Последние блоги


Священный жук

Юмореска
* * *
Саша приехал в деревню последним автобусом. Дед с бабкой, как всегда, не сидели без дела — он плёл корзину из ивовых прутьев, она сыпала корм курам.
— Внучек, Сашенька! — Обрадовались старики. Бабушка стала готовить угощение — в хорошую летнюю погоду они вечеряли за столом, стоящим под раскидистой яблоней. Когда втроем собрались вокруг самовара, начались разговоры за жизнь — после долгой разлуки хотелось обсудить всё — от Сашиной учёбы в институте до бабушкиной работы при церкви. Речь зашла и об инфляции.
— Как у нас в городе картошка подорожала! Словно редкий деликатес. — Воскликнул Саша, который, будучи бедным студентом, на ценники смотрел внимательно.
— И у нас, внучек.
— Но прочие овощи не так уж сильно в цене подскочили. Странно.
— С картошкой, внучек, — дело особое. — Многозначительно начал дед. И тут в Сашину чашку с чаем упал колорадский жук — неудачно приземлился. Дед выхватил насекомое из чая, подул на полосатую спинку:
— Обжёгся, наверное, бедолага. — И бережно посадил на лужайку.
— А ты прямо в огород его отнеси, — ехидно заметила бабушка.
— И отнесу. — Строго сказал дед, но жук уже затерялся среди травы.
— Что за церемонии? — Удивился Саша, знавший, каким проклятьем для деревенских огородов являются эти вредители. Чай брезгливо выплеснул.
— Видишь ли, Сашенька, по телевизору всё прошлое лето рассказывали, что «колорадами» наших ребят называют, которые в бандеровской Украине фашистов бьют. Будто сравнивают их проклятые «укропы» с колорадскими жуками за вот эту ленточку, символ победы над злодеем Гитлером. — И дед показал на георгиевскую ленточку, привязанную к своей выгоревшей на солнце клетчатой рубашке. Тут он подобрал со стола ещё одного колорадского жука и посадил на ленточку, Саша растерянно сказал:
— Да, гармонирует.
Тут он заметил, что жуков вокруг видимо-невидимо. Они даже перелетали стайками в небе, и стадами переползали дорожку.
— От соседей идут. Видно у них картошка невкусная, генно-модифицированная, семена из Польши. — Сообщил дед. — Зато у нас настоящая, отечественная. Ты заметь, Саша, у «колорадов» личинки красненькие. Есть в этом, что ни говори, для меня, коммуниста, глубокий смысл.
— Глубокий… Вот обгрызут всю ботву. Расплодились, картошки им уже не хватает, и на помидоры кидаются, и на свеклу, всё подряд трескать готовы. — Раздраженно сказала бабушка.
— Что-нибудь и нам оставят. Но не могу я их губить, душа не лежит к такому смертоубийству. И многие сельчане теперь говорят, что рука у них на «колорада» не поднимается. Жучку и так тяжело, к примеру, зимой. — Отвечал дед. — Может, учёные выведут новый сорт картошки, который они не едят. Лет через семь.
— Мы к тому времени от голода преставимся. — Трезво заметила бабушка.
— В Индии священное животное — корова, её нельзя убить, ударить, но это полезное животное. — Сказал Саша. — А ваш священный жук только всё пожирает на своём пути. И гадит.
— Но ведь как скажут о «колорадах», так и вспоминаются… — Печально завёл своё старый большевик.
Саша вытащил из салата очередного жука, вручил его деду, который стал бережно стирать с физиономии существа майонез.
Поблагодарил бабушку за угощение.
Спалось в светлой горенке сладко. Но бабушка разбудила на заре. Шопотом сказала:
— Пойдём, внучек. У меня-то уж сил нет, на тебя вся надежда…
Крадучись, мимо храпящего деда, в изголовье которого висел плакат с узкоглазыми солдатами и подписью «Вежливые люди», вышли из дома на широкий огород.
— Вспомнил, бабушка, у древних египтян тоже был священный жук, тот скатывал шарики из навоза. — Сообщил Саша.
— Такие нам по телевизору брешут. — Неполиткорректно заметила бабушка. — Смотри-ка, что я приготовила.
Она вынула из лопухов аппарат, с помощью которого опрыскивают картошку.
— Там дуст, внучек. Пока никто не видит, обработай, ради Бога, грядки. Они, конечно, с других огородов опять наползут, но всё-таки… Вот и респиратор.
Саша взял аппарат и начал обработку. Бабушка вернулась в дом, чтобы задержать деда, если тот решит поутру полюбоваться родными «колорадами». Через некоторое время Сашу окликнули — на соседнем огороде стоял пожилой мужик и встревоженно наблюдал:
— Эй, парень, ты что это творишь?
— Картошку обрабатываю. — Невозмутимо ответил Саша.
— Да ведь это «колорады»!
— А кто же ещё.
— У нас в селе говорят, что вдруг, ежели мы станет их травить, нашим ребятам там, — он махнул рукой куда-то в сторону восхода, — худо будет.
— Но официального запрета уничтожать паразитов нет?
— Нет. — Притих мужик.
Тут Саша заметил, что и на прочих огородах в тумане суетятся хозяева. Таясь друг от друга, крестьяне избавлялись от «колорадов» — кто-то собирал насекомых в банку с керосином, кто-то, макая веник в ведро с хлорофосом, обрызгивал ботву…
Что бы ни выдумывали политтехнологи, а когда речь заходит о выживании, к народу поневоле возвращается здравый смысл.
© Влада ЧЕРКАСОВА

Російські ЗМІ підсипають масла у вогонь

Український телеканал «новини 24» висвітлив сюжети російських телеканалів у яких журналісти нахабно брешуть своїм співвітчизникам про ситуацію в Україні. Вони розповіли, що беркутівці були змушені захищатися від агресивно налаштованих мітингувальників. Також вони взяли сюжет телеканалу «Новини 24», у якому йшлася відверта розмова із одним учасником Антиєвропейського майдану. Він розповів, що там зібрали їх штучно та обіцяли заплатити, але не виконали обіцянки. У відповідь на це російські ЗМІвзявши це сюжет за основу показали, що люди вийшли на Майдан через те що їм заплатила Європа.
Російські журналісти цілий місяць перед самітом у Вільнюсі вербували своїх громадян інформацією, як буде погано Україні в ЄС, що це загрожує крахом економіки і тому подібне. І запевняли всіх, як буде добре нам українцям у Митному Союзі із Росією.
Всі матеріали настільки правдоподібні, що здається, якщоб я не знала правди, я повірила б у те що вони там розповідають.

Вплив української музики,театру,живопису на розвиток мистецтва Росії

На сьогодні відомо, що значний вплив на формування та становлення російської культури здійснила українська інтелігенція. Вже у середені 17го ст. розпочався масовий міграційний процес освідченої еліти українського суспільства, що не завершився й досі. Київські вчені привнесли у Москву власну модель системи освіти, сприяли появі нових жанрів у літературі, мистецтві, живопису, формуванню нового художнього стилю. Це був своєрідний ідеологічний рух, прагнення реалізувати свій духовний потенціал у державі, могутнішій у воєнному і політичному відношенні, але менш розвинутій у культурному. Багато діячів української культури очолили російські церковні й освітні установи, серед них Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Дмитро Туптало та ін.Проте, постає питання- чи не завдало це власне українській культурі невиправної шкоди?
Власна українська культура продовжувала розвиватись в межах барокового стилю, процес формування нової світської культури був уповільнений внаслідок таких факторів, як поступова ліквідація автономного політико-адміністративного устрою, політики самодержавства, спрямованої на уніфікації всіх сфер політичного, економічного, культурного життя, перетворення столиць імперії у провідні культурні осоредки, куди прагнула інтелектуальна та творча еліта окраїн.
У XVIII ст. в Україні поширилась система початкової освіти, яка складалася з цифірних, полкових та гарнізонних шкіл. Певна роль у поширенні освіти належала мандрівним дякам, які працювали домашніми вчителями у заможних сім'ях. Дітей панівної верхівки, як правило, навчали вихованці Києво-Могилянської академії. За зразком академії були відкриті колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Але загалом освітній рівень населення порівняно з XVII ст. знизився.
Треба відзначити, що значна частина вихідців з Лівобережної України завершувала свою освіту у закордонних, зокрема німецьких університетах. Мова йде не про десятки, а сотні молодих людей з родин козацької старшини, простих козаків і міщан, які часом обмежені у засобах до існування, роками навчалися у європейських університетах, перходячи від одного до іншого, удосконалювалися в знаннях мов, філософії, вивчали право, медицину, здобували дипломи докторів наук.
Все це формувало новий пласт українського, тепер уже розвинутого суспільства, яке вже могло пишатися власними надбаннями.
В українському живопису чітко окреслились і набули специфічних ознак усі жанри. Під впливом демократичних тенденцій у розвитку культури на перше місце висувається побутовий жанр, який безпосередньо відображає життя народу. Тематичні рамки цього жанру розширюються, він збагачується на нові сюжети й міцніше пов'язується із суспільною проблематикою. Художники прагнуть осмислити нового героя часу, нові відносини, що складаються в суспільстві, знайти й утвердити нові мистецькі цінності.
Зростання інтересу до минулого України, до національно-визвольної тематики зумовило піднесення історичного жанру. Любов до рідного краю, відчуття природи як суттєвого чинника в понятті «батьківщина» було основою формування пейзажного жанру, який набуває самостійного ідейно-естетичного значення. Взагалі переважна більшість українських митців не були майстрами якогось одного жанру, а володіли багатьма з них.
Розвиток в Україні не припинявся, а нова інтелігенція все плідніше й плідніше працювала над тим, щоб збагатити українську культуру та вивести її на загально європейський рівень. Розпочалося масове поглиблення знання про власну історію та історію загалом. Було написано велику кількість наукових праць з вивчення різних сфер становлення українського народу та його культури.
Великим надбанням українського мистецтва стало формування самобутньої композиторської школи. Уже в перший пореформений рік славетний співак С.С. Гулак-Артемовський (1813—1873) завершив створення першої української опери «Запорожець за Дунаєм», яка стала міцним підґрунтям національного оперного мистецтва. Композиторові належать також відомі пісні «Стоїть явір над водою» і «Спать мені не хочеться».
У піднесенні суспільно-політичного і культурного життя в Росії у 60 — 80-х роках велику роль відіграли П. Богданович, Г. Брайко, В. Рубан, Ф. Туманський. Вони видавали газети і журнали, перекладали твори французьких філософів, античну літературу, наукові праці з географії, медицини.Відбиралися праці для перекладу й залучалися досвідчені знавці латинської, грецької, французької та латинської мов.
Внесок саме українських діячів у формування російської культури до кінця оцінити неможливо, тільки через те, що окрім матеріальних надбань, яких налічується величезна кількість, російська культура поглинула ще й духовні. Отже, підсумовуючи факти, можна із гордість сказати, що українська культура,її філософія та культурне багатство, не зважаючи а ні на політичну нестабільність, а ні на економічну, продовжувала розвиватися та підпитувати не лише себе, а й інші культури, зокрема російську.

Варакута Олександра