Последние блоги

Мобілізація вбиває!

Інакше ніяк! Скільки молодих людей загинуло за останні 8 місяців проведення АТО?! Офіційно небагато, а реально загинуло майже все молоде покоління українців, цвіт нації, яке має не воювати, а створювати сім'ї, працювати на благо країни, розвивати економіку і культуру України. Я повністю підтримую Руслана Коцаба, який опублікував ролик про те, що краще піде у в'язницю, ніж в армію вмирати. Безглуздо і нещадно влаштовувати мобілізацію і відправляти на смерть людей, коли все що потрібно зробити — це поміняти пару рядків у Конституції, щоб дати Південному Сходу особливий статус, що хіба ці рядки стоять життів такої кількості громадян ?! Донбас вирішив бути авономним, так нехай він їм буде. Невже знищення сходу України може призвести до єднання нації? Адже головне надбання країни — це люди, якими так легко розмінюється нинішня влада… І як не соромно Порошенко покладати квіти і тужити у пам'ять про розстріляних журналістах у Франції, але при цьому відправляти особисто людей помирати в своїй рідній країні? Верх лицемірства нашого керівництва закривати очі на трагедію у себе вдома!
У зв'язку з викладеним, я, Юрій Вакуленко, пропоную запустити акцію «Мобілізація вбиває» в Україні на підтримку Руслана Коцаба і проти нової хвилі мобілізації, раз Президент країни і влада розуміють тільки «по-французьки».
На знак солідарності і підтримки акції пропоную поміняти аватарку у себе на сторінках на мою.

Фатальна любов Костренко.

Днями відбулося вбивство активіста Майдану Олександра Костренко, відомого останнім часом завдяки діяльності організації з гучною назвою «Антикорупційний комітет Майдану».
«Костренко знайшли мертвим 30 листопада. Тепер встановлюються обставини цієї трагічної події», — повідомляє столична міліція.
І якщо в новинах виникає єдина версія вбивства Костренко — його професійна діяльність у Антикорупційному комітеті Майдану, але, вибачте,
яка може бути серйозна діяльність у комітету, що складається з трьох чоловік. Тим більше гучних заяв Костренко останнім часом не з'являлося, що наводить на думку, що комітет лише купка майданівців, які бажають привернути до себе увагу громадськості і не більше.
За даними журналістів, правоохоронці вже встановили, що Костренко був зарізаний у власній квартирі, слідів злому не виявлено. В той же час, його автомобіль був знайдений біля будинку режисера Юрія Омельчука, якого загиблий захищав від рейдерства.

«Наскільки нам відомо, він не займався нічим таким, за що б його захотіли вбити», — сказав у коментарі активіст «Антикорупційного комітету Майдану» Дмитро Карп.

А за характером вбивство більше змахує на побутове розбирання. Адже ще з часів Майдану було відомо, що Костренко затятий прихильник Євроінтеграції та свободи відносин. М'яко кажучи, Олександр був гомосексуалістом. І в наметі на Майдані Незалежності він жив зі своїм коханцем, якого знайшов там же, молодого хлопця міцної статури і, що важливо було для Олександра, міцним чоловічим здоров'ям. Для простих людей він представляв хлопця як свого охоронця. Після Майдану хлопець проживав з Костренко в його квартирі, виконуючи обов'язки домогосподарки. Але Олександр, засліплений славою та увагою, що навалилася на нього, знайшов для себе іншу подружку-коханця, більш елегантну, доглянуту, з манікюром і костюмом від кутюр. Кажуть, що нова коханка Костренко працювала в апараті уряду. Відповідно, стара любов була забута і послана назад у село. Але ревнощі кинутого коханця перемогли над здоровим розумом, і той, напросившись на вечірню зустріч, розправився з колишньою любов'ю.
Цей варіант смерті Костренко набагато реальніший і правдивіший, ніж поширена серед преси інформація про нібито серйозні розслідування Костренко в області корупції в органах влади. Про яку політику та корупцію може бути мова, коли все виявилося набагато простіше — вбивство на грунті ревнощів з блакитним відтінком.
Світла пам'ять Олександру Костренко, активісту, який хотів прославитися на всю Україну завдяки гучним розслідуванням, а прославився лише як гомосексуаліст, убитий від руки коханця — сцена, як у дешевому серіалі для домогосподарок. Приказка, відома багато років, дуже актуальна в даній ситуації: «Щоб домогтися успіху треба думати головою, а не п'ятою точкою»!

Гірка річниця

Пройшов рівно рік з початку Євромайдану. Всього лише рік, а здається так багато часу пройшло з подій на Майдані Незалежності. Якою величезною кров'ю далася ця Революція Гідності для українського народу і як раділи люди поваленню режиму донецької олігархії в органах управління країною. І що ми маємо сьогодні на річницю Євромайдану?
Давайте проведемо паралелі — що було і що стало.
Рік тому ми жили в єдиній і мирній країні, яка переживала перманентну економічну та політичну кризу, люди скаржилися на несправедливість і олігархічну владу, обговорювали переваги і недоліки вступу України в союз з Європою чи з Росією.
Рік по тому ми живемо в поділеної і воюючої країні, яка котиться в прірву економічних і соціальних проблем, вихід з якої не знайдеться в найближчі роки. Країна повністю змінилася і не в кращий бік…
Політики Майдану виявилися фокусниками-шарлатанами, які пускають перед людьми мильні бульбашки — обіцянки, жодный з яких не судилося збутися. І Майдан, завдяки цим людям виявився пустушкою, не більше ніж спогадом для людей про битву проти тиранії влади, яка призвела до катастрофічних наслідків. Якщо зараз, через 365 днів після початку змін в політичному курсі держави ми маємо такі невтішні результати, то що буде далі ?! Вже зараз люди думають про третій Майдан, щоб скинути нинішню, нову владу…
Жодна революція не обходиться без жертв, але коли жертва — ціла країна — це рідкість. По суті, Майдан справив позитивний вплив лише на українське суспільство, яке згуртувалося разом і виступило проти сформованого політичного режиму. Але що ми маємо зараз… Війна на Сході, де вже сформувалося дві окремих незалежних народних держави, Крим більш не належить Україні, а увійшов до складу РФ. Країна переживає важку економічну кризу, значна частина населення живе в бідності, а гривня щоденно продовжує своє повільне падіння вниз, по всій країні відбувається зупинка виробництва і економічних процесів… Економіка, політика, культура… все зараз знаходиться в глибокій кризі.
Згадайте, чого ви очікували від революції? Чи цього хотіли?
Не змінилося нічого — корупція у владі як була, так і є, все ті ж корупційні схеми, все ті ж способи викачування державних коштів з бюджету.
Вибори не поміняли нічого, а в черговий раз довели, що політична система держави давно застаріла, і саме з неї треба розпочати реформування суспільства. Хоча в Раду і пройшли промайдановскі партії, але міжусобна боротьба за лідерство в коаліції і місця та портфелі в майбутньому уряді довела, що в першу чергу політики переслідують свої інтереси і інтереси бізнесу, який привів їх до парламенту. Майдан для них був лише одним із способів досягнення своїх цілей, а саме потрапляння в Раду.
Для мене Євромайдан виявився розчаруванням саме через дії влади, тому що величезна кількість людей боролося і віддало свої життя за ідею, яку політики, що стояли з людьми пліч о пліч на Майдані, просто розтоптали.

Політичне вугілля.

У зв'язку з тривалою антитерористичною операцією, що проходить на сході України, більшість шахт, що знаходяться на цій території, зупинило свою роботу, а в Україні склалася безпрецендентна ситуація з нестачею вугілля дефіцитної антрацитної групи.
Так як для роботи вітчизняних ТЕЦ і ТЕС потрібне вугілля саме цієї категорії, а на частку цих електростанцій припадає виробництво близько 50% енергії України, наслідки нестачі палива можуть буть катастрофічними в масштабах країни.
Дана ситуація змусила уряд імпортувати вугілля з-за кордону, але й тут не обійшлося без скандалу. Контракти на поставку виявилися хитромудрі і дозволяють причетним до поставок особам заробити на різниці в ціні на паливо.
Ще наприкінці серпня прем'єр-міністр Яценюк повідомив про укладання контракту на поставку 1 млн. тонн вугілля з ПАР. Але умови контракту ніхто не розголошував, а відкритий тендер на проведення державних закупівель енергоносіїв з-за кордону не проводився.
Але найбільш суперечливим моментом цього контракту є ціна, за якою Україна готова купувати південноафриканське вугілля. Вартість такого палива на Чиказькій товарній біржі за умов завантаження в жовтні становить $ 65,4 за тонну. Додавши до неї вартість доставки сировини з південноафриканського порту в будь-який український чорноморський порт (яка, згідно фрахтовим ставками на перевезення вугілля становить $ 16 за тонну) ми отримуємо остаточну ціну $ 81,4 за тонну. Міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Продан повідомляв, що кінцева вартість палива в українському порту складе близько $ 91 за тонну. Різниця між ціною, заявленою Міненерго, і реальною ринковою ціною вугілля з ПАР становить порядку $ 10 на тонні. Враховуючи обсяг поставок за контрактом, який становить 1 млн.тонн, можна стверджувати, що Україна переплатить 10 млн. доларів як мінімум за цим контрактом. На проведення повноцінного опалювального сезону в країні необхідно 5-6 млн.тонн вугілля, значить будуть нові контракти і нові поставки.
А якщо врахувати, що ціна південноафриканського вугілля з урахуванням витрат на розвантаження судна, транспортні витрати і зберігання становить $ 110-115, що ще більше збільшує вартість вугілля для України. У цю суму ще увійдуть 5-10 доларів — доставка по Україні. Тому 120-125 доларів — реальна ціна на африканське вугілля.
7 листопада стало відомо, що Петро Порошенко поставив під сумнів прозорість закупівель вугілля з ПАР Міністерством енергетики та вугільної промисловості. Справа була передана в прокуратуру, тоді ж в Міненерго пройшли обшуки в зв'язку із закупівлями вугілля з ПАР. Міністру енергетики та вугільної промисловості Юрію Продану загрожує від 7 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати посади на строк до 3 років, якщо справа набере обертів.
11 листопада компанія Steel Mont, що займається поставками вугілля з ПАР в Україну, відмовилася продовжувати і укладати новий контракт. Причиною відмови є перевірки Генпрокуратурою укладеною на поставку вугілля угоди.
Президент України Петро Порошенко своїм указом від 14 листопада ввів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони від 4 листопада по забезпеченню енергетичної безпеки держави. «Міністерству енергетики та вугільної промисловості України розробити в тижневий термін, з метою зменшення використання природного газу та мазуту вітчизняними ТЕЦ і ТЕС, питання імпорту (в разі економічної доцільності) електричної енергії з Російської Федерації для її постачання споживачам» — так говориться в указі.
От і з'явилася нова схема поставок вугілля, просунута в цей раз вже президентом країни, а разом з нею і нова схема заробітка для чиновників на різниці в ціні…
Чому Яценюк не хоче забезпечити роботою щонайменше 100 тис. українців і підтримати вітчизняні шахти і вітчизняне виробництво, а в пріоритет ставить закупівлі палива за кордоном? Адже через відмову від дотацій шахтам Донбасу в мінусі опинилися всі: Україна залишилася без вугілля і з примарними надіями на вдале проведення опалювального сезону, уряд Яценюка все більше розділяє країну, приймаючи рішення які знижують довіру населення вугільних регіонів Донецька та Луганська до влади України, а з бюджету країни мільярдами витікають кошти на закордонні рахунки компаній.
Якщо вже Порошенко і Яценюк не можуть прийти до одноголосного рішення і ставлять під сумніви рішення один одного, а Ляшко так взагалі заявив, що вийде з коаліції, якщо Україна буде закуповувати вугілля в Росії, то яка може бути мова про єдність політиків?
Майдан привів до влади злочинців, в лавах яких зараз розкол, а єдність була лише показовою. А від неузгоджених рішень прем'єра і президента як завжди страждають люди. ‪

Комунальна катастрофа.

З настанням перших холодів Україну чекає перша хвиля невдоволення громадян по всій країні, тому що жодне місто в країні на сто відсотків не готове до опалювального сезону. І я говорю не тільки про мільйонні міста і обласні центри, увага до яких і так прикута. В областях загроза набагато вище, але там люди не перший рік боряться з цією проблемою самостійно, давно змирившись з байдужістю влади.
Цього року підготовка пройшла повз нашої влади в зв'язку з іншими проблемами в країні — чудова відмовка, яка з року в рік безвідмовно працює. Але, що більш ймовірно, про підготовку напросто забули.
Комунальні служби в той час, як повинні були перевіряти системи опалення по всій країні, займалися іншими важливими питаннями — як мені сказала начальник нашого районного управління ЖКГ: «У нас роботи цілий рік достатньо». Я думаю не тільки в мене в місті настільки зайнятий ЖЕК.
Показовою для України може стати ситуація в столиці — де з літа в деяких районах Києва немає теплої води. Не очікується її і найближчим часом у зв'язку з економією газу. А що вже говорити про теплі батареї — система опалення досі порожня.
Слідом за Києвом проблеми з водою почалися в іншому мільйонному місті — Харкові. Тут вже два рази відключали воду в семи районах міста. І це тільки початок, тому що через проблеми з корупцією влада міста не може розібратися з боргами перед водоканалом.
А якщо згадати торішню ситуацію з водопостачанням Дніпропетровська, то розумієш, що проблеми у сфері ЖКГ не поодинокі випадки, а закономерность..І це тільки початок!…
А якщо врахувати той факт, що з першого липня в Україні вирасло тарифи: на водопостачання в середньому на 84%, на водовідведення (стоки) — на 105%, на водоспоживання (вода і стоки) — на 93%, то задаєшся питанням, за що платити більше, якщо якість послуг погіршується з року в рік. З такими високими тарифами люди незабаром стануть перед вибором, оплачувати послуги ЖКГ і голодувати або ухилитися від оплати і годувати сім'ю.

Цієї зими країну очікує справжня комунальна катастрофа. Адже якщо у людей буде холодно вдома — вони почнуть одягатися потепліше і включати різні обігрівальні прилади. Це спричинить перевантаження електромереж по всій країні. І до проблем з опаленням на голову ЖКГ впаде ще проблема з енергозабезпеченням будинків. Наші жеки з однією проблемою іноді не в силах впоратися, а дві — це вже занадто і робота господарств просто зависне. Наші комунальні господарства не те що не оновлювалися з часів СРСР, а за 23 роки стали повністю непридатними для нормальної праці. І щорічно величезні гроші витрачаються не на їхню модернізацію, а на ремонтні роботи. Якщо так продовжуватиметься з року в рік. то незабаром настане день, коли і ремонтувати нічого буде. Міста ростуть, навантаження щорічно збільшується, а комунікації залишаються на тому ж рівні.

Про дану проблему, я думаю, знають в найвищих органах влади. Але відкладають її на потім, бо у нас в країні всі чиновники зайняті вирішенням проблеми поліпшення ситуації, але тільки не зрозуміло чиєї — своєї або людей.

Коаліційний спектакль.

На що тільки не підеш, заради досягнення власних цілей.
Так можна охарактеризувати дії двох партій, що набрали більшу кількість голосів на виборах — Народний Фронт Яценюка і Блок Петра Порошенко.
Власних набраних відсотків їм не вистачає, щоб всі інші підлаштовувалися під них, але і конкуренти не дають спокійно почувати перемогу на цих виборах. Тому в післявиборочній боротьбі за формування уряду і розподіл грошових місць для перемоги всі методи хороші. І навіть співпраця з відвертим брехуном і ідейною повією Ляшко і політичним пенсіонером Тимошенко не лякає ані Сєню, ані Пєтю. Головне перемога!
І тому в ЗМІ щодня з'являється все більше і більше новин присвячених формуванню коаліції, і все менше — з вирішення питань, стосовно плачевної ситуації в країні. Як може формування уряду займати стільки сил у депутатів, що вони денно і нічно
думають про оптимальний склад нової парламентської більшості, тасують партії, що входять в коаліцію, міняючи коаліційну угоду щодня і підлаштовуючись під інтереси нових членів парламентського об'єднання?
І коли дивишся, з яким азартом все це відбувається, розумієш, що все це робиться не дарма. Депутати ділять портфелі. Після чого ділитимуть бюджет. Цим, на жаль, і виправдовується їх ентузіазм.
А про проблеми насущі, ті, що збурюють і хвилюють рідну Україну, на жаль, забули, вони відійшли на другий план, адже є питання серйозніше — формування уряду, який все одно нічого не буде робити, а вся ця суєта і показуха з розподілом місць в міністерствах переслідує єдину мету — захист власних інтересів та гаманців. Про майбутнє 45 мільйонів українців ніхто й не думає ...‪

Граблі ЖКГ.

В Україні розпочався новий опалювальний сезон і як завжди уряд його проспав. Втім, в Україні підготовка до опалювального сезону завжди починається із запізненням, приказка «Готуй сани влітку» — це не про наших політиків. Але в одному уряд досяг успіху — він заздалегідь підготувався до підвищення тарифів, адже з 1 липня в Києві значно підвищилися тарифи на гарячу воду та опалення. Слідом за Києвом тарифи на воду і тепло підвищилися по всій Україні. Але, на подив, подбати про холодну зиму і проблеми опалення вони не в силах. Адже це питання актуальне щороку, а рівень надання послуг ЖКГ не підвищується, а стає все гірше і гірше. Так куди йдуть гроші українців?
Підвищення тарифів — це як ознаменування приходу нової влади. Адже і в 2012, і в 2014, при приході нового уряду тарифи знову переглядаються, і не в кращу сторону для населення.
Але підвищення тарифу на 40%, як на мене, — це перебір! І це не кінець, планується поступове підвищення ще на 20%. Тобто в сумі за два роки тарифи зростуть на 60%. Невтішна цифра.
Адже проблеми людей не в тому, що немає газу в країні. Проблема в тому, що влада не може домовитися про прийнятну ціну на блакитне паливо.
Якби рівень заробітньої плати і пенсій підвищувався пропорційно тарифами ЖКГ — люди не звертали б на це увагу.
І як би не кричав Яценюк на своїх підлеглих, як би не загрожував їм кримінальною відповідальністю і позбавленням посад за віялові відключення енергосистеми, про проблему в енергетичному секторі країни знали давно. І якщо проблеми з газом з'являються з періодичністю раз на рік, то проблема з альтернативним паливом — вугіллям, нова для України. Адже підконтрольні збройним силам з ДНР шахти не хочуть давати Україні вугілля в борг, попросту боячись кидка. Для поставок необхідна передоплата. Закупівля вугілля за кордоном — не вихід. Адже на це також потрібні гроші, але грошей в бюджеті на це немає. І в той час, коли ДНР почали поставляти вугілля в Крим, наш уряд продовжує шукати кошти для проведення опалювального сезону. Як вихід, Сєня Яценюк запропонував підвищення тарифів. Легко і просто.
Яценюк підняттям тарифів підміняє поняття реформування ЖКГ. Коли мова заходить про реформи, то в першу чергу йдеться про гроші, на які реформування і проводитиметься, тому піднімаються тарифи, як наслідок платиться більше податків до бюджету, з якого потім виділяються кошти на утеплення будинків українців, а також вирішуються питання енергозбереження та енергоефективності. Тобто за рахунок простих людей реформи і проводяться.
Головне, що підвищення тарифів ЖКГ відбувається на тлі різкого падіння рівня життя в країні. Згідно Держстату України, зниження доходів населення прогнозується на рівні 17-18% за підсумками року. В свою чергу, рівень інфляції до кінця літа досягло 17,5%, зростання інфляції у вересні склало 2,9%. Це найвищий показник за останні 4 місяці, а в жовтні її рівень досяг 18%.
Настільки сумні цифри — це заслуга антикризового управління Яценюка. А поряд з падінням рівня життя для простих українців розкішшю стають колись такі буденні речі, як гаряча вода і отопленіе.А нещодавно нам обіцяли зовсім інше…

Гудбай, Донбас!

Ось і пройшли вибори на Донбасі. Те, про що так довго говорилося, здійснилося. І тепер Україна остаточно втратила зі свого складу ще дві області.
І чому Яценюк і Порошенко були так зайняті формуванням коаліції та розподілом місць в Парламенті, що ця подія пройшла повз нашої верхівки. Або так важлива кількість міністрів тієї чи іншої партії, ніж єдність і цілісність держави ?!
Так може Україна їх взагалі не цікавить, раз вони так зайняті власними проблемами та інтересами, а люди виступають лише в ролі німих спостерігачів!
Але, засліплені боротьбою за владу, Петя і Сеня пропустили один важливий момент.
Люди не хочуть розколу і поділу країни, а українці не хочуть дивитися, як вмирають їхні чоловіки та діти за безглузду ідею об'єднання, яка, крім самих українців, нікому з депутатів не потрібна, а головне не потрібна Прем'єру і Президенту.
Так скажіть, навіщо було проводити АТО, навіщо стільки грошей виділено з бюджету на проведення військових дій, навіщо стільки смертей, якщо влада так легко здала Донбас!
Політики дуже часто забувають, що приходять вони до влади тільки завдяки людям і так же легко, як вони отримали свої посади, вони можуть їх позбутися. Голос розлюченого і незадоволеного народу — страшна річ, це бомба уповільненої дії, і час до вибуху вже закінчується!

Ультиматум для Порошенка

Ось і почалася перша хвиля невдоволення діями президента Порошенко серед українців. Вчора командир батальйону «Донбас» в ефірі каналу ТВі попередив президента про можливі наслідки його вчинків. «Якщо хоча б одне місто на Донбасі віддадуть терористам — Порошенко позбудеться свого місця!» — Сказав Тарас Констанчук. І це в кращому випадку чекає президента… В гіршому — в'язниця.
Події на Донбасі довели, що політики можновладці зацікавлені лише у вирішенні питань, пов'язаних зі своїм благополуччям, але не з благополуччям народу. Солдат зрозуміти просто. Армія, молоді хлопці, йдуть в бій без належного обмундирування, без підтримки, без прикриття, гинуть за честь і єдність Батьківщини, кожен день спостерігають, як гинуть їхні товариші, захищаючи українські землі, а в підсумку осознають, що всі ці смерті даремно! Адже керівництво країни з легкістю розмінює відвойовані території і домовляються з терористами. Це неповага до України і його народу! Адже людське життя — понад усе, а для Пєті — це всього лише розмінна монета! Це як ніж в спину від людини, якій найбільше довіряєш!
Глава батальйону висловив в своїх словах настрій українців, незадоволених обіцянками президента. І з кожним днем все більше і більше людей висловлюють свій протест проти дій влади. Якщо і далі продовжуватиметься така руйнівна політика, то день розплати настане моментально.
Професійний брехун Порошенко аж надто багато наобіцяв народу, що його слова давно не вселяють довіри людям, а сприймаються з насмішкою, яка з легкістю може перерости в гнів.
Обіцяв — виконуй! Бізнес продав? Ні! Солдатам заплатив? Ні! АТО закінчив за 2 години ?! Ні! Крим повернув? Ні! Регіонали при владі? Так! Гривня дешевшає? Так! Криза триває? Так!…
Занадто багато ні, на місці яких має бути так. І навпаки…
На жаль, Майдан не прибрав брехливу влада, а замінив її аналогічною. Але люди змінилися, тому не все так погано в Україні! Адже у них тепер є приклад того, яким політикам не варто довіряти, а відразу викидати подалі з країни. Хоч за це спасибі Пєті. ‪#‎Пєтя‬ ‪#‎Донбас‬ ‪#‎АТО‬ ‪#‎Порошенко‬

Орден для Героїв і Хероїв.

Сьогодні президент Порошенко своїм указом затвердив новий державний орден — Орден Небесної сотні. Нагороджувати їм будуть громадян, які відстоювали єдність держави і проявляли мужність і патріотизм. Дослівно з указу.
«Орден Героїв Небесної Сотні встановлено для відзначення осіб за громадянську мужність, патріотизм, відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, активну благодійну, гуманістичну, громадську діяльність в Україні, самовіддане служіння Українському
народу, виявлені під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), інших подій, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України»
А тепер питання? А чому б Петі годі й чекати і заснувати Орден анти-героїв — патріотів, для людей, які боролися за дроблення держави і, нагороджувати їм борців проти незалежності і проти єдності народу і країни. Так сказати, антипатріотична і антидемократична нагорода, орден Іуди — зрадника. І першими нагородити їм себе і всіх тих «патріотів» Майдану, Яценюка, Ляшко, Турчинова, які, нібито боролися за єдність держави, але змінили її кордони до невпізнання, які кричали з трибуни про патріотизм, а самі відправляють українських солдат на неминучу загибель в зону АТО, а після, просто зливають Донбас терористам. Які повинні були захищати Конституцію України, а самі ж її грубо порушують!
Істинні Херої України!
І нехай з цією нагородою з'являються на всіх світських заходах. Адже країна має знати в обличчя своїх хероїв.

Пєтя Нерішучий.

Саме так можна охарактеризувати нового президента України, який ніяк не наважується активніше діяти і змінити ситуацію в країні. Порошенко за більш ніж 100 днів свого президентства зробив величезну кількість заяв, дав безліч (більше 170) обіцянок і вселив у людей надію, що все таки буде добре житися в нашій країні, по-новому і саме за його президентства Україна розквітне.
Але аналіз його дій показав, що вони далеко не завжди збігаються з його словами, а в більшості випадків кардинально розходяться з ними. Не хочеться нагороджувати Порошенко якими то образливими епітетами… Поки що… Так що нехай буде нерішучим.
До цього він вже був Петром Новим.
Скільки обіцянок він давав з початку цього року… Будучи ще кандидатом в президенти, саме Порошенко наобіцяв бідним українцям дорогу до Європи, світле безбідне майбутнє і, нарешті, стабільність в країні! Пізніше, він пообіцяв розправитися з усіма внутрішніми і зовнішніми ворогами нашої Батьківщини! Обіцянки, як з рогу достатку, сипалися в вуха українцям.
І ось настав той день, коли Петра Поошенко більшість жителів нашої країни обрали президентом, гарантом Конституції…
Але Петро так розігнався, що кількість обіцянок не тільки не припинилася, вона зросла, і щодня список поповнювався новими… Але, настав час, коли пора обіцянки виконувати, але з цим процесом президент трохи пригальмував, і обіцянки почали виконуватися якраз напередодні виборів, щоб не злякати виборців його Блоку і показати, що почався тривалий період змін в країні.
Але як виявилося, це був відволікаючий маневр і показовий передвиборний фокус. І після виборів все повернулося на круги своя. Нові обіцянки і заяви, нові надії у людей… Для людей заяви президента перетворилися в порожні звуки, як гавкання собаки на Місяць.
А незабаром річниця Майдану, і слід підвести підсумки революційного року в історії нашої країни. Що було зроблено, а що — ні. І торішні герої-революціонери в одну мить можуть перетворитися на брехунів і ошуканців! І настав час Пєті стати сміливіше і почати не просто говорити слова, а підкріплювати їх справою…
І тепер, Петро стоїть на роздоріжжі, залишатися таким
же нерішучим, або приміряти на себе нове звання… А яким воно буде, вирішить вже народ!

Вибори. Розчарування.

Саме таке почуття викликають у мене результати минулих виборів. Перемогу знову здобули негідні, а очікуваного перезавантаження влади так і не відбулося.
Український народ за безліччю барвистої реклами і агітації не розглянув, що за красивою обкладинкою ховається звичайна пустушка. І вибори були розраховані не для того, щоб щось на краще змінити в Україні, а для продовження терміну роботи парламентської більшості ще на п'ять років. Адже в коаліцію входитимуть ті ж політики, що і до виборів, ну може з деякими незначними змінами.
Не дивлячись на всі провали, які здійснювали попередній уряд і парламент, український народ продовжує вірити солодким обіцянкам політиків, що покращення не за горами, що життя от-от стане краще, головне не забувати, що тільки вони в силах вивести країну з кризи, яка триває довгі роки, бо серед усіх тільки вони найчесніші політики України! Яценюк і його зграя «професіоналів» знову будуть розкрадати бюджет на такі «необхідні» країні проекти, а дійсно важливі питання будуть вміло відкладатися в глибокий ящик.
Явка в 52% показала, що жителі України розкусили всю суть виборів 26 жовтня. Обман і фарс — бо обирати депутатів серед обманщиків, клоунів, політичних повій та підарасів у половини населення країни бажання не було. А ті партії, які були новими, навряд чи пройшли б до парламенту. Але дивує низький інтелект виборців, які в черговий раз наступають на ті самі граблі, даючи шанс апріорі провальному «народному» уряду, серед якого істинних патріотів, які дійсно зацікавлені в налагодженні положення в країні, одиниці. А на протязі 5 років від них і сліду не залишиться.
Не менш прикро бачити, як перемагають у виборах справжні обманщики, шахраї і брехуни. Це самі невинні слова, якими можна назвати деяких політиків, які без докорів совісті брешуть людям в очі і кілограмами вішають локшину на вуха. А прості українці раді слухати солодкі промови. Надто вже любить наш народ, щоб його обманювали. Як могли справжні патріоти, які кожен день воюють і віддають життя за цілісність і єдність України, — хлопці з Правого Сектора, залишитися за бортом передвиборчої гонки, не набравши і 3%, а псевдо боєць і брудний піарник Ляшко набрав аж 7% голосів виборців. Невже люди розучилися бачити правду?
Невже країні потрібна нова революція? Адже якщо і далі все так продовжуватиметься, то Майдан перетвориться на довгограючий серіал, новий сезон якого буде виходити раз на рік.
Кому це треба?
А ще я зрозумів, що у нас в країні не цінується власний вибір, не цінується єдина зброю проти корупції — голос виборця, який продається за пакетик з гречкою, або, якщо пощастить, за 200-300 грн. Люди готові розпрощатися з надією на світле майбутнє, заради скороминущого втамування голоду. Політики ведуть полювання за дешевими голосами свого електорату, щоб потім забрати у них останню копійку, і залишити голодуючих чекати нових виборів і нової партії політичної гречки. Українці опинилися в глухому куті, в тупику, вихід з якого обіцяють політики, але на обіцянках все і закінчується.
Смішно і прикро, що з кожним роком ми не стаємо розумнішими. а продовжуємо по накатаній все нижче і нижче скочуватися у прірву, соціальну та економічну.
Мені хочеться вірити, що величезна кількість порушень до і під час виборів зіграла свою роль і позначилася на остаточному результаті виборів. Ну не може бути, щоб люди, незадоволені владою, за неї голосували!
Український народ готовий до кардинальних змін, і коли на кожному розі чуєш крики про це, віриш, що люди зацікавлені в змінах, люди готові до рішучих дій.
І ось настав той момент, коли все зміниться — вибори. А після, як виявляється, це всього лише міраж єдності думки в пустелі національного розбрату.
Як кажуть, надія вмирає останньою, але в ситуації з українською владою — надія на краще продовжує перебувати в глибокій комі. І виходити з неї поки не збирається ...‪