від напівандерграундного майстра зі сквот, який просував цінність окремо взятої роботи, він за 25 років трансформувався у гуру-сенсея живописного мейнстриму, що просуває, а іноді диктує цінність життя як такого.

Бува, зайдеш до нього в майстерню на БЖ потеревенити за футбол (Слава є давнім поціновувачем цієї гри, палким вболівальником київського «Динамо» та збірної України, але цю тему не чіпайте), а він наливає каву та показує на майже закінчену роботу, і лукаво посміхаючись каже – «ось, дивись, це буде така провокація, але щоб ніхто не здогадався…як тобі?» Мені дуже подобалося, і я розумів, що цим картинам, так чи інакше, вже уготоване місце на стіні та у серці якогось колекціонера, навіть якщо той лише тільки пішов у перший клас.

Слава вміє чекати, але не хоче залежати від примхливої долі, тому працює багато, наполегливо, і має в арсеналі живопис на будь-який естетичний та емоційний інтелект.

Він як сучасний Рубенс, тільки без підмайстрів, здатний за короткий період часу видавати на-гора цілі пласти власного доробку. При цьому, не втрачаючи якості, наділяючи кожен витвір могутньою енергетикою свідка епохи.

Йому не дуже цікава абстракція, бо він перш за все оповідач, який віртуозно оперує класичними живописними прийомами, і прагне розкривати певне явище, ідею, актуальну тенденцію.

Він не прагне бути пророком, бо не визнає неминучість. Він є творцем реального і фактурного середовища, як він його відчуває, і який кожен може змінити на свій смак і розсуд.

Перш за все, вражає гумор, а радше іронія, з якою художник підходить до процесу творення будь-якої композиції. Він вміє іронізувати на грані, збуджуючи свідомість і уяву, але не ображаючи почуття. Сміливо знецінює те, що переоцінено, і звеличує те, що гідне величі. Швидко реагує на актуальні тенденції, створюючи арт-меми, які фіксують частину історії, вкарбовану пензлем у полотно. Та як дитина грається словами і фразами, немов ніж у масло встромляючи їх у сучасний контекст, або підриваючи набридлу історичну традицію.

«Гоголь наш», «В контакте», «Київ вечірній», «Машина часу», «Ніч перед Різдвом», «Буде хліб і буде до хліба»… Підписи до його робіт, написи на картинах – то окремий жанр, і я не знаю другого такого майстра, в якого б назва картини, слова-вирази, що вписані в тканину полотна, приймали б настільки жваву, а подекуди, визначальну роль в створенні змісту і контексту, надаючи живопису акцентованого вектору, а глядачеві – підказку, де шукати і як розуміти. Проте, впізнаваний символ або фраза слугують лише як привід звернути на це увагу, активувати нейронні канали мозку, що заліплений щоденною інформацією, та не здатен вже мислити творчо і критично.


«Гоголь наш»


«В контакте»

Справжня мета художника — це зруйнувати застигле бачення світу, нав’язаних цінностей, і розбурхати стереотипне мислення, спонукати глядача до перегляду застиглих уявлень, до вільного трактування будь-яких змістів, звільнити людину від тягаря визначеності та передбачуваності.


«Київ вечірній»

Разом з тим, більшість його «провокацій» напрочуд елегантні і красиві по формі та виконанню. І, за бажанням, можна легко відсторонитись від назв, відійти на кілька кроків, і просто отримувати естетичне задоволення.


«Буде хліб і буде до хліба»

Він, як гедоніст-епікуреєць, смакує кожен свій мазок, неначе куштує шматочок вишуканого бісквіту. Не дивно, що Владислав Шерешевський створив власний кулінарний бренд в живописі. Його котлета по-київськи, сало з горілкою, різноманітні тістечка і ковбаси смакують ліпше за їстівні оригінали, бо не залежать від вправності шеф-кухара.

Але Слава може і вміє, як захоче, бути серйозним і відповідальним.

Його образ Бабусі-України «Ще не вмерла», а на цій виставці представлена її еволюційна спадкоємиця «Посмішка» – це справжній живописний шедевр, код національної свідомості, відбиток народної мудрості, що випромінює з глибини погляду, немов з надр самої землі-годувальниці, який увібрав у себе розмаїття етнічного колориту зі шляхетним одеським присмаком, львівським гонором, київською толерантністю, полтавською гостинністю…


«Посмішка»

В протилежній частині залу висить «Голда», видатна особистість ХХ сторіччя, перший прем’єр-міністр Ізраїлю. Вона споглядає зі стіни, немов промовляючи до українців — ми змогли піднятись та зрости у жорсткому ворожому середовищі, зможете й ви! Напевно, це кращий портрет Голди Меїр з тих, що були створені взагалі.


«Голда»

До речі, Слава хоче, щоб вона відправилась в Єрусалим у якості подарунка України Ізраїлю, та шукає спонсорів для здійснення цього задумку. Агов, заможні, це шанс зробити щось масштабне.

Кожна його картина на цій виставці – це окремий світ, цілісний епізод, явище, в якому закладені складові і координати життя-простору, в якому ми перебуваємо в кожен окремий момент. Зануритись у цей світ та спробувати на міцність власну уяву і фантазію — то є справжня пригода, на яку із задоволенням запрошую усіх бажаючих!

Життя минає, СЛАВА лишається – написано в товстезному каталозі, що вийшов до виставки. А я хочу закінчити цей опус наступною фразою: кожен справжній колекціонер-поціновувач сучасного українського мистецтва повинен мати в своїй збірці картину Владислава Шерешевського, як і кожен видатний український художник має замовити нарис у автора цих рядків ;)

Леонід Хомяков, мистецтвознавець
P.S. Виставка працюватиме до кінця червня 2017 року.

Ненаративний еволюціонер або Так говорив Блудов…

У видавництві «АДЕФ-Україна» вийшов довгоочікуваний альбом-каталог видатного українського художника Андрія Блудова, який містить роботи і проекти від початку його творчої кар’єри і до сьогодення.



19 травня, на «Книжковому Арсеналі», біля стенду видавництва відбулася презентація цього чудового фоліанту, під час якої можна було поспілкуватись з автором та отримати його автограф. В цей же день, в столичній галереї Mironova Gallery (пров. Лаврський, 9), відкрилась персональна виставка творів Андрія Блудова, яка триватиме до 10 червня.







Пролог

— Що ж, гляди, щоб вони прийняли від тебе твої скарби. Люди не довіряють самітникам і не вірять, що ми приходимо дарувати.

Андрія знаю з 1993 року, коли майже юний митець прийшов до нашої гонористої студентської аудиторії в Академії мистецтв, щоб викладати нам, теоретикам, основи графіки. Він був ранимий і замріяний, іноді беззахисний, але дуже захоплений – самим процесом творення чогось нового.

— Давайте спробуємо разом зробити щось цікаве, — сказав він, і занурив нас у свою емоцію народження змісту…

Вже тоді я зрозумів, що Андрій Блудов не просто викладач, який вміє малювати, а художник, який прагне відкривати нові стани і доносити їх звучання до людей. І це моє перше враження залишилось непохитним.



Трохи згодом, після виставок «METANOSIS» (1994) і, особливо, «Прозорої Міфотеки» (1995) він міцно увійшов до мого особистого «кадастру митців», за якими я уважно спостерігав на протязі всього часу зі студентських років.

«Давайте постараємось навчитись бути співналаштованими один до одного, і до предмету нашої творчості – тільки тоді в нас може вийти щось незвичайне», – так говорив Блудов.

Дія перша. Вектор

— Я несу людям дарунок!
— Не давай їм нічого,- промовив святий. — Краще візьми у них дещицю і неси разом з ними — це буде їм найприємніше, якщо тільки сам ти матимеш від цього приємність!


В жодному разі не претендуючи на лаври психоаналітика або медіума, візьму сміливість припустити, що в Андрієві, попри інші дуальності, завжди співіснували, змагалися одна з одною дві сутності – революціонера і еволюціоніста.

При чому, революціонер виступав з інтроверсійної, тобто внутрішньої позиції, а еволюціоніст – з екстраверсійної, спрямованою назовні.

Сприймати і впливати, засвоювати й інтерпретувати, всмоктувати й трансформувати, зламувати й змінювати, залишаючись у центрі самого себе…



Зрештою, майстер зумів об`єднати ці дві протилежні сутності в своїй творчості, і вперше синтез його втаємниченої дуальності яскраво втілився у проекті «Весняний вітер». Саме там, на старовинних київських пагорбах внутрішня жага змін витискалась назовні і зливалась із свіжим повітрям свободи, а стрімкий норд-ост, передвісник революцій і епохальних зламів, охолоджував голови та з подихом заходив до глибин єства, щоб оросити шлях еволюційного процесу.


Весняний вітер

Той вітер довгі роки слугував художнику вектором творчого шляху, спрямовував флюгер його пошуків в потрібному напрямку, був тим середовищем, що сплавляло усі відкриття та інсайти у єдиний, безперервний процес осягнення буття. Саме той процес, який майстер, «взявши дещицю в людей, несе разом з ними і йому це приємно».

«Межі внутрішнього і зовнішнього більше не існує, суб`єкт розчиняється в середовищі і, водночас, не середовище формує суб’єкта, а саме конструюється ним і під нього, стає його витвором», — так говорив Блудов.

Дія друга. Простір

— Заклинаю вас, брати мої, лишайтеся вірні землі і не вірте тим, хто каже вам про надземні надії! То отруйники — свідомі вони того чи ні.

Усі ленд-артичні проекти Андрія Блудова слугують немов противагою його станковим штудіям. А з іншого боку, вони тонко віддзеркалюють і доповнюють те, чого неможливо досягти у майстерні. Гортаючи каталог, можна відновити у пам`яті або просто уявити ті сміливі експерименти, які зміг втілити майстер разом з колегами-однодумцями.



Масштабні штучні трансформації простору допомогли художнику зрозуміти принципи його власної духовної трансформації.

Але найбільш метафізично простір, як на мене, виразився у серії «Периферія», де залізничні колії, постаючи з марева, немов енергетичні хвилі сингулярності пов`язують усі частини-атоми Всесвіту між собою. Ти — завжди в центрі простору, навіть якщо ти десь там, куди не доходить навіть світло.


STATION «Переферія»

«Проте, навіть якщо ти загубився, варто лише вийти на пагорб, зловити вітер, який покаже напрямок на інший бік Всесвіту, де стоїть гостинна вежа, і куди завжди можна повернутись, як у легендарну Золоту добу, коли всім було весело й добре…», — так говорив Блудов.

Дія третя. ЧАС

— Настає той час, коли людина вже не зможе пустити стріли своєї пристрасті вище і далі за людину, а тятива її лука розучиться бриніти!

Кажу вам: треба ще мати хаос у собі, щоб спромогтись народити зірку-танцівницю. Кажу вам: ви ще маєте хаос у собі.


Відображення

Час у Блудова – той самий вільний вітер, хаос у собі, головний чинник революції і, разом з тим, сакральна кров його особистої, жертовної еволюції свідомості. Інтуїтивно допустивши, що часу як окремої субстанції, можливо, не існує, він, як колись Ейнштейн, спробував прийняти це за аксіому. Інтуїція «часу, якого не існує» нестримно захоплює художника за яку б тему він не брався, диктує умови його саморефлексій. Коли час стискається до маленької крапки, блискавичної миті, що закінчується не встигнувши розпочатись. Коли «час, якого не існує» залишається єдиним доказом існування самої особистості художника – і в цьому парадоксі народжується зміст.

Найбільш переконливо це відобразилось навіть не в проекті «Рухомість-нерухомість», де майстер виводить світ матеріального в позачасовий простір, нівелюючи будь-яке соціальне значення матерії, а в серії «Індостань». Час як єдина мить історії, де вмістились усі загадки, коди, штампи на тлі густого п’янкого запаху минулого, що немов застигло у відбитку незворушного обличчя раджі. Але звідти вже насувається нова епоха і проглядаються обриси сучасних викликів.

Чудово, коли митцю від природи дана здібність передбачати, передчувати. Але треба мати сміливість та здатність конвертувати це у творчості. Та головне, що Андрій передбачив власну трансформацію.

«Рожевий дим розсіюється, і життя без ілюзій видається не дуже привабливим… Але візуалізована або озвучена вголос мрія раптом стає реальною і близькою», – так говорив Блудов.

Дія четверта. Людина

— Велич людини в тому, що вона — міст, а не мета', і любити в людині можна лиш те, що вона — перехід і загибель. Свідомість та розум — це знаряддя й іграшки; за ними стоїть ще «саме». «Саме» шукає й очима свідомості, прислухається й вухами духу.

З образів-символів, образів-знаків, образів-інтерпретацій Андрій Блудов поступово підійшов до образу людини як цілісної, живої, конкретизованої субстанції.

Вся його еволюційна революційність постала у всій красі. Проект «Ганді» — то вершина сучасного мистецтва, рівня найбільших грандів, найкращих зразків проникнення у таємницю людського духу, тонкощів емоцій та душевних станів.


Ганді

В його Ганді є все – і перехід, і реінкарнічна загибель, і ностальгія, і віра, і якась тверда впевненість, що людство не з’їсть врешті-решт само себе, а схаменеться й повернеться до самого себе обличчям.

Саме тут, і це моє глибоке переконання, на всю потужність розкривається справжній талант і потенціал Андрія, як майстра епохи, майстра-свідка, майстра–медіума, здатного передбачувати майбутнє і пробуджувати сплячу колективну свідомість і підсвідомість.

А перед «Ганді» був «Сіцзан», де Блудов вперше наважився не просто ретранслювати голоси-образи у їх первозданній сутності, як це було у «Голосах», а виявив здатність і мужність дати власну оцінку, поставити своє мірило справжності, людяності, щирості, відвертості. Але не як суддя, а як свідок. Це була його особиста революція в процесі еволюції.


Тибет «Сіцзан»

І як чарівне намисто, навколо могутнього торсу велетня Ганді, обертаються більш камерні, але не менш значущі серії, де людина стоїть на першому місці. Де художник заглядає в українську традицію, шукає тотожність образів предків з тим, що маємо зараз.

Та найважливіше, що він відкрив власного Ганді, побачивши той орієнтир, якого роками шукав у нескінчених експериментах. Та пробудив бажання відкрити справжнього себе у кожному з нас.

Він тільки став на цей шлях – попереду найцікавіше.

«Я все життя намагався зрозуміти, що ж з усіма нами відбувається, але побачив лише відображення саморефлексії людини у повсякденних справах і речах. Тож моя творчість – шліфування того загадкового дзеркала, що кожна людина являє для іншого», – так говорив Блудов.

Епілог

— Те, що кожен має право навчитися читати, надовго псує не лише письмо, а й думку.

Чи можуть слова конгруентно відобразити, розкрити сутність мистецтва Андрія Блудова? Певен, що ні. Цей товстезний каталог творів художника, що, нарешті, вийшов з типографії, робить це набагато краще за слова. Це -двері у невідоме. Кожен вже зараз може відкрити їх разом з майстром і заглянути у майбутнє.

Описувати його творчість, шукати відповідні контексти, підбирати влучні епітети – все одно, що читати анотацію до кіношедевру або витвору класичної музики.

Так, Блудов тісно пов'язаний із традиціями та течіями сучасного українського мистецтва, черпав емоційне натхнення у здобутках відомих маестро пост-авангарду та енергії під час подорожей і пленерів.

Та все це був лише первісний матеріал, інклюзивний розчин, з якого гравітація будувала зірки і планети. Беручи те, що надавало йому саме буття, він написав власну, захоплюючу унікальну історію — моторошною за своєю глибиною проникнення в сутність речей. Дуже красиву й зворушливу, надзвичайно емоційну та естетську, здатну як лікувати, так і збуджувати, викликати біль і заспокоювати. Де мають місце і сучасність, і минуле, де актуальність сьогодення занурюється корінням в одвічні правіки.

Разом з тим, він ще очікує на свого геніального «колективного глядача», який проросте, і дозріє разом із паростками його творчих експериментів. І тоді майстер сам побачить у ньому своє відображення, впізнає власну тотожність, щоб злитись із людиною-всесвітом у спільний танок величного, примхливого і неосяжного життя.

P.S.

І головне! Поки я тут розтікався і рефлексував на мистецтво Андрія Блудова, ледве не забув додати, що Андрій – ще й дуже популярний та успішний майстер, картини якого розпорошені по десятках музеїв і приватних колекцій по всьому світу, і які приємно повісити на стіну або просто роздивлятись в каталозі. Отже, не зволікайте – тираж видання обмежений)

Леонід Хомяков

Самопознание – ключ к здоровью и самореализации

Секреты крепкого здоровья и личностных трансформаций от ведущих мастеров духовных практик — Ананда и ШАШИ.



Продолжаем нашу беседу о саморазвитии и самопознании с мастерами духовных практик Анандом и Шаши. В первой части разговора мы вместе анализировали мотивацию людей, интересующихся духовным познанием, обсуждали систему Рейки, как основополагающую практику для гармонизации внутреннего мира и выхода на новый энергетический уровень.

Сейчас разговор пойдет о более конкретных вещах – здоровье и самореализации, и как занятие духовными практиками помогает в этих сферах.

— Ананд, Шаши, сейчас многие обращаются к духовным практикам, в первую очередь из-за того, что хотят поправить свое здоровье. Они где-то слышали, читали, что это очень помогает, что даже неизлечимые болезни проходят. Ради собственного здоровья люди готовы поверить во что угодно, даже если изначальной тяги к духовному пути у них нет.

Ананд: Вы правы, таких к нам приходит три четверти. И только одна четверть приходит искать духовный путь. Но это нормально, потому что неважно, что послужило первоначальным толчком к самопознанию. Проблемы со здоровьем, неудачи в карьере, в личной жизни потому и происходят, что человек сходит со своего истинного пути. И здорово, что он начинает понимать необходимость что-то менять в себе.

— И что вы предлагаете для людей, главная мотивация которых поправить здоровье?

Ананд: Весь наш комплекс практик направлен на то, чтобы улучшать здоровье и внутреннее состояние людей. Прежде всего, это, конечно же, Рейки, Глубинные практики. Также у нас есть специальная практика – целительское ТАРО. Все это помогает разобраться с телесными проблемами.

— Проясните нюансы работы с проблемами здоровья, как это у вас происходит?

Ананд: У нас это выглядит следующим образом. Есть Рейки, есть Глубинные практики. И есть обучающий цикл, так называемый «Обучающий интенсив».

Вот на этом интенсиве человек постигает технологию работы, как с собой, так и с другими людьми. С другой стороны, этот цикл оздоравливает сам по себе. Уже в процессе занятий улучшается здоровье. Улучшается качество крови, нормализуется КГР. Объясню — КРГ это кожно-гальваническая реакция организма, она является важнейшим интегральным показателем здоровья человека. Об этом мало говорят и пишут, но современный человек живет в закисленной среде. У него закислена кровь, показатели pH крови сдвинуты от нейтральной в кислую сторону. Из-за этого очень много проблем со здоровьем. Так вот, и Рейки, и Глубинные практики, помимо всего прочего, возвращают pH к нормальным показателям. Отсюда моментально идет общее улучшение самочувствия — если нормальный показатель pH, то большинство паразитов убегают сразу.

— Можно сказать, что эти практики создают основу для дальнейшей работы с больными органами?

Ананд: Конечно. Практики поднимают и выравнивают энергию, а энергия в содружестве с организмом помогает человеку успешно исправлять все те поломки – случайные, или которые стали хроническими, которые он заработал по жизни. Поэтому еще раз повторю, эта технология уже на стадии обучения улучшает здоровье людей. А Рейки – с самого начала, как только вы приложили руки. Вот только недавно у нас прошел семинар. Было восемь человек, они получили первую ступень инициации в Рейки. А уже на второй день все наперебой обсуждали – ой, а у меня вот это улучшилось, а вот то прошло… То есть, люди на практике сразу убеждаются, что буквально первые сеансы, которые они дают себе, уже сдвигают здоровье в лучшую сторону. Хотя иногда это идет через кризис, то есть, через обострение, особенно если это хроническое заболевание. Но без обострений не бывает облегчения и выздоровления.

Шаши: Я хочу добавить важный нюанс на счет здоровья и понимания сути практик. Иногда человек начитается информации и нацеливается на то, что раз Рейки — практика целительная, значит, она должна как волшебная палочка или чудесная таблетка решить все его проблемы со здоровьем. Выпил – получил.

— То есть, не все так просто?

Шаши: Не просто только тогда, когда у человека есть ожидания и свое виденье, что есть исцеление. И большинство людей нацелены на внешний результат, внешние симптомы болезни ушли, значит я здоров.

Вот два человека с одним и тем же заболеванием. Один и тот же практик Рейки делает им обоим сеансы. Один может исцелиться за 4 сеанса, а другому и двадцати не хватит. Почему так происходит?

Уже доказано, что большинство заболеваний человека вызваны психосоматическими факторами. То есть, он сам продуцирует свою болезнь, сам вызывает эти процессы, даже не осознавая этого! Если человеку по каким-то надуманным причинам «нужна» эта болезнь (манипуляция жалостью, выгодой и т.п.), он ее использует, он будет за нее цепляться, хотя сам может не видеть этого, либо не признаваться самому себе. В таком случае целительный процесс происходит очень медленно.

Наш основополагающий подход к практикам заключается в том, что целительство, это не обязательно исцеление симптомов болезни, а это принятие себя таким каким я сейчас являюсь, не разделяя себя на плохое и хорошее, принятие того, что дает нам жизнь с благодарностью в своем сердце.

Чудо выздоровления происходит, когда мы становимся более целостными и гармоничными по отношению к себе и к жизни.



Ананд: Хочу добавить по этому поводу. Есть такой любопытный эффект «вторичной выгоды» от какого-либо заболевания. Многие заболевания люди используют просто как оружие в жизненной борьбе — «Я болен. Как ты ко мне отвратительно относишься. Я же болен». То есть, они изображают из себя жертву, к которой все окружающие люди должны изменить отношение. В результате, человек создает такую ситуацию и не хочет лишаться тех мнимых преимуществ, которые ему дает болезнь. К примеру, у меня было двое учеников, две пожилые женщины, они получили первую ступень Рейки. И вот, через год я их встречаю, а они говорят – это ваше Рейки такая гадость! Я удивлен, и спрашиваю, а в чем дело. – «Из-за практик у нас настолько улучшилось здоровье, что на медосмотре нам сняли инвалидность, стали меньше платить. И мы решили бросить Рейки. Через какое-то время здоровье ухудшилось и нам вернули инвалидность, теперь платят нормально, не нужно нам ваше Рейки». То есть они ради выгоды от болезни (денег) пожертвовали здоровьем. И очень многие люди продолжают болеть упорно. Таким практики вряд ли помогут.

— А перед началом практик, вы рассказываете новичкам о таких случаях, чтобы они понимали ситуацию более объемно и ответственно?

Ананд: Обычно мы делаем так. У нас есть предварительный час перед семинаром Рейки, когда мы рассказываем об этой системе, что она дает, как работает, на чем основан принцип Рейки. Конечно, рассказываем и о личной ответственности человека перед самим собой. Но главное, что мы делаем – мы даем практические сеансы. И все на собственном опыте, прямо здесь, видят, что с ними происходит, что они чувствуют, как меняется их состояние. А дальше каждый уже решает, нужно ему это или нет.

— Еще у вас есть такая практика — Целительское ТАРО. Она тоже направлена на улучшение здоровья? Расскажите о ней.

Ананд: Эта, без преувеличения, эффективнейшая практика профессиональных тарологов, в частности и лично моя практика, показала, что символика карт Таро настолько мощная, что ее можно применять для исцеления и для лечения. Скажу, что между этими двумя понятиями есть существенная разница. Лечение, это когда мы думаем, что лечим какую-то конкретную болезнь, когда мы конкретно работаем с образом этой болезни. И тогда действительно она может быть излечена.

Исцеление или целительство это совершенно другая технология. Мы сдаемся на волю энергии, не задаваясь целью вылечить какое-то конкретное заболевание, о котором мы даже можем не знать. И тогда энергия сама выбирает те искаженные, поломанные, заблокированные и другие места, которые надо наполнить энергией. И наполнение этой энергией тут же дает телесный отклик.

Более того, как я уже говорил, мы часто используем болезнь для достижения каких-то эгоистичных целей в жизни. Болезнь вовсе не наваливается на нас случайно, она нам нужна для того, чтобы что-то получить. Поэтому при исцелении мы можем сразу и не лишиться той болезни, которая нам была очень нужна для получения чего-то. А вот при лечении мы можем ее лишиться, а потом не знать, что делать дальше. Ибо с выздоровлением мы потеряли нечто, в чем очень нуждались. Так часто бывает, и через некоторое время человек снова этим заболевает, чтобы решать проблемы старым испытанным способом. Целительство же устраняет не саму болезнь, а работает с причиной ее возникновения. Все эти тонкости карты Таро учитывают автоматически. И так как это великая символика, за каждым символом стоит энергия доступная человеку, то все это можно применять. Притом применять безопасно.

— По личному опыту знаю, что улучшить физическое и психическое здоровье также очень хорошо помогают Глубинные практики. А у вас, я знаю, есть целая россыпь таких практик.

Ананд: Да, мы активно продвигаем это направление. Вообще, Глубинные практики очень молоды, они развиваются примерно с 1998 года. Из того, что мы преподаем можно назвать — глубинное касание, глубинная гимнастика, глубинный звук, глубинная волна, глубинный жест, ступенчатый танец, глубинное дыхание и полостное дыхание. Все они великолепно работают с проблемами здоровья и настроены на высвобождение энергии на благо человеческого организма.

Надо сказать, что они делятся на большие глубинки и малые глубинки. Большая глубинка – это глубинное касание. В малой глубинке – все остальное, что мы сейчас перечислили.

Еще есть Речение. Очень сильная практика, которая помогает раскрыть речевой канал.

Существует еще целая система факультативов. Факультативы – это то, что не входит в учебный процесс. В них используются те приемы, которые уже освоены студентами в процессе обучения, сейчас они очень сильно развиваются. Они очень разные. Например, факультатив для беременных женщин помогает отлично вынашивать детей, и благополучно их рожать. Сейчас у нас появился новый факультатив для нервной системы. Потом факультативы для выделительной и кровеносной системы, для лимфатической системы. Ведь современный человек загажен химическими веществами и энергетически. Мы живем в поле высокочастотных колебаний, в магнитных полях. Ведь город – это, по большому счету, то место, где человек живет очень неестественной жизнью. И вот такие факультативы помогают справиться с проблемами, которые связаны с той неблагоприятной средой обитания, в которой люди пребывают.

— Многие люди обращаются к духовным практикам для того, чтобы найти социальную реализацию, поправить карьеру или материальное положение. Насколько такая мотивация соотносится с вашей философией?
Шаши: Конечно, у многих такая мотивация находится на ведущих ролях. И от практик они ожидают, что им что-то такое откроется, благодаря чему они реализуют все свои планы и мечты. Но дело в том, что часто наши планы и мечты бывают, так сказать, иллюзорными, продиктованными социумом, рекламой, какими-то навязанными извне установками. Истинные же свои потребности люди часто не осознают. Бывают случаи, когда приходят люди, начинают заниматься, и после этого даже меняют профессию. Бросают свою работу. У меня был случай – одна девушка была начальником на высокооплачиваемой работе, после получения инициации сказала: я чувствую – это не мое. Она бросила эту работу, и начала заниматься живописью, хотя до этого вообще не рисовала. Ее картины начали покупать за большие деньги, даже заграницей. То есть, Рейки пробуждает способности, высвобождает индивидуальность человека, то, в чем он, может быть, сам не решался себе признаться. У нас есть ребята, уникальные архитекторы, сейчас они получают первые призы на престижных конкурсах. Оба они мастера Рейки, их профессиональный успех начал расти после того, как они получили мастерские инициации в Рейки, до этого их никто не знал. Удивительно…

— То есть, благодаря практикам можно найти самореализацию в жизни?

Шаши: Безусловно. Хочу отметить, что самая главная самореализация – это найти себя. Узнать себя. Но бывает, что идет в гору и та профессия, которой человек уже занимается, тогда это подтверждение, что этот человек занимается своим делом.

Ананд: Я очень часто говорю такую вещь новичкам, почти все, что они знают о себе, они знают со слов других людей — что им сказали в детстве папа, мама, потом в детском саду, в школе, товарищи, враги. И они думают, что являются такими, какими их считают другие. Но это не правда. Они не знают, кто они такие — они знают только свой социальный портрет, как они выглядят по отношению к другим людям. Рейки и Глубинки помогают разобраться с тем, какие они есть на самом деле. А это всегда путь к себе. Тогда становится понятно, что реализовывать, где искать, и в большинстве случаев такое прозрение не связанно с желанием стать известным или зарабатывать миллионы. Истинные потребности человека, удовлетворение собственной жизнью лежат не в материальной плоскости, ибо только внутри себя можно найти счастье и гармонию.

— Кажется, в понимании этих принципов для современного мира настоящую революцию совершил ОШО.

Ананд: Да, ОШО говорил замечательные вещи, о том, что вам не даст удовлетворения ни миллиард долларов, ни собственный небоскреб или какой-нибудь круизный лайнер. Все это бесполезно, пока вы не научитесь находить источник радости не вовне, а внутри себя. Все наши практики именно на это направлены – на то, чтобы научиться искать внутренний источник счастья. А показной успех, престиж, влиятельность, чувство значимости от достижений, представления о том, что правильно и неправильно, которые нам навязывает общество – для нас имеют наименьшее значение. Это не значит, что мы асоциальны. Нет, как раз люди, практикующие Рейки и Глубинки, лучше встраиваются в социальную жизнь, лучше себя реализовывают, понимают, что им нужно для счастья, чем те, кто с этим незнаком. Они не теряют поиск внутренней радости.

Шаши: Скажем так – практики помогают людям найти гармонию между материальным и внутренним миром. Это приобретение удовлетворения от обычных дел, от обычного общения, исходя из этой гармонии и целостности, которую дают практики.

Продолжение следует…

Ярослав Стеценко: по слідах абстрактних геніїв

В столичній галереї «Митець» відкрилась групова передноворічна виставка українських художників.



Свої роботи представили Ярослав Стеценко, Валерія Жембровська, Олена Корчина, Алік Ветроф, Тамара Рогозіна, Юлія Дубовик, Деніс Адушкін та Галина Константюк.



З першого погляду на експозицію вражає розмаїття стилів, жанрів темпераментів і творчих манер — в галереї «Митець» вміють так підібрати експонентів, щоб вони не забивали один одного, а створювали поліфонічний ансамбль.

Відзначаючи таланти представлених на вернісажі майстрів — м`яку поетичність натюрмортів Тамари Рогозіної, драйвову імпульсивність пейзажів Деніса Адушкіна, який пише свої картини лише у музикальному супроводі, життєрадісність і легкість морських етюдів одесита Аліка Ветрофа, незвичайну містичність образного світу Валерії Жембровської, що вперше показала свої картини широкому загалу, тонку ліричність міських пейзажів Олени Корчиної, емоційну чуттєвість і проникливість творів Юлії Дубовик, казкову гоголівську таємничість і народний колорит портретів Галини Константиновської, хочу зупинитись більш детально на одному авторі.

Ось вже більше півроку я уважно слідкую за творчістю молодого художника Ярослава Стеценка.



За цей час він трансформувався із сором`язливого художника-дебютанта, майстра-початківця, у впевненого в собі генератора творчих ідей, сміливого новатора-експериментатора.

Треба відмітити, що в Ярославі природою закладений величезний творчий потенціал, і дуже приємно, що він після довгих років пошуків себе у різних галузях та напрямках, знайшов використання власних здібностей саме у мистецтві — у жанрі «арт-наїву». Програмною для цього напрямку стала виставка у Київському театрі оперети. Тоді картини митця дивовижно і органічно утворили синтез із мистецтвом оперети. Картина «Джигіт» якраз з цієї «опери» — Ярослав пішов далі нерозвіданими шляхами.


«Джигіт» 2016

Зокрема, кілька місяців тому, Ярослав дуже серйозно підійшов до вивчення теми абстракції. Як це, коли немає впізнаваних образів, предметів, немає сюжету, а є лише композиція та «випадкові» кольорові плями.

Абстрактне (безпредметне) мистецтво, попри часто зверхнє відношення до нього з боку пересічних громадян (мовляв, кожен міг би написати «чорний квадрат»), являється дуже складним та відповідальним жанром. Коли не можна прикритись за натурою, коли немає додаткових відволікаючих факторів на кшталт сюжету, майстер постає майже беззахисним, напрочуд відкритим у своєму творчому Я. Саме в абстракції найкраще видно, наскільки художник володіє мистецтвом композиції, наскільки тонко відчуває закони кольорової гармонії.

Щоб зрозуміти сутність цього напрямку, Ярослав прискіпливо вивчав творчість класиків абстракції Ротко, Полака, Мондріана, Кандинського, намагався збагнути, в чому сенс такого мистецтва, що відчували ці видатні майстри, чим керувались, на що спирались, коли створювали свої шедеври.

В безсюжетних картинах Ярослава Стеценка розкриваються його найкращі риси як колориста, як майстра тонких нюансів, ювелірних композиційних прийомів. Звичайно, відчувається також і вплив його славетних попередників, але він не копіює, не повторює віднайдені колись засоби, а намагається дослідити їх трансформацію, їх початкову складову.

Програмна картина абстрактного періоду Ярослава «Всесвіт» містить в собі універсальний ключ до внутрішнього світу автора, яким він також прагне відкрити для глядача і своє бачення навколишнього світу.


«Всесвіт» 2016

Те ж саме можна сказати і про інші картини живописця, що зараз представлені у галереї «Митець» — «Ромбічна», «Розірваний світ» та інші В них автор демонструє свій оригінальний талант абстракціоніста і здатність постійно вдосконалюватись.


«Ромбічна» 2016


«Розірваний світ» 2016

Особисто я впевнений, що його картини, окрім безсумнівної художньо-естетичної цінності, несуть в собі неабияку комерційну привабливість. Можу припустити, що їх вартість буде зростати десь на 20% щорічно у твердій валюті, звісно ж. Що є надійнішим та прибутковішим за золото або цінні папери.

Чому я так думаю. Тому що, маючи фахову академічну мистецтвознавчу освіту, я бачу, як сам Ярослав відноситься до своєї роботи. Він має чітку стратегію, довгостроковий план, поступово і наполегливо йде до своєї мети. Таке враження, що зараз він показує лише частинку від того неймовірного цілого, яке ще не з`явилось, а лише створюється у його задумах. Але воно вже є, воно існує десь у Всесвіті та лише чекає свого часу на появлення у вигляді картин Ярослава.

І, головне, що з кожною роботою він стає все більш розкутішим у своєму баченні, більш цілісним і переконливим. Він вміє інтригувати і залишати таємницю. Отже, з нетерпінням чекатиму наступних прем’єр від цього унікального художника!

Нагадаю, що виставка буде працювати до 2 січня за адресою: Київ, вул. Велика Васильківська, 12.

В Києві пройшов форум знавців стародавніх печаток

25–27 листопада у столиці України за підтримки Посольства Республіки Польща в Україні відбулася VI міжнародна сфрагістична конференція.

Цього разу вона зібрала кілька десятків учених з шести країн Європи. Крім українських науковців, у ній взяли участь представники провідних навчальних закладів, дослідники печаток з Польщі, Франції, Білорусі, Чехії та Словаччини, що свідчить про неабиякий інтерес європейського наукового співтовариства до цієї події.



На тлі проблем, які стримують розвиток гуманітарних напрямків вітчизняної науки, сфрагістична школа в України рік у рік демонструє зростання, що дозволило їй по праву зайняти одне з чільних місць серед європейських шкіл сфрагістики. А київська міжнародна конференція, завдяки старанням мецената Олексія Шереметьєва, вже шостий рік поспіль служить престижним майданчиком для виступів поважних європейських істориків-сфрагістів. У цьому маємо системний прояв доброї волі, що стимулює розвиток історичної науки та робить неоціненний внесок у справу інтеграції України до європейського співтовариства.

Цьогорічний форум був присвячений «Печатці на документі». Вчені зробили акцент на взаємодії двох складових, що являють предметну основу сфрагістики як науки.

Відкриваючи форум, керівник секції з питань науково-освітньої співпраці, радник Посольства Польщі Емілія Ясюк, привітала науковців із визначною подією та побажала плідної співпраці на благо розвитку культурних взаємин та укріплення польсько-української дружби у контексті європейської інтеграції.



Із вступним словом до учасників звернувся директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Георгій Папакін:



«Ми відкриваємо вже шосту конференцію зі сфрагістики, і значення цієї події для розвитку гуманітарної сфери в Україні та культурних зв’язків з іншими державами важко переоцінити. Довгий час вважалося, що сфрагістика є лише допоміжною дисципліною для істориків, але реальність показала, що це самостійна і навіть самодостатня наука, яка вивчає печатки від моменту їх виникнення до сьогодення. Треба розуміти, що печатка — не лише шмат металу, воску чи глини, але й історичне джерело, документ, а ще — люди, які її використовували. Упродовж століть печатки слугували підтвердженням справжності документів, а посада печатника біля князя була дуже важливою. Оточення, середовище навколо печатки змінювалось, але завжди вона була особливим інструментом.

Такою ж особливою є і наша Міжнародна сфрагістична конференція. Перша її особливість полягає в тому, що ось уже вдруге ми проводимо її разом із Посольством Республіки Польща. Друга — це те, що конференція має такого ідеолога, мецената й організатора, як Олексій Шереметьєв, без якого все це не відбулося б. Тож щиро дякую пану Шереметьєву і Посольству Польщі в Україні за те, що вони підтримують науку та поглиблюють культурні взаємозв’язки між нашими країнами».

Від польського наукового співтовариства слово мали директор представництва «Польська Академія наук» у Києві професор Генріх Собчук та відомий науковець, професор Ягелонського університету Зенон Пєх.

Генріх Собчук: «Для мене велика честь брати участь в цій конференції, бо вона сприяє розвитку стосунків між українськими та польськими науковими колами і зміцненню міжнародних зв’язків узагалі. Польська Академія наук давно співпрацює з українськими організаціями, як державними, так і недержавними. Ми підтримали та провели сотні спільних заходів —семінарів, конференцій, зустрічей».



Зенон Пєх, доктор історичних наук, професор Інституту історії Ягелонського університету(Краків):



«Тут, у Києві, є фундамент для розвитку сфрагістики, є можливості для видання сфрагістичного щорічника, і це варте відзнаки. Дякую пану Шереметьєву за підтримку і велику роботу! Взагалі, шоста сфрагістична конференція — дуже важлива подія для міжнародної історичної спільноти. Окрім того, що сфрагістика дозволяє розвиватися багатьом історичним дисциплінам, вона також сприяє культурним зв’язкам між народами», — відзначив професор.

Із заключною промовою перед початком робочої частини конференції виступив Олексій Шереметьєв, засновник Музею Шереметьєвих, відомий український меценат і громадський діяч, який не шкодує коштів і часу для підтримки як вітчизняної, так і міжнародної сфрагістики.



«Дуже радий всіх вас сьогодні бачити, — звернувся до присутніх Олексій Шереметьєв. — Приємно, що наша конференція розвивається і стає дедалі більш представницькою у міжнародному контексті. Цього разу приймаємо науковців із п'яти країн — Польщі, Франції, Словаччини, Чехії, Білорусі. Це підтверджує, що сфрагістика справді є особливою наукою, яка допомагає об’єднувати людей, цілі народи. Хочу подякувати Посольству Польщі в Україні за те, що гостинно прийняли нас уже вдруге! Така підтримка дуже важлива, вона свідчить про співпрацю та взаєморозуміння між нашими країнами. А сфрагістична конференція якраз допомагає вивчати наше спільне минуле, ліквідувати «білі плями» в історії, що також сприяє розвитку і зміцненню добросусідських відносин між Україною та Польщею», — підсумував меценат.

У межах конференції відбулося нагородження лауреатів щорічної премії Інституту спеціальних історичних дисциплін Музею Шереметьєвих за кращі дослідження молодих учених у галузі сфрагістики, геральдики та генеалогії. Вручаючи дипломи молодим науковцям — Марії Герасимчук, Олександру Мазепі, — Олексій Шереметьєв висловив сподівання, що нове покоління дослідників буде активніше виходити у науковий світ з відкриттями та проявляти себе на міжнародних форумах.



Книги для історії

У рамках традиційної вже для конференції презентації нових видань було представлено кілька цікавих книг, серед яких виділявся розкішний фоліант «Князі Вишневецькі», що містить багато цікавих ілюстрацій та рідкісних документів. Особливе значення для всіх присутніх мала презентація шостого сфрагістичного щорічника («Видавничий дім „Антиквар“» коштом Олексія Шереметьєва), де опубліковано матеріали V Міжнародної сфрагістичної конференції. Нову наукову збірку, до якої ввійшли 22 статті дослідників з України, Польщі, Білорусі, представив кандидат історичних наук Віталій Перкун. Нагадаємо, що торішню конференцію було присвячено написам на печатках, проблематиці та інформаційному потенціалу легенд печаток у часовому діапазоні від Давнього Єгипту до ХХ ст.



Таємне послання до князя

Жодної конференції без наукової сенсації! Таке гасло вже стало «фірмовою ознакою» київських сфрагістичних читань. Нині журналістам, а через них і широкому загалові, презентували раритет, що не має аналогів — свинцевий лист, датований XI–XII століттями. Унікальну знахідку, що зараз зберігається у Музеї Шереметьєвих, представив кандидат історичних наук Олександр Алфьоров.



Дослідник розповів, у чому полягає виняткова історична цінність цього листа. Річ в тому, що переважну більшість документів домонгольского періоду Київської Русі втрачено. Є лише так звана Мстиславова грамота XII ст. і берестяні грамоти з Новгороду, які не є офіційними документами.

Тому випадкова знахідка на одному з чернігівських ланів свинцевого листа, якому 900 років — подія унікальна і справжня наукова сенсація.



Лист було написано грецькою мовою на тонкій свинцевій пластині, складеній учетверо, яка до того ж мала отвір для закріплення печаткою. Його було легко сховати на тілі, й він не зіпсувався б навіть при намоканні. Із того, що вдалося розшифрувати, стало зрозуміло: у листі йдеться про певну допомогу у справах, яку візантійському купцеві мав надати торговий представник імперії в Київській Русі. Тобто, як жартують дослідники, маємо перший задокументований приклад корупційних зв’язків на території Україні. Змістовніше дослідження документа ще попереду, але його поява може спричинити перегляд деяких сталих уявлень про життя та взаємини у тогочасній Русі.

Доповіді, що змінюють уявлення

Якщо перший день конференції проходив у приміщенні Посольства Польщі, то решту два дні наукове товариство люб’язно приймав у себе Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського.



Усього за три дні було заслухано 33 змістовних доповіді, що дозволяють інакше подивитись на ті чи інші історичні явища. Виступи проходили п’ятьма мовами, що також свідчить про міжнародний статус конференції. Треба відзначити, що попри вузьку специфіку науки, більшість доповідей викликали жваве обговорення, і до кожного виступаючого у колег виникала низка запитань.

Цікаву дискусію спричинила, зокрема, доповідь Олександра Алфьорова «Висла печатка як основа реконструкції документу та документообігу Київської Русі», в якій повідомлялося, що у домонгольський період наші знатні предки для економії часу та грошей часто використовували такий прийом, як перебиття або «переформатування» печатки. Зумовлено це тим, що приватна власність у Київській Русі була «до живота», цебто при зміні князя необхідно було перезатверджувати свої права власності на землю та інше майно. Звідти й беруться так звані зіпсовані печатки, погашення яких унеможливлювало їх повторне використання та підробку документів.

Багато змістовного фактажу надала дослідниця з Франції, доктор історії Каролін Симоне, яка розповіла про роль документа й печатки в актах смерті у стародавній Франції.



З не меншою цікавістю було сприйнято розповідь науковця з університету в Нітрі (Словаччина) Мірослава Глейтека, присвячена різним аспектам видання документів дипломатичного характеру в канцеляріях інституцій середньовічної Угорщини.

У доповіді кандидата історичних наук Ігоря Тесленка «А на свідоцтво цей лист із печаткою та підписом руки моєї видав» ішлося про те, що навіть наявність печатки та підпису в деяких випадках не може слугувати гарантією автентичності документа, а потребує додаткових підтверджень.

Немає сенсу перелічувати в даному матеріалі всі доповіді, — повний їх список ви зможете побачити на сайті Музею Шереметьєвих, а самі статті прочитати вже у сьомому сфрагістичному щорічнику, який вийде наступного року.

Насамкінець для гостей конференції було влаштовано дивовижну за своєю інформативністю екскурсію до Софійського собору. Навіть у тих, хто побував там не вперше, враження залишилися неймовірні.

Отже, VI Міжнародна сфрагістична конференція вже стала частиною історії. Нам залишається побажати учасникам нових вражень і відкриттів, а організаторам — наснаги та успіхів у подальшій популяризації сфрагістики на міжнародному рівні, здійснення всіх задумів і мрій!

«Живописна оперета» Ярослава Стеценка



Якщо ви давно не були в київській опереті, та шукаєте слушної нагоди – краще ніж зараз моменту не знайти! По-перше, у листопаді та грудні там дуже цікава програма, вінцем якої є прем’єрний показ вистави «Графиня Маріца». По-друге, родзинкою арт-фойє театру у цей період буде виставка картин молодого, але вже знаного художника Ярослава Стеценка, яка працюватиме до 11 грудня.

Відео репортаж з відкриття


Ідея театральних вернісажів сама по собі не нова, але в нашому випадку картини Ярослава Стеценка немов створені для оперети.

І дуже показово, що Богдан Струтинський, художній керівних театру оперети, завжди відкритий до мистецьких експериментів, та постійно шукає нові ідеї для залучення публіки, для ствердження його театру як справжнього храму мистецтв.


З художнім керівником Київського Національного театру оперети Богданом Струтинським

Отже, всі, хто в цей час обере для себе будь-яку виставу, на додаток отримає ще й яскраву і захоплюючу експозицію робіт талановитого українського майстра, який підписує свої картини просто — «Ярослав».


З братом Олексієм, який за сумісництвом виступає продюсером Ярослава

«Лаконічним образотворчими засобами він прагне відкрити завісу свого спектаклю і запросити в нього співбесідника. Так виникає діалог, отой діалог, якого чекають шанувальники оперети, який бере в полон з перших акордів музики та появи акторів на сцені», — пише про виставку Ярослава мистецтвознавець Валентина Єфремова.

І дійсно, складається враження, що персонажі його творів нібито зійшли зі сцени, або сторінок опереточних лібрето.


Театральна публіка із великим захопленням сприйняла живопис Ярослава Стеценка

Перед початком спектаклю, або під час антракту, публіка неквапливо гуляє у фойє і з надзвичайною цікавістю роздивляється представлені там картини, охоче фотографується на тлі авторських витворів. На диво, можна легко, лише трохи увімкнувши фантазію, знайти в образах з картин схожість з живими сценічними персонажами. Особливо близька за духом до робіт Ярослава нова прем`єрна оперета «Графиня Маріца», герої якої немов писані у майстерні художника.

Тільки-но люди бачать дотепні фігури, що завмерли на полотні, аж от вони оживають на сцені, співають, танцюють, а потім знову застигають із незворушним, трохи замріяним виразом обличчя на картинах в фойє…


На вернісажі Ярослав Стеценко охоче підписував буклети та роздавав автографи усім бажаючим

Взагалі, синтез живопису з живою театральною постановкою проявляється на вернісажі Ярослава надзвичайно виразно. Виникає стійке враження, що автор міг би створити та поставити власну оперету з цікавим, непередбачуваним сюжетом, характерними типажами і яскравими костюмами — це неодмінно стало б справжнім мистецьким явищем…



Хто знає, як воно буде, але дозволимо собі трохи розкрити таємницю найближчого майбутнього: на кінець грудня Ярослав готує свою третю персональну виставку у київській галереї «Митець», де будуть представлені абсолютно нові, ще ніким не бачені роботи. Будуть нові жанри й нове виконання, буде надзвичайно цікаво й несподівано! Слідкуйте за анонсами!

Очарованный странник

Киевская галерея «Мытець» (ул. Большая Васильковская,12) открыла «украинского Пиросмани». Оценить необычного автора можно, сходив на персональную выставку «От Ярослава». Это — первая «персоналка» в жизни Ярослава Стеценко. Она будет проходить до 22 мая.



— Я увидел, и просто влюбился в картины Модильяни. А уже затем – в Пикассо. Взял в руки кисть и…. понял, что никем другим, кроме как художником, больше быть не могу и не хочу, — рассказывает нам 27-летний Ярослав Стеценко. Мы беседуем на фоне его картины «Влюбленный медведь», одной из самых любимых у автора. Всего для первой в жизни «персоналки» Ярослав – так он, вместо фамилии, подписывает свои работы, отобрал около полусотни работ, написанных маслом в течение последних полутора лет, из четырех с лишним, когда живет только творчеством. До увлечения живописью, парень, родившийся в крестьянской семье в живописных (мы про природу а, увы, не о художественной традиции) Ставищах, Киевской обл., успел с отличием окончить физико-математический лицей и затем выучился на биотехнолога в киевском Национальном авиационном университете.


Ярослав Стеценко


«Влюбленный медведь»

После университета юноша тоже совсем не сразу «заболел» идеей повторить «звездную» карьеру Ван Гога. Он просто открыл … собственное кафе. «Там, правда, уже рисовал «картины» молочной пенкой на кофе. Дети и мамы его очень любили, даже прозвали «кофейный волшебник». А вообще, Ярослав с детства у нас рисует, такой уж уродился, особенный», — говорит нам, явно гордясь младшим братом, Алексей Стеценко. С семьей Ярославу точно повезло — его старший брат полный аналог Тео для Винсента Ван Гога. И конфидент, и меценат, и критик, и главная моральная поддержка.


Брат Ярослава Алексей Стеценко

Когда бизнес наладился, а жизнь вошла в мирное русло, с Ярославом Стеценко «вдруг» случилось это — инсайт, озарение, визит ангела, может быть.

— Я взял в руки кисти и… уже не смог думать ни о чем другом. Но совмещать бизнес, работу в кафе с творчеством невозможно, — объясняет нам художник. – Бизнес требует всего времени, и живопись – тоже. Я продал кафе, и теперь целыми днями только пишу картины.

Белокурый, тонкокостный Ярослав и сам похож на ангела. Смотрит доверчиво и удивленно – и правда, как же так получилось? Какое счастье, мол! А «Влюбленный медведь», с синим цветочком в лапе, смотрит ему в спину. Оставь Стеценко-младший мечту о живописи, и этого медведя не было бы. Как и «визионерских» ромбов – оп-артовых композиций. И «Белого льва», похожего и не похожего на тибетского. И «Мальчика с гирей» — мультяшно-доброго, со словно игрушечной, собачкой в руках. Не появились бы на свет, напоминающие сразу и Модильяни, и кубиста Пикассо, портреты из цикла «Обнаженная», «Генерал», «Древнеримская композиция» и «Геракл», даже «бессюжетная» «Закарлючка»… Ничего не было бы. Кафе, в том числе, арт-кафе, сегодня по стране много. А где найдешь визионерскую, светлую, добрую живопись, такую, как «наив» «От Ярослава»?..


«Белый лев»


«Мальчик с гирей»


«Древнеримская композиция»


«Закарлючка»

— Главное в живописи – мысль, то, что «между строчками», — рассказывает о своих картинах начинающий мастер. К слову, полтора года назад размышления о жизни и искусстве привели его… в Индию.

— Я проехал, считайте, полстраны. Она помогла мне измениться, — говорит автор.
После индийского вояжа, живопись Ярослава изменилась. Стала глубже, не потеряв, впрочем, в открытости миру и доброте. Эти «новые» работы он и решился показать на первой в жизни персональной выставке.

До недавних пор мы знали, как минимум, одного яркого художника-визионера, работающего сегодня в Киеве. Это Майкл Мерфенко, шотландец, влюбившийся в Украину настолько, что «украинизировал» фамилию Мэрфи. Биография и творчество Ярослава Стеценко не менее необычны. Возможно, однажды придет время и для совместной выставки двух гениев? А пока – не пропустите «персоналки» «От Ярослава». Она и правда стоит потраченного на нее времени.

Справка.

«Наивное» искусство, или ар брют – это не просто работы художников-самоучек. С самого конца XIX века, когда Гоген «открыл» миру Полинезию, творчество примитивистов (так еще называют самородков от живописи и скульптуры) лежит, чуть ли не в основе основ современной культуры. Нико Пиросмани, визионер Чюрленис, серб Иван Генералич, американка Бабушка Мозес, легендарные украинцы Никифор Крыницкий, Мария Примаченко, Екатерина Билокур и многие, подобные им «алмазы в пыли» — невозможно даже представить, какой была бы современная живопись без них.

Без «naïve art» не было бы Казимира Малевича и, в целом, русского и украинского авангарда — не случайно именно футуристы «открыли» миру гениального Нико Пиросмани. Западные сюрреалисты своим предтечей объявили Анри Руссо, «мастера грез», как они его называли. Сегодня одним из самых дорогих мировых художников считается Фрида Кало, переосмыслившая мексиканскую народную живопись. «Наив-арт» не просто «лежит в основе» — это очень модно.

Ключ к самопознанию – тренировка внимания и доступ к энергии. Секреты личностного роста от мастеров Ананда и Шаши.

Сегодня в мире происходит бум интереса к саморазвитию и самопознанию. На фоне тревожных социально-политических тенденций люди массово ощущают потребность открывать в себе новые качества, стремятся наделить свою жизнь новыми смыслами и целями. В этом им помогают различные духовные практики, которые преподают мастера, изучившие самые различные традиции и сумевшие аккумулировать свой опыт для передачи ближнему — тому, кто нуждается в помощи.



Мастер Ананд, основатель традиции Глубинного Касания и Малых Глубинных практик, с его партнером и супругой мастером Шаши практикуют вместе уже почти 7 лет. Такое совместное ведение занятий позволяет глубже охватить проблематику группы и органично распределить внимание на всех учеников.
До этого Ананд изучал опыт различных школ и направлений по всему миру, получил саньясу (духовную инициацию) от самого ОШО. Такую же инициацию от ученика ОШО, получила и Шаши.

Тысячи учеников прошли через Школу Ананда, многие стали известными мастерами и практикуют по всему миру.

Мы беседуем с Анандом и Шаши в зале для занятий их киевской школы о том, что же такое духовный путь развития, почему он так важен для человека, в чем сложность выбора и как начинающему не заблудиться в потоке новых смыслов, знаний и ощущений.

— Давайте сразу выясним главную суть – великие мастера прошлого утверждали, что абсолютно каждый человек, не зависимо от способностей, физических данных, социального положения, способен достичь счастья и получать максимальное удовольствие от жизни. Вы с этим согласны?

Ананд: Абсолютно поддерживаю это утверждение, ведь это и есть та простая истина, на которой базируется смысл существования человека. Более того, если раньше ключ к этим знаниям, секреты достижения личного счастья и гармонии были доступны лишь избранным, то сейчас взять от жизни свое может любой человек, у которого есть желание и намерение развиваться. Вопрос в том, чтобы отыскать тот путь, тот метод, который подходит именно тебе.

Мой духовный учитель ОШО говорил: «Когда я говорю о вашей самореализации, я не имею в виду, что вы должны стать великим поэтом или великим музыкантом. Я имею в виду, что вы должны стать тотальным, полным человеком. Я не говорю великим человеком, потому что великий человек всегда частичен.
Когда я говорю о том, что нужно стать тотальным человеком…я имею в виду, что надо создать равновесие…что надо быть реализованным в качестве человека, а не в качестве поэта, музыканта, артиста – нужно быть реализованным в качестве человека».

— Мы говорим о желании и намерении развиваться. Если посмотреть вокруг, действительно, сейчас все больше людей интересуются духовными практиками, стремятся получить новый опыт. Море разнообразных школ и направлений предлагается на выбор, и не так легко найти то, что подойдет именно тебе, будет созвучным твоему настрою. В этой связи, что вы можете посоветовать для начинающих, кто только нащупывает путь саморазвития, как им лучше действовать, дабы не нарушить, не спугнуть первичную заинтересованность?

Ананд: Мы сейчас отметим важные фундаментальные вещи – новичок обычно рассчитывает на то, что ему расскажут, что и как делать, разработают детальный план. Выполнил план и получил ожидаемый результат. Так вот – это неверный подход. Почему? Потому что новичок не готов к правильному восприятию себя и правильному выбору своего пути. Важно понимать, что обычный человек воспринимает всё — и практики, и эффект от них на уровне социальных отношений. Он совершенно не учитывает тонкие энергетические отношения, глубинные ощущения собственного организма. Что я имею в виду? Пока у человека не развита система внимания, он всё воспринимает обычным способом, по своему старому, закостенелому шаблону. И поэтому рассказы о том, что и как надо делать мало что ему дадут. Главное, что мы предлагаем для начала — развитие систем внимания для новичка. Это базисный, основополагающий навык, который и открывает человеку безграничный мир самопознания. И достигается это через телесную практику. Такую как, например, как Глубинные практики.

— Можно сказать, что развитие систем внимания это ключ к первичному самопознанию? И что вообще такое – система внимания?

Ананд: Совершенно верно, без развития внимания самопознание не будет эффективным. Изначально практически у каждого человека присутствуют фантазии, какие-то умственные конструкции, размышления, общие соображения, какие-то чаяния, мешающие внутреннему видению себя. Люди могут хорошо знать Библию, западную или индийскую философию, но понимания того, что с ними происходит и какой путь для них наиболее оптимальный, эти знания вряд ли смогут им дать. Хотя очень долгое время считалось наоборот, что надо начитаться, сначала умом понять, что мне нужно.

А с точки зрения саморазвития, ум является всего лишь четвертым телом в нашей системе семи тел и он не может справиться с этой задачей принципиально. В качестве такого тренинга системы внимания выступает Глубинная практика. Весь спектр Глубинных практик, которыми мы занимаемся, нацелен, прежде всего, на то, чтобы развить умение видеть свои внутренние процессы, умение сосредоточиваться на себе и своих задачах. А это без владения системой внимания невозможно. В качестве побочного эффекта они еще и улучшают наше здоровье.

Система внимания – это внутренний ключ, врожденная способность человека наблюдать за собой, за своими реакциями, ощущениями, истинными потребностями. Большинство живущих на Земле людей действуют без внимания, на автопилоте, автоматически на уровне биоробота. Осознанное же пробуждение внимания в человеке, наблюдение за собой и своими реакциями дает ему колоссальный заряд энергии и пробуждает скрытые способности и возможности. Этому навыку мы и стараемся научить в первую очередь. Пробуждение и тренировка внимания дают силу, необходимую каждому, кто хочет изменить себя.

— Современного человека, решившего заняться саморазвитием, кроме духовных моментов, в немалой степени заботят и простые вопросы – а поможет ли это мне в личной жизни, в карьере, смогу ли решить таким способом проблемы со здоровьем. Может ли человек с такими мотивациями быть учеником вашей школы, насколько его стремления идут в такт с идеологией ваших практик?

Шаши. Скажу так, они идут бок о бок, вытекают из логики этого процесса. Социальная и личная реализации, здоровье, гармония, ощущение счастья – все это звенья одной цепи. Они базируются на внутреннем стержне человека, т.е. насколько он активирован, развит, гармоничен. А наши практики напрямую работают с этим внутренним стержнем, решают вопросы на тонком уровне, в самой сердцевине зарождения всех проблем.

— Иными словами, людям, которые только встали на путь саморазвития, следует начинать, с так называемых, Глубинных практик?



Ананд: Да, Глубинные практики, которые составляют основу программ нашей школы, подходят для этого очень хорошо. Следует отметить, что существуют и другие школы работы с вниманием. Однако наша школа для европейского склада ума оказалась одной из самых эффективных. Наконец отметим вторую существенную сторону процесса — энергетическую. Очень важно научиться правильно обращаться с собственной энергией. Если у человека нет доступа к энергии, она не пробуждена, то даже если он понимает, как идти и куда, ему будет крайне тяжело это осуществлять. Ему может не хватить энергии даже на первые шаги. А Глубинные практики дают доступ к дополнительной энергии, позволяют зачерпнуть из бездонного резервуара Космической, Вселенской энергии, и таким образом активировать свои собственные ресурсы.

В качестве еще одной самой проверенной и доступной к пониманию людьми на первичном уровне является основополагающая энергетическая практика — Рейки. Система Рейки, которую открыли в Японии, это и есть та самая необходимая для решающего прорыва работа с энергиями и вниманием. Те из учеников, практиков, кто получает инициацию — посвящение в первую ступень Рейки, как раз и приобретают дополнительный источник энергии, который позволяет им сделать первые шаги, и понять куда идти, каким образом развиваться.

— То есть, с Рейки лучше всего начинать тем, кто не сведущ в энергетических практиках?

Ананд: Да, Рейки идеально подходит для начинающих. Скорее так — начинающий может выбирать либо Глубинную практику, либо Рейки, либо практиковать сразу две системы. Поэтому мы занимаемся и Глубинными практиками, и Рейки в равной степени. Эти практики, сливаясь в один поток, дают возможность человеку получить как энергию, так и видение, куда идти. Еще древние говорили, что там, где внимание, там и энергия. Поэтому развитие внимания само по себе приводит к тому, что у человека повышаются энергетические ресурсы и для него открывается удивительный мир самопознания.

Справка: Система обучения Рейки (или рэйки от японского: рэй – дух, душа, ки – энергия, разум), как одна из разновидностей энергетического целительства путём прикасания ладонями. Рассматривает все заболевания человека с точки зрения энергии жизни, её недостатка или избытка в соответствующих органах и системах нашего физического тела.

— А бывает так, что человек по каким-то причинам не в состоянии понять систему Рейки?

Ананд: Дело в том, что Рейки удивительно простая система. Настолько простая, что ею может заниматься абсолютно каждый человек, который сам для себя решит, что ему это надо.

Шаши: Иногда к нам приходят на Рейки и говорят – это же так просто, что тут такого, и тем не менее достигают значительных успехов. Но у некоторых ум не справляется с этой простотой. Ведь мы имеем дело с настоящим даром Вселенной человеку. Это удивительно наблюдать, как человек приходит абсолютно неподготовленным, но, получив инициацию, затем просто прикладывает руки к своему телу, и начинает ощущать движение энергии и внутренние изменения.

Люди часто спрашивают – а нужно ли что-то делать дополнительно, может важна какая-то настройка, заземление, очистка? Не нужно. Все, что необходимо для осознания процесса – это инициация у мастера, когда происходит естественная передача способности воспринимать энергию Рейки. Дальше человек может практиковать сам.

Сама практика очень проста — ты просто ложишься, прикладываешь к себе руки, и все ощущения, трансформации случаются вне зависимости от твоего состояния, здоровья, и так далее.

Эта практика делает людей более целостными, гармоничными. Ведь обычно мы в повседневной жизни разобраны, расшатаны. А тут, во время сеансов, мы не беспокоимся, не злимся, не забиваем голову тревожными мыслями. То есть, попадаем в особое состояние умиротворенности и спокойствия.

— Я встречал людей, которым практика Рейки по какой-то причине не подошла. С чем это может быть связано?

Шаши: Обычно к нам на беседы приходят те, кто уже получил основу в какой-то практике и у них есть определенный опыт, или они начитались эзотерической литературы, что-то взяли из Интернета. И, конечно, попадаются такие, у которых есть определенные предубеждения, ожидания, кто доверяет лишь собственным уже сложившимся представлениям. С такими людьми может быть трудно, потому что они уверенны в своих знаниях и могут с тобой спорить, доказывать что-то, им тяжело выйти за рамки логических привычных конструкций и принять простые, интуитивные вещи.

В духовных практиках главное, что приобретает человек, приходит через внутреннее проживание, через тонкие ощущения, не связанные с умственными конструкциями. Зачастую начитанные люди, интеллектуалы ума, не дожидаются этого проживания — ум не позволяет им заглянуть в собственную глубину.

Ананд: Людей такого склада немало – можно назвать их ментальными. Они привыкли заменять продукцией ума истинное видение того, что с ними происходит. То есть, вместо видения реальности они соображают, фантазируют, делают логические выводы. А того, что на самом деле происходит, они не видят. Таким сложно принять и Рейки, и Глубинные практики.

— Прикрывая тем самым, может, какие-то свои страхи, свою неуверенность?

Ананд: Да, конечно. Они «очень уверены» в том, как устроен мир, знают картину мира, они начитаны и в спорах побеждают людей своими аргументами. Но у них нет понимания, что реальность устроена немножко иначе – не так, как ее интерпретирует ум. И вот для того, чтобы до этого добраться, и нужны духовные практики. То есть, с помощью ума этого выяснить невозможно. Это принципиальный вопрос. Вот современная наука, например. Она все время выясняет строение материи, добирается до квантовых уровней, элементарных частиц, кварков, бозонов Гибса, космических струн и прочее, прочее. Всё это лишь ментальные построения, а на самом деле она не знает, как устроена материя, и тем более тонкая составляющая существования. Я не против науки. Но излишняя опора на научные представления не дает правильной картины мира. Она изучает феноменальную часть мира. Она не занимается ноуменальным миром. Поэтому научная картина мира частична.

— Насколько могут быть болезненны для человеческого ЭГО те практики, которые вы преподаете?

Ананд: Чем тверже и увереннее человек вцепился в свою модель мира, тем труднее ему будет. Если же он от нее отказывается и просто доверяет тому, что приходит через практику Глубинки или через практику Рейки, тем мягче и гармоничнее происходит этот процесс. Но практика показывает, что Рейки обычно не вызывает у людей каких-то болезненных ощущений, а, наоборот, помогает нащупать основу для внутренней гармонии.

Шаши: В практиках у людей происходит встреча с самими собой. Если до этого они знали и были уверены, что только так, а не иначе должно в их жизни происходить, то могут случаться достаточно болезненные прозрения. Бывает, что в ходе занятий и практики, рушатся представления людей обо всем, что они знали и ценили до этого момента, происходит внутренняя борьба, переоценка. Но практика также позволяет увидеть, что всё, что было, за что человек держался, это всего лишь его реакция по отношению к миру — это не есть Я, и Я не должно привязываться к старым оковам. После этого обычно наступает облегчение.

— А есть у вас какие-то приемы, которые помогают людям проще справляться с теми изменениями, которые с ними происходят?

Ананд: Это элементарно. Сама система Рейки и система Глубинок это учитывает. Они устроены таким образом, чтобы снимать такие трудности. Главное практиковать. В группе человек обычно попадает в общий эгрегор, он видит, как меняются другие, ему намного легче расслабиться и попасть в общий поток.

Шаши: Этому также помогают пять принципов Рейки – вот они: «Именно сегодня не беспокойся, именно сегодня не злись, почитай своих родителей, учителей и старших, честно зарабатывай себе на жизнь и относись с благодарностью ко всему живому». Эти принципы, несмотря на всю их простоту, как раз и дают путь к себе, если перестать видеть причины своих бед во внешнем мире. Важно понять, чем больше человек наблюдает себя и видит то, что с ним происходит, тем легче ему будет справиться с трудностями. Даже если он просто будет делать себе сеансы Рейки или заниматься Глубинными практиками, то уже будет меньше злиться и беспокоиться. Принципы направляют внимание внутрь нас. Энергия этих практик творит с людьми чудеса!

— Ананд, раньше вы практиковали и обучали людей самостоятельно. Последние несколько лет вы работаете в тесном тандеме с Шаши. В чем для вас заключается преимущество работы в паре?

Ананд: Когда ты работаешь в паре с партнером, близким по духу и энергии человеком, то получаешь более широкие возможности для понимания внутреннего мира учеников, что, в свою очередь, помогает людям лучше входить в те практики, которые мы преподаем.

Шаши: Нам просто интересно вести группы вместе и совместный процесс дает возможность видеть своего партнера, как часть себя и как часть процесса, в котором мы пребываем. Есть разные люди, со своей спецификой. Иногда для тонкой подстройки необходима либо мужская, либо женская энергия, и каждый из нас со своей стороны помогает друг другу лучше понять потребности группы. Мы, таким образом, дополняем друг друга.

— Есть ли какие–то особые условия, чтобы попасть к вам на практики?

Ананд: Никаких особых условий не существует. Главное это интерес и желание человека. У нас регулярно проходят беседы о практиках, где те же новички могут лучше понять, с чем они имеют дело, задать вопросы и получить информацию обо всем, что их беспокоит. А наша задача – удовлетворить тягу людей к самопознанию. Ведь помогать людям развиваться это наше призвание, смысл нашей жизни. Так мы растем вместе с учениками.

— А где можно увидеть, какие практики у вас происходят, познакомиться с условиями, расписанием?

— Ананд: Расписание занятий есть на нашем сайте.... Там можно подробней прочитать о всех практиках, которые мы преподаем. Хочу отметить, что ознакомительные занятия, как Рейки, например, у нас происходят бесплатно, и человек может попробовать, определить насколько это ему подходит. Набор в группы Рейки происходит регулярно – и каждый может выбрать свой ритм.

Во второй части беседы, которую вы сможете прочитать по соседству, речь пойдет о принципах укрепления здоровья с помощью духовных практик. Уникальная возможность жить в гармонии без болезней есть у каждого человека!

О мастере

Мастер Свами Ананд Сирджанхар (Илья Ченцов) является создателем Глубинных практик, мастером Рейки, групп-лидером динамических медитаций Ошо и возглавляет школу, в которой совместно с мастером Ма Девой Шаши (Мариной Абибулаевой) преподает современные эзотерические дисциплины. Мастер Ананд (Илья Ченцов) — один из ведущих международных астрологов, начал работать как астролог в начале 80-х, один из основателей Международной Ассоциации Астрологов АУРА. Получил инициацию в Рэйки и практикует с 1990 г. Играет на 6-струнной гитаре. Песни пишет с 1963 г. преимущественно на свои стихи, лауреат различных фестивалей. Про мощь голоса Ильи ходили легенды. Например, как однажды взорвалась лампа в зале, когда он «включил» свой голос на полную катушку… Будучи кандидатом физ-мат наук, тем не менее, ушел из науки в 1988 г.

Как мастера Рейки, Ананд и Шаши проводят обучение Рейки 1-й, 2-й, а также мастерской ступени. В данный момент насчитывается более 20 000 учеников Школы Ананда. Свою деятельность мастером Ананд начал в 1995 году и был одним из первых мастеров Рейки на территории бывшего Союза.

Первые 50 талантливых переселенцев получили IT-сертифкаты «Frontend-developer»

2 апреля в большой физической аудитории КПИ было весело и шумно – там проходило награждение сертификатами об окончании курса обучения участников программы Frontend-developer, поддержанной ПРООН и Правительством Японии.



Данная программа была рассчитана на поддержку и адаптацию к новой жизни переселенцев из горячих точек Донбасса и АР Крым. Она охватила большинство регионов Украины. Первыми же, в количестве 50 человек, ее закончили нынешние жители киевского региона.

Обучение проводили квалифицированные специалисты Международного центра развития предпринимательства и менеджмента (МЦРПМ).

В переводе с английского, Frontend-developer означает разработчик внешнего интерфейса. А это, в свою очередь, значит, что украинская земля пополнилась несколькими десятками классных специалистов в области разработки и создания интернет-сайтов и прочих «вкусных фишек» из мира компьютерных технологий. Найти работу специалистам такого профиля нынче не составляет особого труда — и в этом главная ценность проекта!

«За время обучения мы стали одной семьей, и мне очень приятно видеть в глазах присутствующих желание развиваться, идти дальше. Все вы приобрели неоценимый опыт и инструменты для реализации своей мечты, – выступил с разогревающим словом спикер и мотиватор проекта Игорь Бетлий.



То, чему вы здесь обучались – не просто теория, все полученные знания и навыки вы сможете использовать в жизни и работе. Ваша профессия очень востребованная в Украине и мы очень рады, что вы поверили в этот проект и достойно завершили обучение! Спасибо всем огромное!».



Следующей на трибуну вышла куратор проекта от МРЦПМ Юлия Ерешко, которая поблагодарила студентов за усердие, а также выразила особую благодарность всем преподавателям. За несколько месяцев передать сложные комплексные знания и добиться реальных успехов в создании сайтов – это без преувеличения, большая работа, заслуживающая уважения.



Далее к собравшимся обратился Руслан Федоров, руководитель программы ПРООН «Быстрое реагирование на социальные и экономические проблемы ВПО в Украине». Именно ПРООН были инициаторами создания этого курса в рамках реализации общегосударственной программы, поддержанной и финансируемой правительством Японии: «Очень рад всех поздравить с окончанием курса! Все это стало возможным благодаря поддержке Японии, и акцент на IT – технологии отнюдь не случаен. После консультаций с нашими европейскими партнерами из множества направлений мы выбрали именно это, потому что IT-сфера дает постоянный прирост занятости, и является самой востребованной в современных условиях. Это очень важно для переселенцев с Донбасса и АР Крым, так как они смогут без проблем найти себе применение, открыть свое дело. Поддержка стартапов – наш основной профиль, ибо мы сразу видим, куда и зачем движется человек, и какой результат это может дать для общества. Сейчас у нас первый выпуск – это Киев, дальше будут Днепропетровск, Запорожье, Одесса, Полтава, Харьков — всего мы охватим этой программой более 400 человек.

Нам очень важно видеть ваш успех, ваше трудоустройство. Желаю всем удачи и реализации вашей мечты!», – подытожил Руслан Федоров.



Прежде чем приступить к раздаче сертификатов, выступил директор МРЦПМ Сергей Козаченко: «От имени команды Международного центра развития предпринимательства и менеджмента хочу поблагодарить наших японских доноров — без них наша программа была бы невозможной. Наша сегодняшняя встреча это маленький итог большой работы. Мы сумели вложиться в очень жесткие временные рамки. Аудитории были полны вдумчивых слушателей, вами было получено много полезных знаний, которые обязательно пригодятся в жизни. Ваши сертификаты свидетельствуют о том, что вы прошли сложный и многогранный курс. Жаль, конечно, что не удалось включить на этом этапе всех желающих, но все еще впереди!».

Перед награждением Игорь Галан, директор по связям МЦРПМ, реализующей программу Frontend-developer, предложил всем вместе посмотреть на большом экране в режиме слайд-шоу лучшие примеры дипломных работ – сайты, которые в процессе обучения создали участники программы. Что вам сказать? Уровень исполнения и, самое главное, воплощенных идей действительно впечатляет! Большинство из дипломных работ-сайтов уже действуют и готовы приносить пользу для социума.

Обращает на себя внимание тематика предложенных направлений. Многие из них посвящены инновационным технологиям, личностному росту, развитию науки будущего. Есть целых два «межпланетных супермаркета», и целых два сайта посвященных путешествиям во времени (их создавали не сговариваясь)! Также можно отметить интерфейсы по технологиям Тесла и BMW, сайт «решений на все случаи жизни», сайт для путешествий под водой. Есть также немало чисто практичных сервисов – по заказу пиццы (уже работающий!), сайт оригинальных разделочных досточек, сайт по очистке компьютера, и другие. В целом общий уровень работ заслуживает всяческой похвалы и показывает, что студенты Frontend-developer не зря ели свой хлеб. Все они — готовые специалисты, со своим виденьем и пониманием жизненных задач.

На вступительных экзаменах они заслужили право попасть в число участников курса, а по окончании обучения наглядно показали, что выбор на них пал не случайно! Очень приятно было смотреть на их счастливые, иногда смущенные, но всегда целеустремленные лица, когда они получали дипломы и памятные сувениры из рук Сергея Козаченко.



Думаете, все? Не все! Студентов ПРООН «Frontend-developer» так просто не отпустят – компании-партнеры уже стоят в очереди, чтобы забрать ребят с курса для стажировки. Наверняка многие останутся работать на постоянной основе, ведь они — готовые специалисты высокого уровня.

Что ж, остается только пожелать ребятам найти самое лучшее применение своим талантам и реализовать свое жизненное предназначение. Ну а творческому и преподавательскому коллективу программы, дающей такую яркую путевку в жизнь, пожелаем дальнейшего развития и процветания!

Звідки є пішла гібридна війна

Заборонена в Росії книга вільно продається в Україні і допомагає розкривати підґрунтя і тонкощі гібридної війни спецслужб СРСР-Росії.

У видавництві «К.І.С.» побачила світ книга Олександра Гогуна «Неконвенціональна війна. ГРУ і НКВС в тилу Вермахту» — це 600 сторінок в твердій палітурці.



Відразу зауважимо, що дане видання може мати дуже важливе значення в розумінні реалій сьогоднішнього дня. Особливо в світлі військового конфлікту на Донбасі і агресії Росії по відношенню до України.

Показово вже те, що цю книгу відмовилися друкувати в Росії, де вона, власне, і готувалася до видання.

Як пише укладач книги: «Книга надрукована в Києві через вкрай розлючену в Москві цензуру і самоцензуру заляканих видавців. Це — явна ознака судомної агонії правлячої чекістської корпорації, що спирається на значну внутрішньодержавну і немислиму зарубіжну агентурну мережу...»

Як би там не було, але читаючи цю книгу, багато питань прояснюються самі по собі.

Те, що в прифронтових районах Донбасу сновигають диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ), аж ніяк не випадковість, не ноу-хау, а виходить з логіки процесу закономірність!

Стратегія і тактика створення і засилання ДРГ на ворожі території була напрацьована в роки Другої світової війни, коли радянське командування зробило пріоритетом створення партизанських загонів і закидання в найближчий тил мобільних груп підривників і розвідників.

І нехай час зараз не той, але досвід в організації таких формувань в Кремлі накопичений колосальний, і він нікуди не подівся. Навпаки, якщо 65 років тому розвідники тягали на горбу 30 кг. вибухівки та 20-ти кілограмові рації, то зараз і зв'язок мобільніший, і міни легші та простіші в експлуатації, точніші мапи і навігація.

А ось у чому епоха «Великої вітчизняної війни» перевершує сьогоднішню реальність, так це в мотивації членів ДРГ. Якщо зараз головна мотивація бойовиків ЛНР-ДНР — можливість заробити, самоствердитися, а ідеологія другорядна, то в 1941-1943 роках найголовнішою умовою закидання в тил була добровільність, бажання проявити героїзм. Це в радянську армію, на гарматне м'ясо, брали фактично насильно і всіх без розбору. У диверсанти і розвідники, що підтверджують учасники подій, брали виключно на добровільних засадах. Це й не дивно — адже насильно мобілізований шпигун міг би легко здати всю групу.

А як вам такий факт, що 90% партизанських з'єднань і центрів в тилу ворога було створено під керівництвом ГРУ-НКВС? Виходить, героїчний міф про масовий народний рух, про самоорганізацію повсталого населення і потрапивших в оточення солдат, не має під собою вагомих підстав!
Тим і цінно це видання, що знімає завіси з багатьох стереотипних і усталених уявлень.

У книзі вперше опубліковані інтерв'ю, які дослідник гібридної війни Олександр Гогун взяв в ході особистих зустрічей або телефонних розмов за останні шість років у ветеранів загонів спецслужб. Їх підрозділи оперували в окупованій нацистами Східній Європі. Розповіді учасників і свідків історичних подій підтверджені пояснюючими коментарями, завдяки яким можна тут же, на сторінці, дізнатися детальніше — про який факт, подію або прізвище йдеться.

Слід зазначити, що більшість людей, в яких брали інтерв’ю, були в поважному віці — далеко за 80 років. Однак практично всі з них зберегли дивовижну ясність розуму, і могли згадати масу цікавих деталей, дрібниць, невідомих раніше фактів, які проливають світло на вже затерті події тих років.
Автор зазначає таку цікаву закономірність — чим менше звання і ступінь допуску до секретності був у співрозмовника, тим легше йому було згадувати, тим вільніше і простіше виходила розмова.
Є дуже цікаві спогади членів розвідувально-диверсійних груп про діяльність в Західній Україні, формування ОУН і так званих «бандерівців».

За описами радянських диверсантів і розвідників стає зрозумілим, чому в НКВД СРСР так не злюбили борців за українську незалежність. У простодушних оповіданнях диверсантів досі подив — чому ж бандерівці не поважали партизан Сабурова або Федорова, чому не складалися взаємини при досить частих контактах і переговорах, і навіть при значному збігу тактичних інтересів.

Багато цікавих деталей про це можна прочитати в розділі «Спалення старої Рафалівки. Борис Гіндін », де член радянської ДРГ описує свою участь в ліквідації радянськими партизанами вогнища опору ОУН в Західній Україні.

Не залишать байдужими любителів історії яскраві і колоритні спогади циганки Тетяни Марковської, що потрапила з табору прямо в спецгрупу ГРУ.

Для багатьох, хто цікавиться героїчною історією СРСР буде несподіваним, можливо навіть шокуючим, дізнатися про деякі факти тієї гібридної війни, яка розпалювалася в 1941-1944 рр. на прифронтових територіях.

Так, вельми цікавими виглядають спогади Миколи Разумцева «Воював поруч з Зоєю», де диверсант описує свою участь в рейдах по прифронтовим тилам на захопленій німцями території. У його розповіді фігурує розкручена радянською пропагандою Зоя Космодем'янська, розстріляна фашистами в кінці 1941 року.

У радянській історіографії Космодем'янська описується, як безстрашна розвідниця, партизанка, що нищила штаби і опорні пункти фашистів в тилу ворога. Однак свідчення і архівні дані відкривають ще одну «грань її таланту». Виявляється, згідно з Наказом ставки ВГК від 17 листопада 1941 року, що треба «Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40-60 км від лінії фронту...»завдання групі під командуванням Павла Пивоварова, в яку входила Зоя, було «Проникнути за лінію фронту і спалити 10 населених пунктів в тилу противника, в яких знаходяться німці».Ясна річ, що місцевих жителів — росіян, українців, людей похилого віку, жінок, дітей, які в цей же самий час продовжували жити в своїх будинках, ніхто не попереджав, і про їх долю не думав. І вже ніяк не можна було б уявити такі ж дії німців по відношенню до своїх власних сіл… З цієї ж книги ми дізнаємося, що Зою Космодем'янську вистежили, схопили і передали німецькій владі самі ж мешканці, які не бажали смажитися в своїх будинках. Сувора правда війни…

Завданням даної рецензії не є розкриття всіх подробиць і секретів цієї унікальної книги, де читач сам зможе знайти масу фактажу, подробиць, побутових деталей і описів подій та обстановки тих років.
Видання цінне тим, що дійсність не прикрашається на догоду кон'юнктурі, немає ніяких «експертних» тлумачень та інтерпретацій. Всі розмови подані як вони є, з усіма застереженнями, інтонаціями, характерними слівцями, без художньої та стилістичної редактури. Читач зможе самостійно робити висновки і малювати свою власну картину подій.

Без сумніву, це справжній подарунок не тільки для цінителів військової історії, а й усіх, хто прагне розширювати кругозір і хоче краще розуміти причини і закономірності розвитку взаємин України і Росії.

Леонід Хомяков