Последние блоги

Вплив Тараса Шевченка на політичний рух на Україні у XIX ст.



Перша половина XIX ст. — це період визрівання глибокої соціально-політично­ї кризи у Російській імперії, складовою частиною якої були українські землі. Ця криза зумовила виникнення суспільних рухів, які намагалися знайти вихід із складного становища. Таким чином, колонізаторська політика російського царизму викликала в українському суспільстві наприкінці XVIII — на початку XIX ст. все більше зростаючий спротив. Про це свідчили події та процеси українського національно-культур­ного відродження XIX — початку XX ст.

Поширення ідей національного відродження було процесом тяжким і повільним. На середину XIX ст. воно не просунулося далі виникнення невеликих груп української інтелігенції, котрі самі визначали для себе суттєві складові української культурної самобутності. Щоб вийти за межі культурницького етапу, належало подолати численні перешкоди. За винятком інтелігенції, в аграрному, традиціоналістськом­у, провінційному суспільстві України не було соціальних верств, чутливих до нових ідей. Крім того, твердження про те, що українці — це окремий народ, мова й культура якого варті того, щоб їх плекали, часто викликало гострий скепсис і зневагу серед самих українців. Важко було протистояти впливові польської та російської культур. І все ж, підбадьорені прикладом західних народів і впевнені в тому, що їхня діяльність відповідає потребам ідеалізованого народу, «будителі нації» не здавалися.

Важливим чинником в процесі українського культурного відродження було поширення історичних знань про минуле України. Претендуючи на затвердження у стані російського дворянства, колишня козацька старшина збирала різноманітні історичні документи, грамоти та літописи, які мали підтвердити її шляхетське походження. У 1843—1844 pp. була видана п'ятитомна «История Малороссии» Миколи Марковича, в якій автор використав фактичний матеріал козацьких літописів XVII—XVIII ст. Його праця рішучіше обстоювала правомірність державної незалежності України.

У цей період активну роль в українському національно-культур­ному відродженні відіграє Київ з його університетом (відкритий у 1834 р.), в якому концентрувались представники української інтелігенції всіх регіонів. Саме з Києвом пов'язані перші кроки суспільно-політично­ї діяльності Тараса Шевченка.

Твори Шевченка були дуже популярними серед молодих людей, а особливо серед активних студентів та інтелігенції, та були сповнені патріотичного змісту, спонукали до дій. Саме твори Шевченка привернули увагу до України збоку Російської Імперії та її інтелігенції, що згодом, все швидше почала зміцнювати зв'язки з інтелектуальним цвітом нашої нації і сприяти українцям в боротьбі проти царизму.

Навесні 1846 р. у Києві виникла таємна українська політична організація — Кирило-Мефодіївське­ товариство (або братство), яке вперше в історії українського суспільного руху висунуло політичні програмні завдання, спрямовані на докорінну перебудову тогочасного суспільства. Його засновниками були М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський. Товариство було названо на честь відомих слов'янських братів-просвітителі­в, православних святих — Кирила і Мефодія. У засіданнях товариства активну участь брали Т. Шевченко, П. Куліш, полтавський поміщик, педагог і журналіст М. Савич, поет-перекладач О. Навроцький, етнограф-фольклорис­т П. Маркович, поет і публіцист Г. Андрузький, педагоги О. Тулуб, Д. Пильчиков, І. Посяда.

У контексті українського відродження Кирило-Мефодіївське­ братство започаткувало перехід від дворянсько-шляхетсь­кого етапу українського національного руху до етапу різночинсько-народн­ицького — достатньо політизованого. Головною метою своєї діяльності товариство вважало досягнення Україною національно-державн­ої незалежності з демократичним ладом на зразок СІЛА або Французької Республіки у конфедеративній спілці незалежних слов'янських держав. Кожна з них становила б окремий штат або розмежовувалася на кілька штатів. Київ мав стати центральним містом усієї федеративної спілки, в якому раз на чотири роки збирався б найвищий консультативно-регу­люючий міждержавні взаємини орган — собор (або сейм). Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо, а кожний штат мав би свої збройні сили. Всі громадяни мали навчатися військової справи, щоб бути готовими в разі війни стати на захист батьківщини. Щодо громадянських прав населення всеслов'янської федерації, то передбачалися скасування смертної кари й тілесних покарань, обов'язкове початкове навчання, свобода віросповідання, заборона «будь-якої пропаганди як марної при свободі».

Свої ідеї вони поширювали через донесення до свідомості мас програмних документів. Громадська діяльність Кирило-Мефодіївців зосереджувалась навколо освіти народу і шляхів піднесення економіки України. Вони збирали кошти для видання популярних книжок з практичними рекомендаціями сільським господарям, склали проект впровадження в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів. Активно займалися науковою працею, читали лекції в навчальних закладах.

Послідовно обстоював необхідність поширення освіти в народних масах Т. Шевченко. Його поеми «Сон», «Кавказ», "І мертвим, і живим", «Великий льох» та інші справляли могутній вплив на формування національної свідомості і політичної активності передової громадськості та широких народних мас. Ці твори відверто закликали до боротьби проти національного та соціального гніту.

Шевченко також пропагував ідею єднання слов'янських народів. У поемі "Єретик" він висловив сподівання: Щоб усі слов'яни стали Добрими братами.

Проте жорстока розправа з Кирило-МефодІЇвськи­м товариством, членом якого був Тарас Шевченко, показала, що як тільки український рух у Російській імперії переходив певні межі, він зустрічав у особі царського уряду немилосердного й непереборного ворога. У Східній Галичині прогрес був повільний, і опір йому чинила переважно консервативна греко-католицька верхівка. З іншого боку, тут не відбувалося драматичних відступів, і попри свою в'ялість зростання національної свідомості ставало чим далі відчутнішим. Нарешті, цей паралельний розвиток за всіх розбіжностей мав ще один важливий результат: після століть обмежених контактів східні та західні українці почали виявляти посилений взаємний інтерес. Розгортався процес національної інтеграції.
comments powered by Disqus