Последние блоги


Сюрприз

* * *
— Ага-га! – У Цапа глупый смех. — Ага-га! Ты представляешь, летят себе «укропы» и вдруг ракета – херак! И капец! И крутое пике!
Он выглядит пожилым в свои тридцать пять, складки морщин на худом лице, мешки под мутными глазами, наверное, здоровье пробухал, — подозревает Чаки. Цап – механизатор из-под Донецка.
— Ты погоди радоваться, — бросает Клещ, беседующий с кем-то по мобильнику. — Кажется, гражданских сбили.
— Га? – Стихает Цап и вопросительно смотрит на Клеща. Тот, доброволец из России, статный, крепкий, словно родился в новеньком цифровом камуфляже, рассчитанном на украинский пейзаж. Бритоголовый, с хищным прищуром светлых глаз. Ни лишних жестов, ни пустых слов. Чаки пытается подражать Клещу. Тоже наголо подстриг свои светлые волосы, но мужественнее выглядеть не стал – лицо полудетское.
— Точно гражданских… — Погасшим голосом говорит Клещ.
— Ни фига себе.
— Знакомая звонила из Рассыпного, мол, здоровенный самолёт и куча «двухсотых» в поле, а некоторые прямо по дворам валяются.
— Мрак. И что теперь будет?
— А чёрт его знает. Из штаба приказывают съездить, посмотреть. Чаки, позови ребят.
Чаки на побегушках, самый младший в отряде, ему скоро семнадцать, родом из Тореза. В городе — две сестры, старшая и младшая. У старшей – двойняшки. Пока она работает, младшая за племянниками присматривает.
Несколько ополченцев сидят в кузове. Прохладно. Чаки поправляет на шее арафатку – подарок одного вернувшегося в Россию нацбола. Машина останавливается на краю поля, дальше идут пешком. Вокруг по пашне, по траве разбросаны пёстрые обрывки, обломки и тела в задранной изорванной одежде, словно боролись с кем-то и были побеждены. Чаки видел трупы не раз, но теперь их слишком много – некоторые с неестественно вывернутыми конечностями.
— Упокой, Господи! – Крестится Цап. – Но земля им не пухом была, однако. О, часы… — Он наклоняется и поднимает часы на оборванном ремешке. – Вытирает о штаны и суёт в карман. – А что? Они теперь типа выброшены.
— Всё растащат. – Говорит Клещ. – Надо охрану поставить.
— А я о чём? – Оживляется Цап. – Тут, наверное, куча баксов по кошелькам. Да?
— Скорее, на карточках. – Равнодушно замечает Клещ.
— Вон, ребята тоже ищут. Договоримся так: отсюда и до того колеса – наша территория и пусть не суются.
— Как знаешь, — Клещ отходит в сторону и звонит начальству.
— Много из себя понимает, — тихо говорит Цап Чаки. – Ему что, у него бизнес. Не робей, пацан.
Открывает чей-то рюкзак, обшаривает, вытягивает серый свитер с красивым выпуклым узором.
Чаки молчит, ему нехорошо. Он вспоминает похороны родителей – те разбились на машине два года назад. Теперь где-то в далёкой стране в десятках домов тот же ужас, рыдания, а потом людям придётся опознавать тела.
Но всеобщий азарт поисков поневоле захватывает и его. Держась подальше от мертвецов, парнишка оглядывается вокруг. На глаза попадается сумочка с золотистым орнаментом. Чаки быстро подбирает её, открывает, но денег там нет, банковских карт тоже. Это косметичка – яркие тюбики туши и помады, плоские коробочки с тенями и пудрой. Чаки косится на задумчиво оглядывающего самолёт Клеща, на прибарахляющегося Цапа, суёт косметичку в глубокий карман куртки.

Вечером, поднявшись по пыльной лестнице на второй этаж родного дома, Чаки заходит в узкий вонючий коридор, где обои пропитались запахами кухни и туалета, на ощупь находит дверь в комнату, толкает. На него устремляются взгляды двух малышей в застиранных майках и колготках и девочки лет пятнадцати — это младшая сеструха, Лиска. Вообще-то Алиса, но Лиской зовут за рыжие волосы. Пожалуй, только эта роскошная бронзовая грива скрашивает невыразительную внешность сестры. У Лиски круглое лицо, небольшие глаза и узкогубый рот. Чаки знает, что она давно мечтает о хорошей косметике, как будто это сделает её иной, поэтому и решил принести сестре косметичку. Там же всего навалом – куча всякой мелочи.
— У меня сюрприз. – Сообщает он и, выудив находку из кармана, прячет за спину. – Угадай, в какой руке?
— А что там? В левой! – Лиска ошиблась, но Чаки отдаёт ей подарок.
— Боже мой! – Восхищённо вскрикивает сестра. — Сколько же всё это стоит! Откуда?
— Нашёл. – Не врёт Чаки.
— Как это?
— Слышала, самолёт за городом навернулся? Вот там, около. – Он настороженно смотрит на Лиску, но та только удивленно качает головой, раскладывая на столе сокровища.
– Шикарно! Тушь голубая с подкручивающим эффектом! Пудра словно светится! А сколько губнушек! Вот такие я в рекламе видела – элитная косметика!
Пусть радуется. Чаки идёт на кухню, вытаскивает из холодильника кастрюлю с борщом и жадно ест.

Лиска обнаруживает на дне косметички маленькое фото, наверное, на документы — цветное изображение скуластой девушки с рыжеватыми волосами. Но как она хороша – глаза большие, губы чувственные. Странно – ещё несколько часов назад эта девушка сидела в кресле самолёта, смотрела в зеркальце, подкрашивала губы. Где она сейчас? Лиска представляет хозяйку косметички лежащей в густой траве среди цветов. Идеальной, как спящая принцесса. Теперь её красота перейдёт к Лиске вместе с фирменной тушью, тенями, пудрой, помадой. Лиска укладывает спать племянников, торопливо, проглатывая слова, читает сказку на ночь. Разогревает борщ для вернувшейся с работы старшей сестры. Убирается на кухне и, наконец, с чистой совестью садится за стол, начинает тщательно наносить макияж. Ей немного страшно. Но она не в силах отказаться от подарка.

Лиске хотелось бы пойти на танцы, но старшая сестра не разрешает, и девочка садится к компьютеру. В интернете начали упоминать о «Боинге». Лиска узнаёт, что пассажиры были из Нидерландов, Австралии, Британии. Почему-то название Нидерландов вызывает интерес – где это? Ей лень много читать, но она находит фотки. Там плантации тюльпанов, мельницы, улицы из разноцветных домов с высокими мансардами, старинные замки. Лиске кажется, что это и есть родина хозяйки косметички. Наверное, у неё был особняк, украшенный цветами, машина и симпатичный загорелый парень, похожий на Клеща – для Лиски на нём свет клином сошёлся.

Эх, жить бы в Нидерландах на чистенькой улице, носить модные шмотки, летать куда угодно. Чаки говорит, что в Европе полное скотство — детей усыновляют пидоры, наркоту свободно продают, толпы негров на улицах. Неужели за тюльпановыми плантациями в разноцветных домах такой ужас? Но там, наверное, не питаются капустой и перловкой год за годом. Не гадят в подъездах. Не стреляют друг друга непонятно за что.
Лиска смотрит в пыльное зеркало, висящее в коридоре – сейчас она действительно классная. Ей хочется поделиться с кем-то впечатлениями, девочка фотографируется на телефон и выкладывает фото в Контакте. Телефон тоже подарок брата. Подруги начинают хвалить фотографию, Лиска, не сдержавшись, интригующе замечает:
— Это косметика с поля. Понимаете?
Одноклассницы пишут в комментариях:
— Круто.
— А какие фирмы?
Лиска подробно рассказывает.
— А кто тебе подарил? А нам могут подогнать? – Любопытствуют подруги.
И вдруг оживлённый девичий диалог прерывается. В комментариях появляются чужие:
— Ты — конченая мразь! – Пишет незнакомый парень.
— А что такого? – Теряется Лиска.
— Колорадская сучка-воровка! – Возмущается какая-то киевлянка.
— Грабишь мёртвых?
— Да, я сепаратистка! И мне ваше мнение по фиг! Убейтесь об стену! – Пытается противостоять Лиска, вспомнив, что наглость – второе счастье. Но это не в её характере.
— Когда освободим Торез, получишь своё. – Угрожает тип в балаклаве.
— Теперь ты в списке. Врубилась? – Подключается ещё один.
— Скоро к тебе придут!
Лиска поспешно изменяет настройки, убирает фото. Потом указывает в профиле другой город, фамилию. А вдруг за ней и вправду придут? Парни в чёрном, когда брата с его автоматом не будет дома? Теперь и на улицу выйти страшно. Она видит у кого-то перепост и понимает, что фото уже расходится по чужим блогам. Но за что?

Командир орёт на Чаки матом. Если заменить нецензурные выражения более приемлемыми, смысл такой:
— Какого чёрта твоя сеструха светится на весь Интернет с косметикой из «Боинга»? Ты в курсе, что у хохлов уже в газетах об этом? Дискредитируешь Донбасс, тварь!
— Я ей хотел типа сюрприз на день рожденья. – Мямлит Чаки.
— Тебя бы расстрелять, чтоб другим наука была. Да другие тоже хороши — с телефонов чужих отвечают, придурки. Видишь, приказ? «Сдать все ценные вещи…».
— Кто же сдаст? – Снисходительно улыбается Клещ.
— Мне уже говорили, что ты святой, ничего не брал. – Командир как будто досадует и на Клеща.
— Но людей понять могу – им эти сюрпризы на головы упали. Правда, перемешаны с чужими руками, ногами. Но теперь народ к смерти относится просто. Да и нравы колхозные остались – всё вокруг моё. Местные на телегах подъезжали, охране говорят: мы вот эти железки подберём, да? А кресла можно?
— Сестра уже аккаунт закрыла, – жалобно говорит Чаки. – Другие вообще фоткались у самолёта.
— Пошёл отсюда, — Клещ больно хватает Чаки за плечо и толкает из комнаты. Но Чаки понимает, что его спасают.

Заплаканная Лиска сидит на балконе и смотрит в ночное небо, на запад. Ей чудится, что где-то там, в огромном «Боинге» благополучно возвращается домой в таинственные Нидерланды её двойник. За иллюминатором, ниже крыла — серые облака. Холодный свет в салоне, синие кресла, рыжая девочка, ничего не знающая о Донбассе, о «Буке» возле границы, о шагающем во тьму патруле – Клеще, Цапе и Чаки.

© Влада ЧЕРКАСОВА

Сама потужна, не значить сама надійна

«Хвост страшной кометы заденет Землю.
Люди, теряющие волосы, кожу и глаза,
Стремятся в безумном страхе из недр Борисфена».
«Многие будут ждать пришествия ангелов с неба,
А придут не ангелы, а чёрные тучи».
«Придёт комета на Землю,
Звезду Откровения неся на хвосте
И восплылает Земля страшным огнём
И тёмный ангел ударит в Хранилище Святости
Словно ад изыдет из Четвёртых Врат!».
«… и упала с неба большая звезда, горящая подобно светильнику, и пала на третью часть рек и на источники вод. Имя сей звезде полынь; и третья часть вод сделалась полынью, и многие из людей умерли от вод, потому что они стали горьки.»
Чорно́бильська АЕС (ЧАЕС) — виведена з експлуатації атомна електростанція, будівництво якої почалось 1972. Розташована на території України (Київська область) на відстані 2 км від міста Прип'ять, за 18 км на північний захід від міста Чорнобиль, 16 км від кордону з Білоруссю і близько 110 км на північ від Києва.
СТРУКТУРА СТАНЦІЇ
• Енергоблок № 1, зупинений у 1996 у зв'язку з постановою уряду України;
• Енергоблок № 2, зупинений в жовтні 1991 в зв'язку з пожежею в машинному залі, яка була викликана несправністю в роботі турбогенератора № 4. Внаслідок пожежі згоріло 180 тон мастила, 2,5 тисячі м² даху машинної зали внаслідок пожежі обвалились;
• Енергоблок № 3, перебував в експлуатації до 2000;
• Енергоблок № 4, 1986 сталася аварія масштабу екологічної катастрофи з повним зруйнуванням активної зони, виконані першочергові заходи для зменшення наслідків аварії, продовжуються роботи з забезпечення контролю його стану, ядерної та радіаційної безпеки;
• Енергоблоки № 5 та № 6 з незавершеним будівництвом, припиненим після аварії 1986 року;
• Сховище рідких та твердих радіоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива. ОПИС СТАНЦІЇ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

• Перша частина ЧАЕС (перший і другий енергоблоки з реакторами РБМК-1000) була побудована в 1970–1977, друга частина (третій і четвертий енергоблоки з аналогічними реакторами) була побудована до кінця 1983. 1981 за 1,5 км на південний схід від майданчика першої-другої частин було розпочато будівництво третьої частини — п'ятого і шостого енергоблоків з такими ж реакторами, що було зупинене після аварії на четвертому енергоблоці при високому ступені готовності об'єктів.

• Безпосередньо в долині річки Прип'ять на південний схід від майданчика АЕС для забезпечення охолодження конденсаторів турбін та інших теплообмінників перших чотирьох енергоблоків побудований наливний ставок-охолоджувач площею 22 км² і рівнем води на 3,5 м нижче відмітки планування майданчика АЕС. Для забезпечення охолодження теплообмінників третьої частини планувалося використовувати градирні майбутніх п'ятого і шостого енергоблоків.
Перша частина ЧАЕС (перший і другий енергоблоки з реакторамиРБМК-1000) була побудована в 1970–1977, друга частина (третій і четвертий енергоблоки з аналогічними реакторами) була побудована до кінця 1983. 1981 за 1,5 км на південний схід від майданчика першої-другої частин було розпочато будівництво третьої частини — п'ятого і шостого енергоблоків з такими ж реакторами, що було зупинене після аварії на четвертому енергоблоці при високому ступені готовності об'єктів.
• Безпосередньо в долині річки Прип'ять на південний схід від майданчика АЕС для забезпечення охолодженняконденсаторів турбін та інших теплообмінників перших чотирьох енергоблоків побудований наливний ставок-охолоджувач площею 22 км² і рівнем води на 3,5 м нижче відмітки планування майданчика АЕС. Для забезпечення охолодження теплообмінників третьої частини планувалося використовувати градирні майбутніх п'ятого і шостого енергоблоків.
Проектна генеруюча потужність ЧАЕС становила 6000 МВт, станом на квітень 1986 в експлуатації були чотири енергоблоки з реакторами РБМК-1000 загальною потужністю 4000 МВт. На момент аварії Чорнобильська АЕС, разом з Ленінградською і Курською електростанціями, була найпотужнішою в СРСР (За даними МАГАТЕзапуск четвертого енергоблока Курської АЕС відбувся в лютому 1986, і він тільки виходив на проектну потужність).
• ВИБІР МІСЦЯ ТА ТЕРИТОРІЇ ДЛЯ БУДІВНИЦТВА
Для пошуку придатного майданчика для розміщення атомної електростанції в період 1965–1966 Київським відділенням проектного інституту «Теплоелектропроект» були обстежені 16 пунктів у Київській, Вінницькій і Житомирській областях.
Майданчик був обраний за 4 км від села Копачі Чорнобильського району, на правому березі річки Прип'ять за 15 км від міста Чорнобиль поблизу станції Янів залізничної лінії Чернігів-Овруч. За підсумками обстеження землі, на яких вона розташовувалася, були визнані малопродуктивними. Встановлено було також відповідність вимогам водозабезпечення, транспорту і санітарно-захисної зони.
Цей майданчик був рекомендований Державною комісією та узгоджений з Київським обкомом КПУ, Київським облвиконкомом, Міністерством енергетики і електрифікації УРСР та іншими зацікавленими організаціями.
18 січня 1967 Колегією Держплану УРСР було рекомендовано місце розміщення АЕС біля села Копачі Київської області, майбутній станції дано назву Чорнобильська. 2 лютого 1967 Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР було затверджено рекомендації Держплану УРСР про розміщення АЕС біля села Копачі Київської області.
Вибір типу енергоустановки[ред. • ред. код]
Проектне завдання на будівництво Чорнобильської АЕС потужністю 2000 МВт було виконано Уральським відділенням інституту «Теплоелектропроект». Затверджене 29 вересня 1967 Міненерго СРСР завдання було розроблено для трьох видів реакторів:
• графітно-водяного реактора РБМК-1000;
• графітно-газового реактора РК-1000;
• водо-водяного реактора ВВЕР.
Техніко-економічні показники першого варіанту виявилися найнижчими за сприятливішого стану розробок і можливості постачання обладнання.
Спільною Постановою Міненерго СРСР і Мінсередмашу СРСР від 19 червня 1969, затвердженим Радою Міністрів СРСР 14 грудня 1970, було визначено застосування в проекті реактора РБМК-1000 (реактор великої потужності канальний, рос. Реактор Большой Мощности Канальный потужністю 1000 МВт) — канального, гетерогенного, уран-графітового (графітно-водяного по сповільнювачу), киплячого типу, на теплових нейтронах, який використовує як теплоносій киплячу воду в одноконтурній схемі для вироблення насиченої пари тиском 70 кг/см².
Докладніше: РБМК
Наказом Міненерго СРСР від 30 березня 1970 подальше проектування Чорнобильської АЕС було доручене інституту «Гідропроект». Проект реакторного відділення першої черги ЧАЕС був виконаний субпідрядником — інститутом ВНДПІЕТ Мінсередмашу СРСР.
Чорнобильська АЕС стала третьою станцією з реакторами типу РБМК-1000 після Ленінградської і Курської АЕС, прийнятих в експлуатацію, відповідно, 1973 і 1976.
Було вирішено використовувати безкорпусний реактор РБМК у зв'язку з відсутністю в країні необхідних виробничих потужностей для серійного виготовлення в необхідних кількостях високоміцних корпусів великих розмірів для реакторів типу ВВЕР, що широко застосовуються в інших країнах. У зв'язку з цим будівництво реакторів РБМК дозволяло забезпечити швидке нарощування енергетичних потужностей, розвиток атомної енергетики. Відсутність корпусу, що має обмеження за габаритними розмірами, дозволяло забезпечити досягнення більшої генеруючої потужності енергоблоку (блокової потужності) — 1 000, а згодом 1 500 МВт.
Проекти реакторів ВВЕР того часу мали обмеження блокової потужності в 440 МВт, лише 1980 вдалося її довести до 1 000 МВт.
Крім того, реактор РБМК дозволяє виконувати перевантаження ядерного палива без зниження потужності, що забезпечує підвищення коефіцієнту використання його потужності і економічності енергоблоку загалом.
ЕТАПИ ТА ПЕРІОДИ БУДІВНИЦТВА
Науковим керівником проекту РБМК-1000 був призначений Інститут атомної енергії ім. Курчатова (ІАЕ), а головним конструктором — Науково-дослідний і конструкторський інститут енерготехніки (НДІКІЕТ) Мінсередмашу СРСР.
• Головний конструктор — академік Микола Доллєжаль.
• Науковий керівник — академік Анатолій Александров.
Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28 травня 1969 був затверджений кошторисно-фінансовий розрахунок на будівництво першочергових об'єктів Чорнобильської ГРЕС.
Будівництво електростанції було доручено колективу Кременчукгесбуду. Очолили Управління будівництва станції та міста-супутника АЕС начальник управління Кизима Василь Трохимович і головний інженер Луків І. П.
Наказом Міністра енергетики і електрифікації СРСР від 17 грудня 1969 з 1 січня 1970 було створено дирекцію Чорнобильської ГРЕС.
У квітні 1970 директором Чорнобильської АЕС імені В. І. Леніна був призначений Брюханов Віктор Петрович, який очолював будівництво та експлуатацію станції до квітня 1986 року.
4 лютого 1970 розпочались роботи з будівництва майбутнього міста енергетиків — Прип'яті.
У травні 1970 почалася розмітка котловану під 1-й енергоблок ЧАЕС, в липні 1971 завершилося будівництво ЛЕП 110 кВ підстанції Чорнобильська, а 7 грудня того ж року було створено постійну комісію з прийомки об'єктів Чорнобильської АЕС.
У День будівельника — 15 серпня 1972 об 11:00 було урочисто покладено перший кубометр бетону у фундамент деаераторної етажерки головного корпусу першої черги станції, відбулась закладка нержавіючої капсули з листом до майбутніх поколінь.
З початку будівництва встановлені терміни пуску 1-го енергоблоку у 1975 опинилися під загрозою зриву в зв'язку з низькими темпами проектних, будівельних робіт і недотриманням термінів поставок обладнання суміжними організаціями.
14 квітня 1972 вийшла Постанова ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР № 179 «Про хід будівництва Чорнобильської атомної електростанції». У постанові було зазначено, що управління будівництва «Кременчукгесбуд» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР повільно розгортає будівництво Чорнобильської атомної електростанції. План робіт не виконується. Будівельно-монтажні роботи виконуються на низькому інженерному рівні, допускаються великі втрати робочого часу будівельників, недостатньо використовується будівельна техніка. Дирекція атомної електростанції несвоєчасно і некомплектно видає на будівництво необхідну проектно-кошторисну документацію. Тривалий час не вирішується питання про резервне джерело електропостачання будівництва.
30 січня 1973 було оформлено рішення Міненерго СРСР «Про введення в дію 1 енергоблоку ЧАЕС в 1975 році». Виконання вказаного рішення було зірвано, і 30 квітня1975 перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький подав доповідну записку про проблеми забезпечення споруджуваної АЕС обладнанням Голові Ради Міністрів СРСР Олексію Косигіну. Після цього в жовтні на ЧАЕС почали надходити перші паливні збірки.
Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 15 серпня 1972 № 648—200 було заплановано будівництво другої черги ЧАЕС у 1976–1981. Рішенням Міненерго СРСР від 30 березня 1972 було затверджено техніко-економічне обґрунтування збільшення генеруючої потужності ЧАЕС до 4000 МВт, а 4 січня 1974 було ухвалено спільне рішення Міненерго і Мінсередмашу СРСР про проектування і будівництво другої черги. Технічний проект другої черги був затверджений постановою Ради Міністрів від 1 грудня 1975 № 2638Р.
1977 на проммайданчику станції для обслуговування експлуатаційників і численних бригад будівельників працювали чотири їдальні — «Фіалка», «Ромашка», «Еврика», «Електроніка».
Перші роки експлуатаційний персонал і будівельники проживали в гуртожитках, а також на орендованих квартирах в селах навколо споруджуваної станції.
Для забезпечення зайнятості членів сімей працівників станції було передбачено будівництво низки підприємств у місті Прип'ять. 1985 <! — Можливо, раніше 1983 року ->було побудовано завод «Юпітер»
ЗАПУСК ПЕРШОГО ЕНЕРГОБЛОКУ СТАНЦІЇЇ
16 травня 1975 за наказом директора ЧАЕС була створена комісія з підготовки і запуску 1-го енергоблоку.
З початку жовтня 1975 на склад свіжого палива почали надходити перші паливні збірки.
У зв'язку з відставанням від планових термінів за критичними позиціями графіка запуску блоку була організована цілодобова робота, 23 листопада було видано наказ директора про організацію безперервних робіт з графітової кладки 1-го енергоблоку.
15 травня 1976 відповідно до вимог технічного проекту і СЕС було встановлено регулярний дозиметричний контроль в районах зони прилягання до АЕС.
У жовтні 1976 почалось заповнення ставка-охолоджувача. Цього ж року для виконання наладки, а також забезпечення ремонту енергетичного обладнання машинного залу на ЧАЕС була організована виробнича ділянка підприємства «Львівенергоремонт».
На початку травня 1977 колектив монтажників, будівельників, експлуатаційний персонал ЧАЕС почав пуско-налагоджувальні роботи на 1-му енергоблоці.
З 8 червня 1977 у зв'язку з початком робіт зі збірки палива була організована зона суворого режиму (ЗСР).
1 серпня о 20:10 відбулось завантаження першої ТВЗ.
14 серпня об 11:55 повномасштабне завантаження палива було завершене.
18 вересня 1977 о 16:17 почалося збільшення потужності реактора.
26 вересня о 20:19 був включений в мережу турбогенератор № 2 першого блока.
Турбогенератор № 1 був включений у мережу 2 листопада.
14 грудня 1977 був підписаний Акт прийняття першого енергоблоку ЧАЕС в експлуатацію,
24 травня 1978 перший енергоблок було виведено на потужність 1 000 МВт.
ЗАПУСК ДРУГОГО ЕНЕРГОБЛОКУ АТОМНОЇ СТАНЦІЇ
16 листопада 1978 почався фізичний пуск другого енергоблоку.
19 грудня почалось збільшення потужності реактора другого енергоблоку.
21 грудня відбулося включення в мережу турбогенератора № 3. 10 січня 1979 дав промисловий струм турбогенератор № 4, було підписано Акт прийняттяя другого енергоблоку.
22 квітня 1979 Чорнобильська АЕС виробила перші десять мільярдів кВт•год.
28 травня 1979 енергоблок № 2 вийшов на проектну потужність 1 000 МВт, яка була освоєна за 5 місяців.
5 жовтня 1979 перша черга Чорнобильської АЕС у складі двох енергоблоків вийщла на номінальну потужність 2 000 МВт.
На освоєння першого енергоблоку ЧАЕС пішло 8 місяців, на освоєння другого — 5 місяців.
21 жовтня 1980 було підключено ЛЕП напругою 750 кВ.
ЗАПУСК ТА ПОЧАТОК РОБОТИ ТРЕТЬОГО ЕНЕРГОБЛОКУ АТОМНОЇ СТАНЦІЇ
3 грудня 1981 відбувся енергетичний пуск третього енергоблоку.
8 березня 1982 на ЧАЕС було вироблено перші 50 мільярдів кВт•год електроенергії.
9 червня 1982 на третьому енергоблоці була освоєна проектна потужність 1 000 МВт.
ПОЧАТОК РОБОТИ ЧЕТВЕРТОГО ЕНЕРГОБЛОКУ
25 листопада 1983 на реакторі 4-го енергоблоку було завантажено першу ТВЗ.
21 грудня турбогенератор № 7 був включений в мережу.
30 грудня був включений в мережу турбогенератор № 8.
28 березня 1984 4-й енергоблок вийшов на проектну потужність 1 000 МВт.
21 серпня 1984 на Чорнобильській АЕС було вироблено перші 100 мільярдів кВт•год електроенергії.
Аварії та аварійні ситуації на станції
АВАРІЯ 1982 РОКУ
9 вересня 1982 після виконаного середнього планового ремонту під час пробного запуску реактора 1-го енергоблоку на потужності 700 МВт теплових при номінальних параметрах теплоносія зруйнувалася тепловиділяюча збірка і відбувся аварійний розрив технологічного каналу № 62-44. Внаслідок розриву була деформована графітова кладка активної зони, в реакторний простір було викинуто значну кількість радіоактивних речовин зі зруйнованої тепловиділяючої збірки. Важкі наслідки аварії були зумовлені відмовою системи аварійного захисту і тривалим (протягом 20 хвилин) утриманням реакторної установки після розриву каналу на потужності 700 МВт.
Наслідком розриву каналу був викид радіоактивної парогазової суміші з реакторного простору блоку № 1 в аварійний конденсатор, трубопровід зв'язку газових контурів блоків і далі під дзвін мокрого газгольдера. У цій частині газового контуру відбулося короткочасне підвищення тиску, що призвело до викиду до 800 кг води з гідрозатворів у реакторний простір блоку № 2, який працював на номінальній потужності. За рахунок випаровування викинутої води значно підвищився тиск в реакторному просторі блоку № 2, що у свою чергу призвело до витіснення інших гідрозатворів з боку реакторного простору. Парогазова суміш з реакторного простору блоку № 2 викидалася під дзвін мокрого газгольдера і далі через його спорожнений гідрозатвор разом з радіоактивною парогазовою сумішшю з реакторного простору блоку № 1 — у вентиляційну трубу і атмосферу. У результаті викиду радіоактивних речовин була забруднена значна територія. Для ліквідації наслідків цієї аварії було потрібно близько 3 місяців ремонтних робіт. Канал 62-44 та ділянку активної зони, що безпосередньо примикала до зруйнованого каналу, назавжди було виведено з роботи.
За офіційними даними, аварія не справила значущого впливу на навколишнє середовище. Підвищені рівні радіоактивного забруднення навколишнього середовища були короткочасними.
Після аварії проектувальниками були розроблені та реалізовані заходи з попередження подібних інцидентів.
Існує дві версії причини, що викликала розрив каналу:
• Припинення циркуляції теплоносія в каналі внаслідок грубого порушення персоналом цеху наладки технологічного регламенту під час регулювання поканальних витрат води[12] або потрапляння в канал стороннього предмету;
• Залишкове внутрішнє напруження в стінках цирконієвої канальної труби, що виникло внаслідок самовільної зміни заводом технології її виробництва
АВАРІЯ 26 КВІТНЯ 1986 РОКУ. ВЕЛИКА КАТАСТРОФА.
26 квітня 1986 при проведенні проектних випробувань однієї з систем забезпечення безпеки приблизно о 1:23 відбувся вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблоку, покрівля машинного залу частково обвалилися. У різних приміщеннях і на даху виникло понад 30 вогнищ пожеж. Основні осередки пожежі на даху машинного залу до 2:10 і на даху реакторного відділення до 2:30 були пригнічені. До 5:00 26 квітня пожежа була ліквідована.
Після розтравлення палива зруйнованого реактора приблизно о 20:00 26 квітня у різних частинах центрального залу 4 блоку виникла пожежа великої інтенсивності. До гасіння пожежі внаслідок важкої радіаційної обстановки і значної потужності горіння штатними засобами не приступали. Для ліквідації загоряння та забезпечення підкритичності дезорганізованого палива використовувалася вертолітна техніка.
У перші години розвитку аварії був зупинений сусідній 3-й енергоблок, відбулись відключення устаткування 4-го енергоблоку і розвідка стану аварійного реактора.
У результаті аварії стався викид в навколишнє середовище до 14×1018 Бк, що становить приблизно 380 мільйонів кюрірадіоактивних речовин, зокрема ізотопів урану, плутонію, йоду-131, цезію-134, цезію-137, стронцію-90.
Безпосередньо під час вибуху на четвертому енергоблоці загинув старший оператор Валерій Ходемчук. Володимир Шашенюк, його товариш, помер вранці від отриманих травм. 27 квітня 104 постраждалих були евакуйовані до Московської лікарні № 6. Згодом, у 134 співробітників ЧАЕС, членів пожежних та рятувальних команд розвинулася променева хвороба, 28 з них померли протягом наступних кількох місяців.
Для ліквідації наслідків аварії розпорядженням Ради Міністрів СРСР була створена урядова комісія, головою якої був призначений заступник голови Ради міністрів СРСРБорис Щербина.
Основна частина робіт була виконана в 1986–1987, в них брали участь приблизно 240 000 осіб. Загальна кількість ліквідаторів (включаючи подальші роки) становить близько 600 000.
У перші дні основні зусилля були спрямовані на зниження радіоактивних викидів зі зруйнованого реактора і запобігання набагато серйозніших наслідків.
Потім почалися роботи по очищенню території і похованню зруйнованого реактора. Уламки, розкидані по території АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. Довкола 4-го блоку почалось спорудження бетонного «саркофага» (так званий об'єкт «Укриття»). У процесі будівництва «саркофагу» було укладено понад 400 тисяч м³ бетону та змонтовано 7 000 тонн металоконструкцій. 30 листопада 1986 по завершенню його спорудження Актом Державної приймальної комісії законсервований четвертий енергоблок був прийнятий на технічне обслуговування.
Наказом № 823 від 26 жовтня для експлуатації систем і обладнання об'єкта «Укриття» був організований реакторний цех четвертого блоку.
22 травня 1986 постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 583 було встановлено термін введення в експлуатацію енергоблоків № 1 і 2 ЧАЕС — жовтень 1986. У приміщеннях енергоблоків першої черги проводилася дезактивація, 15 липня 1986 закінчився її перший етап.
У серпні на другій черзі ЧАЕС роз'єднали комунікації, загальні для 3-го і 4-го блоків, була зведена бетонна розділова стіна в машинному залі.
Після виконаних робіт з модернізації систем станції, передбачених заходами, затвердженими Міненерго СРСР 27 червня 1986 і спрямованими на підвищення безпеки АЕС з реакторами РБМК, 18 вересня було отримано дозвіл на початок фізичного пуску реактора першого енергоблоку.
1 жовтня 1986 був запущений перший енергоблок і о 16:47 його підключили до мережі.
5 листопада відбувся запуск енергоблоку № 2.
24 листопада 1987 почався фізичний запуск реактора третього енергоблоку, енергетичний запуск відбувся 4 грудня.
31 грудня 1987 рішенням Урядової комісії № 473 було затверджено акт приймання в експлуатацію 3-го енергоблоку ЧАЕС після ремонтно-відновлювальних робіт.
Будівництво 5-го і 6-го блоків було припинено, незважаючи на високий ступінь готовності об'єктів. Існувала думка про доцільність закінчення будівництва і пуску 5-го блоку, що мав незначні рівні радіаційного забруднення, замість здійснення масштабноїдезактивації 3-го блоку для його подальшої експлуатації.
У перші дні після аварії було евакуйовано населення міста-супутника ЧАЕС — Прип'ять і жителів населених пунктів у 10-кілометровій зоні. У наступні дні було евакуйовано населення інших населених пунктів 30-кілометрової зони.
2 жовтня 1986 було вирішено будувати нове місто для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС та членів їхніх сімей після аварії на ЧАЕС — Славутича. 26 березня 1988 був виданий перший ордер на заселення квартир.
У результаті аварії з сільськогосподарського обороту було виведено близько 5 млн. га земель, довкола АЕС була створена 30-кілометрова зона відчуження, знищені і поховані сотні дрібних населених пунктів, близько 200 000 осіб було евакуйовано із зон забруднення.
Аварія була оцінена 7-им рівнем за шкалою INES.
Пожежа 23 травня 1986
23 травня 1986 о 14:40 на позначці +12.50 в кабельних тунелях приміщень 402/3 (приміщення двигунів головних циркуляційних насосів [ГЦН]) і 403/3-4 (приміщення шахт опускних трубопроводів) четвертого аварійного енергоблоку внаслідок короткого замикання в силовому кабелі 3-го і 4-го блоків виникла пожежа. Горіли кабелі силових збірок, пластикат, мастило. Пожежа тривала близько 7 годин.
Роботи з ліквідації були утруднені через високі значення експозиційної дози радіоактивного випромінювання, що виникло в результаті аварії 26 квітня. Гасіння відбувалося малими групами при мінімальному часі перебування розрахунків біля вогнища пожежі з використанням бронетехніки. Для ліквідації загоряння знадобилося до 8 годин, участь взяли 268 пожежників, які отримали значні дози опромінення
Пожежа у 1991 році
11 жовтня 1991 при зниженні оборотів турбогенератора № 4 другого енергоблоку для подальшої його зупинки і виведення в ремонт сепаратора-пароперегрівача КПС-44 сталася аварія з незалежних від реакторної установки причин.
О 20:10 за київським часом через пошкодження ізоляції кабельного монтажу несанкціоновано було подано номінальну напругу мережі на практично зупинений генератор, який був переведений в непроектний «руховий» режим.
У результаті значної вібрації сталося розщільнення підшипників і системи ущільнення генератора, викид з подальшим займанням водню і мастила в районі підшипників генератора. Реактор енергоблока № 2 був заглушений.
У машинному залі виникла пожежа, обвалилася покрівля машинного залу, що спричинило пошкодження обладнання, що брало участь у забезпеченні безпеки і охолодження реактора. Пожежа на турбогенераторі № 4 була ліквідована до 2:20 12 жовтня силами варти пожежної охорони ЧАЕС.
У результаті аварії було пошкоджено турбогенератор № 4 і збудник генератора, вигоріло 180 т турбінного мастила і 500 м³ водню, обвалилося 2448 м² покрівлі машзалу (з 20 502 м²), маса завалених конструкцій перевищує 100 т
Експлуатація в 90-х. Остаточна зупинка
22 вересня 1997 розпочалась реорганізація ВО «Чорнобильська АЕС» та її входження у структурний підрозділ НАЕК «Енергоатом»[18]. 25 квітня 2001 ЧАЕС була реорганізована в Державне спеціалізованими підприємство Чорнобильська АЕС, а 15 липня 2005 була передана до сфери управління МНС України.
17 лютого 1990 Верховна Рада Української РСР і Рада Міністрів Української РСР визначили термін виведення з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС у1995, 17 травня Рада Міністрів СРСР видала розпорядження про розробку програми виведення з експлуатації енергоблоків.
2 серпня того ж року Верховна Рада Української РСР оголосила Мораторій на будівництво нових атомних станцій та на збільшення потужності існуючих строком на п'ять років.
Пожежа 11 жовтня 1991 на другому енергоблоці послужила підставою для рішення Верховної Ради України про зупинку і негайне виведення з експлуатації другого енергоблока Чорнобильської АЕС, а також про зупинку першого і третього енергоблоків у 1993.
1993 році Мораторій 1990-го на будівництво нових атомних електростанцій був достроково знятий і за пропозицією Кабінету Міністрів України ухвалено рішення про продовження експлуатації Чорнобильської АЕС протягом терміну, визначеного її технічним станом.
Під впливом світової громадськості та взятих на себе зобов'язань було ухвалено остаточне рішення про виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 було визнано доцільним достроково зняти з експлуатації енергоблок № 1, який був зупинений 30 листопада1996.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 було визнано доцільним достроково зняти з експлуатації енергоблок № 2, зупиненого після аварії в 1991.
11 грудня 1998 був прийнятий Закон України, який визначив особливості правових відносин під час подальшої роботи ЧАЕС та дострокового зняття з експлуатації енергоблоків, перетворення зруйнованого четвертого енергоблока на екологічно безпечну систему, а також захист персоналу Чорнобильської АЕС.
29 березня 2000 Кабінетом Міністрів України було ухвалено достроково зняти з експлуатації енергоблок № 3 та остаточно закрити Чорнобильську АЕС до кінця 2000.
У квітні Указом Президента України була створена Міжвідомча (урядова) комісія з комплексного вирішення проблем Чорнобильської АЕС.
Указом Президента України від 25 вересня було створено Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів, пов'язаних з Актом закриття Чорнобильської АЕС.
У затверджених 19 жовтня 2000 Президентом України заходах щодо закриття Чорнобильської атомної станції, а також у Постанові Кабінету Міністрів України від 29 листопада було визначено термін остаточної зупинки і переведення в режим зняття з експлуатації 3-го блоку ЧАЕС — 12:00 15 грудня 2000.
5 грудня відбулись парламентські слухання за участю іноземних представників у зв'язку із закриттям ЧАЕС.
Напередодні закриття, 14 грудня 2000, відбувся робочий візит на Чорнобильську АЕС Президента України Леоніда Кучми. Під час зустрічі з персоналом станції Президент запевнив, що жоден працівник не залишиться без соціального захисту. Ухвалена Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада «Про заходи щодо соціального захисту робітників Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич у зв'язку з закриттям станції» визначила комплекс заходів щодо пом'якшення соціальних наслідків.
5 грудня 2000 через неполадки в системі захисту реактор третього енергоблока був зупинений.
14 грудня реактор був запущений на 5% потужності для церемонії зупинки і 15 грудня 2000 о 13:17 за наказом Президента України під час трансляції телемосту Чорнобильська АЕС — Національний палац «Україна» поворотом ключа аварійного захисту п'ятого рівня (АЗ-5) реактор енергоблока № 3 Чорнобильської АЕС було зупинено назавжди і станція припинила генерацію електроенергії.