Поддержите наш проект

Преодолевая многочисленные внутриполитические трудности и экономические проблемы, Украина постепенно выходит из затянувшегося кризиса, твердо вставая на рельсы европейского пути развития. Отрадно, что руководство страны не стесняется применять инновационные методы управления в столь нелегкий момент времени, примером чему служит привлечение иностранных специалистов к работе на различных руководящих постах.
Между тем в последнее время нам настойчиво рассказывают, что назначение «варягов» без пристального всестороннего изучения личностных характеристик и биографии может привести к непоправимым и чрезвычайно вредным для страны последствиям. Речь, в частности, идет о Михаиле Саакашвили.
В последнее время глава Одесской области не стесняется критиковать действия правительства Украины, несколько раз смело высказав гневные тирады в адрес премьер-министра Арсения Яценюка. А в начале ноября он даже обвинил премьера в создании «теневого кабмина», который представляет чьи-то корпоративные интересы, открыто заявив о желании принять личное участие в реформах, что было истолковано обозревателями как стремление Миши занять кресло главы правительства.
Если у Порошенко действительно есть план подобной кадровой пертурбации (а просто так критика в адрес кабмина одновременно с домыслами о кандидатуре Саакашвили на пост премьера в информационном пространстве вряд ли бы появились), то это, по мнению диванных экспертов, вызывает крайнюю озабоченность. Дело даже не в личностных особенностях характера грузинского реформатора, а в тех сомнительных связях и делах, в которых его подозревают.
Интернет пестрит различным компроматом на Саакашвили. Причем не столько довольно пикантными подробностями его личной жизни (связанными, в том числе, с назначением женщин на высокие должности как в Грузии, так и в Одессе). Достаточно сказать, что в Грузии Саакашвили обвиняется в превышении служебных полномочий, растрате государственных средств и организации избиения бизнесмена Гелашвили. На него заведено четыре уголовных дела. Начинаешь невольно задумываться, возможно, что эти обвинения являются политическими, но что если нет?
Достаточно ввести в любом поисковике в сети Интернет два слова – «Саакашвили» и «наркотики» – сразу появляются многочисленные ссылки на статьи и видеоролики, утверждающие, что нынешний глава Одесской области не только сам склонен к употреблению веществ, возбуждающих сознание, но и причастен к организации наркотрафика криминальными структурами из Афганистана в Европу.
Причем наркотический шлейф тянется за Саакашвили еще со времени его руководства Грузией. Экс-госминистр Грузии по урегулированию конфликтов Георгий Хаиндрава еще в 2009 году рассказывал об этом в интервью СМИ.
www.news.bakililar.az/news_eksqosministr_gruzii_saa_28700.html
И наиболее занятным в этом интервью выглядит упоминание о контроле за наркопотоками на Кавказе со стороны подчинявшегося непосредственно Саакашвили министра МВД Грузии Вано Мерабишвили.
Переехав в Украину, получив новое гражданство и высокую должность, Саакашвили, судя по слухам, продолжает поддерживать старые связи.
Сложно оценивать конспирологические взгляды некоторых авторов, увязывающих американских чиновников различного уровня, встречавшихся в последнее время с главой Одесской области, с организацией при посредничестве Саакашвили канала переправки кокаина, опиума и синтетических наркотиков в Европу, но, опять-таки, обыватель скажет – дыма без огня не бывает. Особенно учитывая назначение на ключевые посты, в том числе в местное МВД, соратников Миши (например, Лордкипанидзе), а также реформирование Одесской таможни, начатое Марушевской, не имеющей хотя бы профильного образования, не говоря уже об опыте работы в этой сфере.
На этом фоне возникает вопрос – кто стоит за навязчивой антирекламой Саакашвили? Кто продвигает тему «Кролик-коррупционер» против «Мишы-наркобарона»? Кто так жаждет получить пост премьер-министра, что не жалеет ни своих, ни приглашенных и не считается ни с какими репутационными потерями Украины? Декабрь обещает быть жарким…
P.S.
">

Запорізька Січ стала тим місцем, де козацтво продовжило державницькі традиції України.Воно витворило власну військово-політичну і господарську організацію, поступово перетворюючи її у своєрідну державу зі значними підконтрольними територіями, багатотисячною армією, адміністративним апаратом, звичаєвим правом та символікою (корогви, бунчук, булава, печатка із зображенням герба Запорізької Січі — козак із шаблею при боці й рушницею на лівому плечі). За формою правління це була демократична республіка, яка найбільше відповідала національному характеру, українців. Тут діяв самобутній державний устрій, що виключав узурпацію влади козацькою старшиною, передбачаючи щорічні звіти та перевибори всіх посадових осіб.
Вищою законодавчою владою на Січі виступала Козацька рада, в якій мали право брати участь всі без винятку козаки й котра вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин. «Тут, панувала повна рівність між усіма членами общини; кожен користувався однаковим правом голосу, кожен міг відкинути пропозиції іншого і натомість запропонувати власні плани й міркування; І проте, коли рішення було прийняте більшістю голосів на раді, воно ставало необхідним і обов'язковим для всіх». Постанови на раді приймалися голосними вигуками присутніх, інколи доходило й до бійок. Коли пропозиція схвалювалася, козаки підкидали вгору шапки. Козацька рада, як правило, збиралися тричі на рік: 1 січня, на 2 — 3-й день після Великодня та 1 (14) жовтня (на свято Покрови), а в разі потреби і в інший час. Вона укладала мир чи оголошувала війну, у виняткових випадках здійснювала судові функції, приймала й надсилала посольства, обирала козацький уряд — Кіш. На чолі Коша стояв кошовий отаман, який, об'єднуючи у своїх руках військові, адміністративні, судові й духовні справи, уособлював вищу виконавчу владу на Січі. Він відкривав Козацьку раду, командував військом, здійснював дипломатичні стосунки з іноземними державами, розподіляв військову здобич, затверджував обраних радою урядовців та судові вироки, призначав духовних осіб у січову й паланкові церкви тощо. У мирний час кошовий отаман не міг приймати важливих рішень без згоди Козацької ради, зате під час воєнних походів його влада була необмеженою. Крім кошового отамана, до складу найвищих урядовців також входили суддя, писар та осавул. Військовий суддя чинив суд над порушниками козацьких законів, відав кошторисом і артилерією, при потребі виконував обов'язки кошового отамана. Військовий писар очолював військову канцелярію і письмово оформляв найголовніші січові справи. Військовий осавул стежив за порядком серед козаків та виконанням судових вироків, проводив дізнання з приводу різних суперечок і злочинів серед сімейних козаків, відав забезпеченням війська, розвідкою, організацією прикордонної служби тощо. Особливе місце відводилося курінним отаманам, які були посередниками між вищою старшиною і простим товариством, здійснювали керівництво куренями, члени яких їх і обирали. Після військової старшини й курінних отаманів за рангом ішли т. зв. батьки або «сивоусі діди» — колишні запорізькі військові старшини, досвід і авторитет яких давав їм моральне право слідкувати за дотриманням «одвічних порядків запорізької громади». Якщо у діях когось зі старшини, в т. ч. й кошового, козаки вбачали якесь порушення своїх прав і вольностей, безвідповідальність чи шкоду для загалу, то на Козацькій раді їх у будь-який час могли позбавити посади, або й навіть скарати на смерть.
Як уже зазначалося, військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. У куренях і паланках діяв суд курінних отаманів та паланкових полковників. Справи про тяжкі злочини передавалися на розгляд військовим суддею чи кошовим отаманом. Для військової старшини судом першої інстанції вважався суд кошового отамана, а другої — суд військової ради.
Отже, можна зробити висновок, що Запорізька Січ та її адміністративно-судовий устрій були унікальним явищем в історії України. Подібного політичного устрою не було в жодній з країн світу, а ні до неї, а ні після.
Не зважаючи на постійні міжусобиці, війни, політичну та економічну нестабільність цього часу, Запоріжська Січ всеодно мала чіткий апарат регулювання влади на своїй території,і завдяки цьому продовжувала існувати як потужна держава.

Варакута Олександа