Последние блоги


Козаки на Мальті

Цим літом мені пощастило побувати у загадковій для мене республіці Мальта. Місці кактусів та кам'яних, гарячих будівель. Побувала я і у столиці цього острова, Валлетті і як типовий турист, одразу напрвилася у Собор Святого Іоана. Як вам відомо, Мальта заснована була лицарями-хрестоносцями і цей храм був побудований саме в той час. Головний храм госпітал'єрів виглядає просто казково, хоч є у ньому надзвичайна особливість, у цьому соборі ховали загинувших лицарів, уся підлога складається з могильних плит під якими і поховані ці лицарі. Нутрощі цього собору прикрашали загадкові розписи, численні монументи, фрески, але після недовгого огляду цієї святині, до очей моїх припало дещо рідне для мого народу. Спочатку я подумала, що мені здалося, але потім підійшовши поближче і роздивившись скульптуру, усі сумніви відвалилися самі по собі.
До уваги моєї припав надгробний пам'ятник Де Ла Валету, великому Магістру Оредена Госпітал'єрів, який славився своїми численними перемогами над турками. Покійний тримає військові трофеї, серед яких — гетьманська булава. Бюст та трофеї тримаються на плечах молодого кудрявого афроамериканця та лисоголового із довгим чубом та вусами козака. Обидва вони тримають зв'язані руки за спинами.
Що забув український козак на острові мальта на 100% не відомо. Але все ж таки більшість істориків схиляються до того, що у середині XVI століття, турецький султан Сулейман Пишний закликавши у допомогу північноамериканських піратів, ринулися спустошувати Мальту. Подейкують що на 40-ка тисячну армію турків, було всього лиш 600 лицарів, які захищали свою землю. В кінці кінців турки відступили після того, як до мальтійців прийша підмога з сицилії. Козаки же були союзниками турецьких військ і не виключено, що вони були присутні під час саме цього походу також. У полоні вони були не довго, а коли їх звільнили, козаки сказали, що хочуть залишитися і служити тут лицарям. Де Ла Валет погодився та прийняв їх у своє військо. Що було з ними далі, нажаль не відомо.
Але існує й інша думка про те, що біля парубка африканської зовнішності стоїть зовсім не козак, а турок, бо для мальтійців вони були дуже, надзвичайно схожими, так вони і викарбували турка-полоненого, схожого як дві краплі води на козака. Хоча не зважаючи на ці чутки, особисто я все вважаю більш правдивою версію саме про козаків, бо у парубка з оселедцем слов'янська зовнішність була і це дуже виразно помітно. Все ж таки стиль турків та козаків міг бути схжий, але ж не риси обличчя досить відрізняються.
На данний момент цим питанням цікавлюся не тільки я, цим займається команда істориків, та є точні відомості у мальтійських архівах та документах. Мені здається, зовсім скоро ми дізнаємося більш докладно про цю загадкову гостинність мальтійців чи то до козаків, чи то до турків…

Морські походи Запорожців

Найраніший за датою морський похід запорожців датований в літописах 1492 роком. Далі, протягом 15-16-их століть історичні документи фіксують щонайменше 25 морських запорізьких походів.
Початком переможних походів вважається похід у травні 1602 в гирлі Дніпра, коли запорожці захопили у турків кілька галер, на яких з ескортом у 30 «чайок» вийшли в море. 1606 року запорожці, під керівництвом гетьмана Війська Запорозького Григорія Ізаповича, штурмували фортеці Кілію та Білгород, захопили в морі 10 турецьких галер. Особливу винахідливість і кмітливість вони проявили при взятті Варни — неприступної з моря фортеці. Козаки, вивчивши місцевість, піднялися річкою вгору за течією, обійшли місто-фортецю з флангу й відкрили вогонь із гармат і мушкетів. Штурм Варни 1606 року завершився розгромом берегових укріплень і знищенням усіх турецьких кораблів, які стояли на рейді. Вогнем і шаблею козаки пройшлися по всьому чорноморському узбережжю. Наступного 1607 року Петро Сагайдачний здобув блискучу перемогу над турецьким флотом біля Очакова, а в 1609 році 16 козацьких чайок навели жах на Ізмаїл, Кілію, Білгород. До 1613 запорожці розорили практично все південне узбережжя Криму, тому їх діяльність перекинулася в Малу Азію. Якщо раніше вони здійснювали лише короткочасні набіги на турецьку територію, то 1614 можна вважати початком широкого вторгнення до Туреччини з моря. У 1614-1615 рр. запорожці зуміли розграбувати три найбільших турецьких порти: околиці Стамбула, Синоп і Трапезунд, а в 1616 році спалили Кафу.

Того ж року гетьман Сагайдачний з двома тисячами козаків здобув блискучу морську перемогу у Дніпровському лимані, розгромивши чотирнадцятитисячні турецьку армію на 116 судах, яка була у складі ескадри Алі-паші. У 1617 році козаки гетьмана Дмитра Барабаша підійшли до Стамбулу, і їх вітрила були видні з вікон палацу турецького султана. Проте вже в 1620 році в морський похід вийшли понад 300 чайок з екіпажем в 15 тисяч чоловік.
Взимку 1623-24 рр. на Січі знову готувалися до походу. У червні 1624 під стінами Стамбула знову показалася флотилія з 102 чайок. Влітку 1625 року козацька флотилія досягла колосальних розмірів — 350 чайок. Отже, за 10 років (з 1614 по 1624) ескадра запорізьких козаків мінімум 5 разів громила турецький флот в морських боях, двічі вбивала турецьких адміралів, тричі нападала на столицю Туреччини. У 1649 році був підписаний договір між Запоріжжям і Туреччиною і козакам був відкритий доступ в усі порти Чорного моря для торгівлі, а заодно на них була покладена відповідальність за спокій на торговельних шляхах. Як свідчить хроніка, після 1650 року активність запорожців на морі різко пішла на спад, тому що торгувати їм було менш клопітно, ніж воювати. До того ж, у цей час почалася визвольна війна проти поляків (1648-1654) під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, чиїм союзником виступав васал турецького султана, кримський хан. У 1680 році турецький султан вирішив урезонити запорожців, надіславши їм лист з вимогою про припинення неподобства на морі. У 90-х роках XVII століття походи запорожців майже припинилися. Правда, в 1690 році козакам вдалося захопили казну кримського хана, і потопити два турецьких судна, але вже ніхто з них не думав іти на Стамбул.
Незважаючи на нове століття і нове тисячоліття, образ запорізьких козаків продовжують подавати по-старому, як кочівників-скотарів, як зборище якихось збіглих кріпосних селян з Русі, що є не зовсім правильним. У 1940 і 1951 роках археологи знаходили залишки кузень і плавильних майстерень, де виготовлялося спорядження для кораблів: якоря, скоби, кріплення для судів, але не було знайдено ні підков, ні стремен, ні прикрас для збруї. Це означає, що запорожці були в першу чергу моряками, які розробили особливий тип судобудування, придатного як для прибережного плавання, так і у відкритому морі. Також вони придумали особливу тактику ведення морського бою — «осиний рій» — коли дрібні суда оточують і нападають на великі, придушуючи опір їх екіпажу безперервним рушничним вогнем з ближньої дистанції, з подальшим захопленням в абордажному бою.

Використана література:
Субтельный О. «История Украины», Киев 1994.
Шумов С., Андреев А. «История Запорожской Сечи». Киев-Москва,2003.
Яворницкий Д. І. «История запорожских казаков». Т.1-3, Киев, 1990-1993.

Україна - козацька мати,або Сомволи козацтва

Народне невдоволення існуючим режимом завжди набуває певної конкретної форми. Коли терпіння нації закінчується, з’являється такий спротив, який поневолювачі і у страшному сні уявити не могли. Такою формою протесту стали колись українські козаки. Посилення феодальної експлуатації з боку польських і литовських феодалів, шляхти, прогресуюче закріпачення селян, полонізація українського народу, наступ католицької церкви на права православної, посилення релігійного гніту українців – всі ці та багато інших факторів стали головними причинами виникнення козацтва.
Існують різні версії щодо походження слова «козак». Одні джерела стверджують, що слово походить від половецького «Cosac», що означає «варта». Інші доводять, що слово з’явилось з кримсько-татарського або тюркського :«Qazaq» у значенні «вільна людина», «авантюрист», «шукач пригод». Нині спеціалісти й досі не зійшлися на єдиній думці, звідки виникло слово «козак».
Будучи спершу неорганізованою стихійною силою, вони остаточно оформились у Запорозьке козацьке військо, яке сформувалося в середині 16 століття, хоча саме слово було вміщене у словники вже у 14 столітті (зокрема словник половецької мови — Кодекс Куманікус), а отже самі угруповання козаків виникли ще раніше.
З часом, враховуючи постійні можливості нападів, з’явилася потреба у будівництві оборонних фортець, які називалися «Січчю». На території кожної Січі обов’язково знаходилися церква, господарські будівлі та житлові приміщення, що називалися «курені». Першу Січ побудував князь Дмитро Вишневецький у 1550 році на острові Мала Хортиця, що знаходиться у руслі Старого Дніпра. Історики виділяють вісім Січей: Томаківську, Базавлуцьку, Микитинську, Чортомлицьку, Кам'янську, Олешківську, Нову і Задунайську. Остання — Задунайська Січ розпалася в 1823 році.
Історія існування козацтва — це суцільні війни. Тактика козаків та іх майстерність у веденні бою вражали супротивників, тому послугами козаків часто користувалися як Європа, так і Росія.
Як і будь-яка організована військова сила, козацтво мало свої символи, які називалися «клейноди». У всі часи клейноди вважалися чи не найбільшим багатством війська, втрата їх була великою ганьбою. Військові клейноди належали усьому війську і вручалися обраній на відповідну посаду старшині. Кожна з клейнод мала своє особливе значення. До клейнод належали:
• Печатки війська
На печатці зображувалися лицар з мушкетом на плечі, з шаблею та козацьким рогом. До того ж, біля козака була зображена могила (курган) зі списом на ній, що означало прикордонну службу запорожців. Кожний полк на Запоріжжі мав свою печатку. До речі, ці печатки були надані Баторієм. Символом влади судді була печатка зі срібла із зображенням козака з шаблею та самопалом на лівому плечі. Навколо напис: «Печать славного Війська Запорозького Низового».
• Корогва
Корогва — це прапор козацького війська. Барви прапору були різноманітними, зокрема часто використовувалися червоний, жовтий, блакитний та чорний, як матеріал використовувався шовк та інші дорогі тканини. Деякі з них оздоблювалися вишивкою. На корогвах найчастіше зображувалися Богородиця, хрест зі списом, святі та ангели, які вважалися покровителями козацького війська. Згодом, після поділу козацького війська на полки і сотні, кожний полк і сотня отримали свою корогву, на яких частіше всього були герби повітів, леви, орли або мечі. Почесний обов’язок носити корогви виконували хорунжі.
• Значок
Це мала корогва, яку використовували в повсякденності замість прапора. Значки обов’язково додавалися до гетьманської, полкової та сотенної корогов. Вигляд значка дещо відрізнявся від вигляду головної корогви. Полотнище значка здебільшого мало форму трикутника чи прямокутника з трикутним кінцем, але колір його відповідав кольорові великої корогви.
• Булава
Булава була символом влади гетьмана, полковника та кошового отамана Запорозької Січі. Вона складалася з дерев'яної чи металевої ручки до одного метру довжиною, до якої кріпиться металева, дерев'яна чи кам'яна куля 10—15 см у діаметрі. Часто булава оздоблювалася коштовним камінням. Булава полковника також «перначем», бо замість кулі мала кілька металевих пластин — «пер». Іноді символ гетьманської влади уособлювала також слугувала комишина – палиця з очерету.
• Бунчук
Бунчук являв собою держак із золотою кулею, під якою підвішене кінське волосся. Взагалі бунчук — турецького походження і був у турків замість прапора. На відміну від булави, яка частіше за все була у гетьмана одна, бунчуків було декілька. До речі, при перемозі Стефан Баторій дав Гетьману Ружинському символи влади – вищезгадані булаву, шовкову корогву з білим орлом і бунчук — як символ перемоги козацького війська над невірними, здобутий козацькою кров'ю, та печатку з гербом, на якій був лицар з мушкетом в козацькій шапці.
• Каламар
Каламар-символ влади писаря, що являв собою інструмент для письма, приладдя для зберігання чорнил. У канцеляріях козаків чорнильниці — каламари мали різноманітні форми й часто були мистецькими витворами народних умільців. Матеріалами для виготовлення каламарів слугували метали (найчастіше бронза та срібло), скло або кераміка. Варто виділити стаціонарні та похідні каламарі. Перші мали декілька посудин для чорнил та спільну кришечку, а другі мали кришечку або затичку, щоб запобігти виливанню чорнил.
• Литаври
Ударний музичний інструмент. Литаври представлені у вигляді декількох мідних котлів, відкрита сторона яких затягнута шкірою. Ця клейнода знаходилася у довбиша.
• Гармати
Гармати одночасно були і шанованими клейнодами,і засобом оборони. Особливою популярністю користувалися фальконети – довгі гармати з порівняно тонким дулом, і моздіри (мортири) – короткоствольні гармати з дуже великим калібром для бомбардування будівель та укріплень противника і їх руйнування. За допомогою таких артилерійських досягнень багато живої сили противника можна було знищити ще в обложеному місті чи укріпленні перед його вилазкою.
• Сурма
Це старовинний український дерев'яний духовий музичний інструмент, який знаходився у віданні сурмача.
• Пернач або шестопер
Ребристі булави, які носилися за поясом і належали козацьким полковникам та курінним отаманам.
Майже усі козацькі клейноди зберігалися в січовій скарбниці і виносилися тільки за особливим наказом кошового.
На озброєнні у козаків знаходилися ножі, списи, шаблі, а згодом до них додалися пістолі, рушниці та фузії. Відомими символами козацтва також є кораблі-чайки, що будувалися з верби або липи. Довжина бортів суден яких сягала 20, а ширина — 4 метрів. Було по 10 весел з кожного борту. Залежно від розміру судна, воно могло вміщувати від 50 до 70 чоловік.
Насправді, безліч символів козацтва є для нас назавжди втраченими, козацькі клейноди перебувають нині у різних музеях світу.
Часи козацтва та клейноди козаків — наша чудова історична минувшина, якою ми можемо і мусимо по праву пишатися. Що б не відбувалося нині на Україні, а ми маємо пам’ятати, що ми – нащадки козаків,і в кожному з нас кипить козацька кров, що не дає нам примиритися з життєвими обставинами і дає силу боротися за своє майбутнє. Знати та поважати історичне минуле – наш прямий обов’язок як гідних громадян України та нащадків козаків. Пишаймося козацтвом, любімо Батьківщину.
Слава Україні!

Козацька символіка

Героїчне життя козаків знаходить своє відображення у звичаях, віруваннях, символіці.
Автентична символіка козаків – невід'ємна частина українського козацтва як верстви суспільства, складник його ідеології.
Козацька символіка була представлена такими предметами, як булави, перначі, бунчуки, герби, корогви, печатки, сурми, бубни, труби, каламари. Все це — елементи-відзнаки державної і військової влади, які називалися клейнодами. Клейноди зберігалися з великою пошаною.
Булава — найважливіша ознака влади, гетьманування. Запорожці не раз казали: «Булава – всьому голова».
Пернач — різновид булави, який відрізнявся наявністю шести видовжених виступів, був атрибутом влади полковника.Бунчук — держак, який складався із золотої кулі і кінського волосся, що символізувало силу гетьманської влади.
Герб козацької держави був козак у кунтуші, підперезаний поясом, із шаблею при лівому боці, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рам'я, права спирається о бік. Цей герб знаходився також на козацьких корогвах і на печатях.
Козаки мали власні прапори, які урочисто піднімали під час морських та сухопутних походів.

Володарі суходолу та моря.

Наприкінці 15 століття з'явилася нова верства населення, яка виконувала захисну функцію південних кордонів нашої Батьківщини. Цю надзвичайно важливу функцію виконувало Запорізьке козацтво, яке утворилося на острові Мала Хортиця в 1556 році Дмитром Байдою Вишневецьким. Слава про козаків ширилася швидко, адже цей народ володів унікальним військовим мистецтвом, яким не могли похизуватися навіть найбільші армії найвпливовіших країн світу.
Тому хочу зупинитися на військовому мистецтві козаків і розповісти трохи про нього. Запорожці мали власну тактику бою, тобто піготовку і проведення військових операцій; стратегію, тобто піготовку і викристання збройних сил для перемоги над ворогом у війні. Я можу з упевненістю сказати, що у бою козакм не було рівних. Bони під час бою ставали в три ряди: перший-стріляв, другуй-подавав рушниці і третій- заряджав їх. Також козаки змішувалися з ворогом за допомогою тактики Галасу, яку вони використовували практично у всіх боях. І найголовнішим захитом для козаків була- Рухома фортеця ,інша її назва табір. Її робили з возів, які чіпляли один до одного утворюючи квадрат, всередині цієї фортеці знаходилася піхота і 9 гармат які розташовувалися у всіх куточках фортеці. Завдяки козацькій розвідці козаки завчасно дізнавалися про пирихід ворогів і були готові до бою з ними. Козацька розвідка ділилася на сторожову службу-чуги -це такі великі вишки, де сиділи козаки спостерігаючи за обстановкою. Побачивши ворогів козак підпалював димову сигналізацію, яку по черзі підпалювали й інші сторожові козаки поки дим не побачать у Запорізькій Січі. Звичайно, що для козаків важливим атрибутом була їхня зброя, яка була унікальною через свою легкість та практинічсть, що було не мало важливим під час боїв. Козаки найчастіше використовували легкі гармати, гуляй-городи, рушниці, списи, шаблі та маневрені човни -Чайки. Козаки не мали рівних у бою, тому вони з легкістю розширювали свої кордони.
Згодом козаки зрозуміли, що більшість ворожих набігів здійснювалося саме з моря через гирла річок. Тому перед козаками постало питання про вдосконалення своєї військової майстерності, щоб бути переможцями не лише на суходолі, а й на воді. Наші предки зуміли адаптуватися до моря дуже швидко. Вони побудували власний надлегкий човен- Чайка та відпрацювали тактику бою на морі. Човен -мав дуже легку конструкцію, що дозволяло козакам будувати нові човни до їхнього кожного походу. Побачивши турецькі судна козаки маскувалися очеретом і коли стемніє нападали на них з усіх сторін. Також козаки могли пересуватися дном моря недалеко від берегів. Вони перевертали човни вверх дном, а самі тримаючи їх персувалися подну. Це дозволяло їм проникнути не поміченими до багатьох фортець. Козаки використовували тактику нападу, спустошуючи цим татарські землі. Вони захоплювали одночасно кілька фортець-це забезпечувало їм 100% перемогу. Найчатіше козаки спустошували турків тільки заради того, щоб потрапити до невільницьких ринків, щоб врятувати із полону співвітчизників.
Найбільше героїчних походів здійснювалося за гетьманування Петра Конашевича Сагайдачного. У 1606 році від козацьких набігів запалало все турецьке узбережжя Чорного моря. У 1608 році козаки здобули Ізмаїл, Перекоп, Кілію та Акерман. І в 1616 році здобуто Кафу та визволено кілька тисяч бранців.
Я можу із впевненістю сказати, що козаки на той час були справжніми володарями суходолу та моря.

Звідки беруть свій початок козаки та Запорізька Січ



Слово „ козак “ прийшло зі сходу. У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців, які від­бували складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені: юнаки йшли в степ і мусили там прожити кілька місяців, змагаючись з ворогами й доводячи своє вміння виживати за важких природних умов. Пізніше це слово набуло кількох значень й перекладалося здебільшого як „ вільна озброєна людина “.
Спочатку козаки ставили собі за мету відбивати напади татар, сприяючи в такий спосіб освоєнню окраїн. Але в міру того як козаки вдосконалювали свою військову майстерність та організацію, українське суспільство стало дивитися на них не лише як на борців проти мусульманської загрози, а й як на оборонців від національно – релігійного та суспільно-економічного гноблення польської шляхти.
Спочатку козаки мешкали здебільшого на півдні Київщини – в районі Канева, Черкас, Чигирина, а також на Східному Поділлі. Поступово просуваючись у глиб степів, вони звичайно селилися над Дніпром і Південним Бугом, Кальміусом та їхніми численними притоками, тобто від сучасного Дніпропетровська, до Хортиці ( в межах сучасного міста Запоріжжя ) та Великого Лугу – низинних берегів Дніпра нижче порогів. Ось чому українських козаків називали запорозькими.
У другій половині 15 – на початку 16 ст. там виникає чимало козацьких слобод і хуторів. Із року в рік кількість козаків на Наддніпрянщині зростає. „ Де байрак – там і козак “,- говорила народна приказка.
Козаки заводили оранку, займалися „ уходництвом “: мисливством, рибальством, бджільництвом. Вони активно освоювали нові землі, піднімаючи цілину, прокладаючи шляхи, споруджуючи мости тощо.
На нових землях, де поселялися козаки, як їм здавалося, вже ніколи не з’являться державні уря­довці, не виникне кріпосна неволя. В дійсності ж серед козацтва на „ волості “ зростала й поглиблювалась соціальна нерівність. Козацька голота добувала собі засоби до існування наймитуванням у заможних козаків, службою в найманих загонах при замках, „ добичництвом “. Чимало козаків вели власне господарство. Виділялася і вельми заможна верхівка ( „ дуки “ ), що володіла хуторами, угіддями, табунами коней тощо.
Особливу групу становили міські козаки, складаючи значну частку населення міст Подніпров’я: Чигирина, Канева, Корсуня, Черкас. Їх ще звали „ непослушними “, оскільки вони, займаючись торгівлею та промислами, не підпорядковувалися магістратам і не виконували повинностей. Склад козаків – городян поповнювався за рахунок „ покозачення “ міщан. Добре обізнані з військовою справою, маючи зброю, вони брали активну участь у народних виступах проти сваволі старост і воєвод.
Польський уряд намагався залучити до себе на службу міське козацтво чи принаймі певну його частину. В 1572 р. король Сигізмунд Август санкціонував утворення загону з 300 оплачуваних козаків на чолі з польським шляхтичем Бадовським, який формально не підпорядковувався урядовим чиновникам. І хоч цей загін незабаром розформували, його поява стала важливим прецедентом: уперше польський уряд визнав козацтво чи принаймні його представників як окрему соціальну верству, що аналогічно іншим мала право на самоврядування.
Друга, більш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону мала місце у 1578 р., за правління короля Стефана Баторія. Король встановив плату шести сотням козаків і дозволив їм розташувати у м. Терехтемирові свій арсенал і шпиталь ; за це козаки погоджувалися визнати за старшин призначених шляхтичів та стримуватися від „ самочинних нападів на татар “, що часто ускладнювали зовнішні стосунки Речі Посполитої. Завдання цих негайно внесених до реєстру ( реєстрових ) козаків полягало в охороні кордонів і, що не менш важливо, в контролі за нереєстровими козаками. До 1589 р. реєстрових козаків налічувалося 3 тис.
Відносно заможне реєстрове козацтво різко відрізнялося від нереєстрових козаків, які рідко коли мали більше, ніж прості селяни. Відтак стосунки між 3 тис. реєстрових і близько 40 – 50 тис. нереє­стрових козаків часто досягали крайнього напруження. Проте ці відмінності не перешкоджали синам заможніших козаків іти на Січ у пошуках долі або вступати до реєстрових тим козакам, що спромоглися нажити собі багацтва.
Чимало козаків не бажало коритися старостам і панам – магнатам і йшло далі на південь – до дніпровських порогів і за пороги. Постійна загроза напажів ординців спонукувала козаків до створення надійної системи укріплень. Основу їй становили січі. Дослідники пов’язують походження слова січ із засіками – укріпленнями з дерев. Великого значення надавали козаки місцю розташування січі. Найчастіше то був річковий острів. Можливо, за більш давніх часів розрізнені невеликі січі існували в багатьох місцях. Згодом за порогами утворилася одна головна Запорозька Січ – своєрідна столиця запорозьких козаків.
Природні укріплення козацької твердині підсилювалися 3 – 10 метровим валом і ровом. Вал змі­цнювався частоколом із баштами, в яких містилися бійниці. Усередині фортеці був майдан із православною церквою. Навколо церкви стояли великі довгі будинки – курені, де жили січовики, а також оселі старшини, канцелярія. Трохи далі – склади, арсенали, ремісничі майстерні, торгові лавки.
Відомо 8 дніпрових січей. Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця ( нині на території міста Запоріжжя ). Вона була зведена 1556 р. українським православним князем Дмитром Вишневецьким й слугувала опорною військовою базою козацтва на пониззі Дніпра. Звідси протягом 1556 р. було організовано численні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі фортеці. Одначе восени 1557 р. запорозька фортеця була зруйнована ордою кримського хана.
Від 60 – х років 16 ст. по 1593 рр. Запорозька Січ розташовувалася на острові Томаківка, 1593 – 1638 рр. – на острові Базавлук, 1638 – 1652 рр. – на Микитиному Розі, 1652 – 1709 рр. –на річ ці Чортом лик, 1709 – 1711 рр. – на річці Кам’янка, 1711 – 1734 рр. – в Олешках, 1734 – 1775 рр. – на річці Підпільна.
Розташована в недосяжності для урядової влади, Запорозька Січ навіть після смерті свого засновника продовжувала процвітати. Протягом 16 – 18 ст. вона набуває ознак держави: вона контролює величезну територію степової України, має свій уряд, військово – адміністративний устрій, власний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами.
Запорізька Січ дуже відрізнялася від більшості тогочасних феодальних держав. Кожен християнин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова, якщо пройде випробування то зможе приєднатися до козацького братства (як правило це було виживання в степу, дихання через соломинку під водою, а ще цікавим фактом є те, що приймали на січ тільки чоловіків православної релігії, і при вході прохали перехреститися, якщо бачили, що людина перехрещується як католик, то його навіть не допускали до випробувань і відмовляли їй). Міг він при бажанні й покинути Січ. Жінок і дітей сюди не приймали.
Відмовляючись визнати авторитет будь – якого правителя, запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь. Усі мали рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах, у яких частіше перемагала сторона, що найголосніше кричала.
На цих стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків – гетьмана чи отамана, осавулів, писаря, обозного та суддю. Кожен курінь ( це слово згодом стали вживати як назву військової одиниці, що жила в курені ) обирав аналогічну групу вищих офіцерів, або старшину. В період військових походів старшина користувалася абсолютною владою, включаючи право застосування смертної кари. Але в мирний час її влада була обмеженою.
Територія козацької держави називалася землями Війська Запорозького або Вольностями Війська Запорозького й простягалася від Південного Бугу на заході до Кальміуса в Надазов’ї на сході. На півночі її межа проходила по річках Орелі ( на Лівобережжі ) та верхів’ях Інгулу й Інгульця ( на Правобережжі ).
Основну частину козацького війська становила піхота, кіннота ж була нечисленною. Військо мало гармати. Рядовий козак був озброєній рушницею ( мушкетом ), пістолем, шаблею, ножем, списом, келепом ; використовувалися також лук і стріли. Січовики славилися як добрі гармаші, влучні стрільці, вправні рубаки.
Січ мала свій флот з великих човнів – чайок. Основу чайки – цього, по суті, корабля ( 20 м. за­вдовжки, 3-4 м. завширшки, осадка 2,5 м, швидкість до 15 км на годину ) – становило днище з ли­пового дерева, на яке набивалися бортові дошки ; він був оснащений однією – трьома щоглами з ві­трилами, веслами, двома кермами і ніс на борту чотири – шість гармат. Число гребців досягало 20 -30 чоловік, бойовий екіпаж складався з 50 – 70 козаків, озброєних рушницями та мушкетами. Корогва для морських походів була біла із зображенням Св. Михаїла або корабля на червоному полотнищі.Перша звістка про похід козаків на чайках датована 1492 р.


Козацтво на Україні – явище самобутнє, національне, суто народне. Воно виникло і сформувалося як форма протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно – релігійного гноблення, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права.
Козацька християнська республіка Запорозька Січ – відіграла винятково важливу роль в історії українського народу, насамперед у його національно – визвольній боротьбі, в розвитку збройних сил України та військового мистецтва, в освоєнні та заселенні степових просторів Центральної та Південної України.
Список літератури
1. Субтельний Орест Україна: історія ∕ Пер. З англ… Ю. І. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К .: Либідь, 1993. 720 с.: іл…
2. Історія України Курс лекцій у двох книгах. Книга 1 Від найдавніших часів до кінця 19 ст. Київ „ Либідь “ 1991
3. Уривалкін О. М., Конончук І. М. Історія України від стародавніх часів до сьогодення .- К.: Т-во „ Знання “ Україна 2001. – 240 стр., 22 карти.
4. Гайдуков Л. Ф., Крушинський В. Ю. Історія України: Посібник для старшокласників та абіту­рієнтів. К.: Либідь, 1999. – 272 с.

Славетні лицарі на морі

Не вернеться воля, не вернуться запорожці…
Т.Г. Шевченко

Протягом перших двох десятиліть XVII століття відбулася низка вдалих морських походів козаків на володіння султанської Туреччини та її васала – Кримського ханства. Цей період в історії прийнято називати добою героїчних походів.

З маніфесту митрополита Йова Борецького (1620 р.): «Козаки до того ж мають на меті невільників визволяти… І воістину християнству поневоленому на всьому світі ніхто після Бога добродійства такого великого не виказує, як… військо Запорозьке своєю мужністю і своїми перемогами. Що інші народи словом і бесідами виборюють, те козаки ділом своїм доводять».

«Татарські війська, – за свідченням сучасників, – умивались по лікоть у нашій крові й спустошували все огнем і мечем». А сміливцями, які вирішили припинити знущання, справді були козаки. Мужні українські лицарі наважились здійснити далекі сухопутні та морські походи проти ворога. Як наслідок, Турецька імперія значно ослабла, загарбницькі плани турків були підірвані, а національно-визвольний рух підкорених народів активізувався.

Початком перемог став успішний морський похід запорожців навесні 1602 року. На тридцятьох чайках і кількох трофейних галерах вони прийшли під Кілію й розгромили турецький флот. Не можна не згадати видатну постать очільника походів – найславетнішого гетьмана Війська Запорізького до часів Богдана Хмельницького – Петра Сагайдачного.

Гетьманство відважного полководця було нетривалим. Проте за 6 років свого владарювання він здійснив одну з основних реформ війська і перетворив його з партизанських загонів на регулярну армію. Також Сагайдачний здійснював успішну дипломатичну діяльність, брав участь у тогочасній європейській політиці, підтримував православну церкву та приділяв увагу освітнім справам.
Я. Собеський зазначав про гетьмана: «Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був проворний, діяльний, у таборі сторожкий, мало спав і не пиячив… на нарадах був обережний і в усяких розмовах неговіркий».

Отож, дізнавшись уже кілька основних фактів з біографії неперевершеного тактика та генія військової думки, Сагайдачного, повернімося до походів.

1606 року запорожці штурмували фортеці Кілію та Білгород, захопили в морі 10 турецьких галер. Особливу винахідливість і кмітливість вони проявили при взятті Варни, неприступної з моря фортеці. Козаки, вивчивши місцевість, піднялися річкою вгору за течією, обійшли місто-фортецю з флангу й відкрили вогонь із гармат і мушкетів. Штурм Варни завершився розгромом берегових укріплень і знищенням усіх турецьких кораблів, які стояли на рейді.

Восени 1608 р. козаки здобули Перекоп, а невдовзі – Ізмаїл, Кілію та Акерман.
Надзвичайно сміливими були дії запорожців у серпні 1614 року. На сорока чайках вони подалися до берегів Туреччини. Козаки захопили Трапезунд, узяли в облогу Синоп, оволоділи замком, вибили гарнізон і знищили весь флот галер і галіонів, які стояли на рейді.

1615 року запорожці на вісімдесятьох чайках вирушила на турецьку столицю, де, крім флоту, стояла султанська гвардія із 30 тисяч вояків. Козаки спалили портові споруди і повернулись назад. За наказом султана навздогін козакам вирушила турецька ескадра. Біля гирла Дунаю відбувся бій, у якому козаки здобули перемогу. Поранений турецький адмірал потрапив у полон до запорожців.

Один із найбільш вдалих походів під керівництвом Сагайдачного на Кафу (тепер місто Феодосія) відбувся у 1616 р. Там був тоді найбільший ринок рабів-невільників, яких звозили з усіх країв на продаж. Козаки на чолі з Сагайдачним спалили в гавані турецькі кораблі, знищили 14 тисяч турецьких вояків й визволили кільканадцять тисяч невільників. Кафу, ринок рабів – «упир, що п’є руську кров» — було зруйновано.

Відтак козаки взяли штурмом Синоп і Трапезунд, де спалили 25 турецьких суден. У морській битві було розгромлено ескадру адмірала флоту Ціколі-паші, потоплено три галери, забрано здобич в Ібрагіма-паші, який повертався з походу на Січ.

Звістка про зруйнування турецьких фортець Кафи, Синопа й Трапезмунда поширилася далеко за межі Османської імперії. Переможні походи козаків викликали захоплення й подив у Європі, адже тогочасна турецька військова міць вважалася нездоланною.

Зрозуміло, що такий успіх українських лицарів не випадковий. Стратегія і тактика в морській справі була на вищому рівні. До кожного походу козаки ретельно готувалися. Вони прагли воювати з ворогом на його території, атакували кілька фортець одночасно та захоплювали ворога зненацька. Таким чином і досягалися всі славнозвісні перемоги.

Отже, незаперечним фактом залишається те, що козаки були неперевершеними майстрами військової справи, а також щирими й відданими патріотами своєї Батьківщини, які відіграли виняткову роль у захисті українців. А завдяки морським походам, що були зразком військового мистецтва, визволили велику кількість бранців із турецько-татарської неволі та піднесли авторитет Війська Запорізького на міжнародній арені.

Постають світлим відгуком минулого та сповнюють серця гордістю за своїх предків слова персидського шаха: «Ви не знаєте, що це за народ, ви не знаєте, які хоробрі ці люди і як добре треба з ними обходитися. Вони – ті, що домінують на Чорному морі».

Святу клейноду козацькому роду: від корогви до каламару…

Чи не найголовнішим періодом української історії є утвердження та розвиток нашого доблесного козацтва. Про козаків до сьогодні розповідають легенди через їх невимовну вдачу та нестримний характер, їх патріотизм та незламну жагу до волі. Вони змогли показати всю душу українського народу та цим викликали до себе повагу з боку минулих ворогів та союзників. Але для того, щоб стати по справжньому сильною військовою структурою, вони створили власні атрибути влади, " клейноди" козацтва. Створення власної символіки відіграло важливу роль у ствердженні розвитку молодої Української держави, воно безпосередньо було ознакою власного самоствердження. Ці предмети — символи, які в часи козацтва називалися «клейнодами», уособлювали повагу, мужність та відвагу, які мали суттєве значення для козаків…
Загальновідомими клейнодами козаків були корогва, бунчук, булава та печатка з гербом. Згодом до клейнодів долучили пірначі, литаври, значки, палиці, тощо. Вони використовувалися під час скликання великих рад та були своєрідними атрибутами влади для старшин, відповідно до посад кожного з них.
Найбільшою святинею козацтва вважалася корогва- стяг, який вважався одним із найважливіших клейнод гетьмана і всього Війська Запорізького. Його шили із найдорожчих тканин та оздоблювали вишивкою і гаптуванням. На ньому, найчастіше золотом, вишивався образ Покрови Пресвятої Богородиці Діви Марії — заступниці козацтва та Запорізької Січі. Трапляються на бойових козацьких прапорах образи інших святих, найчастіше архістратига Михаїла, а також хрести, сонце, місяць. Козацькі прапори були здебільшого блакитного, жовтого, жовто-блакитного, білого, малинового, червоного й чорного кольорів. Після перемог козаки залишали окремі прапори на полі бою, а у разі смерті загортали особливо почесних лідерів у прапор і так хоронили.
Кошовий отаман мав свою ознаку влади, а саме булаву — палицю з горіхової деревини завдовжки 50-70 см зі срібною чи визолоченою кулею в кінці. Булава була оздоблена здебільшого смарагдами і перлами. Вона завжди була на видному місці; під час переговорів вона знаходилася у руках гетьмана, а під час виборів- на столі. Полковнича булава замість кулі мала кілька металевих пластин — «пер», тому й називалася ще «перначем».
Важливим атрибутом влади був бунчук- древко завдовжки 2-2,5 м, верхівку якого прикрашали кулька-маковиця, від якої донизу звисали пасматкінського волосся й червоні мотузки. Бунчук козакам вперше офіційно надав польський король Стефан Баторіє у 1578 році як знак звитяги.Зазвичай бунчуки несли перед Гетьманом при його виїздах та виходах та ставлено перед гетьманським наметом.
Символом влади судді була військова печатка. Нею утверджувалися всі офіційні документи Війська Запорізького, видані кошем універсали, маніфести, привілеї, дипломатичне листування. Символом влади військового писаря був срібний каламар, відзнакою довбуша- литаври. Існувало правило, що без ударів довбиша в литаври не можна було скликати Січову раду. Важливе місце в системі козацької символіки займали герби. Серед них виділяються герби Війська Запорізького, а також особисті герби гетьманів і козацької старшини, а також міські герби. Усі козацькі клейноди зберігались в січовій Покровській церкві, й носилися тільки за наказом кошового отамана.
Саме клейноди, пройняті духом козацької влади, слугують символами відваги та сили, вони є неупередженим доказом існування своєрідної української державності. Клейноди стали сторінками книги, яка описує історію українського народу…