Последние блоги


Діяльність культурно-освітніх центрів в Україні: Острозький,Львівський,Київський.

Культура — это стремление к совершенству посредством познания того, что более всего нас заботит, того, о чем думают и говорят…

Арнолд М.

16ст. в історії української культури, та самої України відзначилося головним чином як період усвідомлення українцями себе як нації. Його можна назвати поштовхом до активного та інтенсивного розвитку національної ідеї, боротьби за власну культуру та остаточне затвердження духовних та культурних цінностей. Саме в цей час починає набирати обертів розвиток у культурній та духовній сферах. Пробудження національної самосвідомості доповнювалося поширенням ідей гуманізму епохи Відродження, їх вели українці, які навчалися в закордонах університетах. Заможні українці здобували освіту переважно за кордоном, так у ХV-XVI ст. у Краківському університеті здобуло освіту близько 800 чоловік. Вихідці з українських земель також навчалися у Сорбоні, в університетах Німеччини та Італії.Так, Юрій Дрогобич (Котермак) був доктором філософії та медицини у Болонському університеті, читав там у 1478—1482 рр. лекції з математики, очолював факультет медицини. Викладачами Краківського університету були Лукаш з Нового Града, автор відомого підручника з епістолографії, та Павло Русин з Кросна.
Першим вищим навчальним закладом в Україні стала Острозька академія, яку бл. 1576 р. відкрив князь К.-В. Острозький у м. Острог. Цей заклад згодом піднявся до рівня тогочасних європейських академій. У ньому викладали найкращі українські та іноземні вчені.До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліотека і друкарня, яку протягом 1577—1582 pp. очолював відомий першодрукар Іван Федоров. Це, по суті, була перша вища школа європейського зразка в українських землях, що згодом дістала назву академії. Першим ректором академії був Герасим Смотрицький, письменник-полеміст і культурно-освітній діяч XVI ст. В Острозькому культурно-освітньому центрі викладання поєднувалось з науковою, перекладацькою й видавничою діяльністю. Розгорнута в Острозі діяльність по вивченню і піднесенню ролі старослов'янської мови була продовжена в училищі Львівського братства, вихованець якого Лаврептій Зизаній видав у Вільно 1596 р, слов'янську граматику.
З середини 1580-х рр. Львів стає другим потужним культурно- освітнім осередком. Організації ремісників, купців та дрібних власників православного віросповідання починають активну роботу. Виникає потужний братський рух, який значним чином вплинув на розвиток української культури останньої чверті XVI — першої третини XVII ст.Братські організації поступово взяли під свою опіку розвиток освіти, друкування і розповсюдження книг. Вони групували навколо шкіл і друкарень освічені та ініціативні сили української інтелігенції, що вийшла з середовища духовенства, української шляхти та міщан.Заслугою членів Львівського братства є започаткування книгодрукування.Братські друкарні згодом виникли також у Луцьку, Новгороді-Сіверському, Києві, інших містах. Зокрема, важливим осередком книгодрукування на поч. ХVII ст. стала Києво-Печерська лавра, де головним друкарем був Палво Беринда. Йому належить перший друкований український словник.
На поч. XVII ст. центром освіти й науки в Україні знову стає Київ. Тут у 1615 р. була відкрита Київська братська школа, ректором якої став Іов Борецький, переїхавши зі Львова.Митрополит Петро Могила засновує школи при Києво-Печерській лаврі. У 1632 р. їх було об'єднано в Києво-Могилянській колегіум, що став на рівень західноєвропейських університетів.Паралельно в Києві активізував роботу вчений гурток Києво- Печерської Лаври, який розвинув освітню, наукову та видавничу справу. Сподвижником цієї роботи став вихованець Львівського братства, здібний політик і громадський діяч Єлисей Плетенецький (1550-1624). Він у 1599 р. посів посаду архимандрита Києво-Печерської лаври і повернув Лаврі великі земельні володіння, розгорнув торгівлю та виробництво для збагачення лаврської скарбниці.
Ці три головних просвітнцьких центри України стали колисками духовної та матеріальної культур українського народу. З них розпочався довгий шлях розвитку культури, освіти, духовного й політичного життя України. Нині Острог, Київ та Львів продовжують підтримувати статус культурних осередків, та безумовно вважаються перлинами нашої країн, адже кожне із цих міст має свою індивідуальну та унікальну історію, налічує величезну кількість художніх та архітектурних пам'яток і продовжує зберегти у собі відголоски минулих часів.

Вплив української музики,театру,живопису на розвиток мистецтва Росії

На сьогодні відомо, що значний вплив на формування та становлення російської культури здійснила українська інтелігенція. Вже у середені 17го ст. розпочався масовий міграційний процес освідченої еліти українського суспільства, що не завершився й досі. Київські вчені привнесли у Москву власну модель системи освіти, сприяли появі нових жанрів у літературі, мистецтві, живопису, формуванню нового художнього стилю. Це був своєрідний ідеологічний рух, прагнення реалізувати свій духовний потенціал у державі, могутнішій у воєнному і політичному відношенні, але менш розвинутій у культурному. Багато діячів української культури очолили російські церковні й освітні установи, серед них Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Дмитро Туптало та ін.Проте, постає питання- чи не завдало це власне українській культурі невиправної шкоди?
Власна українська культура продовжувала розвиватись в межах барокового стилю, процес формування нової світської культури був уповільнений внаслідок таких факторів, як поступова ліквідація автономного політико-адміністративного устрою, політики самодержавства, спрямованої на уніфікації всіх сфер політичного, економічного, культурного життя, перетворення столиць імперії у провідні культурні осоредки, куди прагнула інтелектуальна та творча еліта окраїн.
У XVIII ст. в Україні поширилась система початкової освіти, яка складалася з цифірних, полкових та гарнізонних шкіл. Певна роль у поширенні освіти належала мандрівним дякам, які працювали домашніми вчителями у заможних сім'ях. Дітей панівної верхівки, як правило, навчали вихованці Києво-Могилянської академії. За зразком академії були відкриті колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Але загалом освітній рівень населення порівняно з XVII ст. знизився.
Треба відзначити, що значна частина вихідців з Лівобережної України завершувала свою освіту у закордонних, зокрема німецьких університетах. Мова йде не про десятки, а сотні молодих людей з родин козацької старшини, простих козаків і міщан, які часом обмежені у засобах до існування, роками навчалися у європейських університетах, перходячи від одного до іншого, удосконалювалися в знаннях мов, філософії, вивчали право, медицину, здобували дипломи докторів наук.
Все це формувало новий пласт українського, тепер уже розвинутого суспільства, яке вже могло пишатися власними надбаннями.
В українському живопису чітко окреслились і набули специфічних ознак усі жанри. Під впливом демократичних тенденцій у розвитку культури на перше місце висувається побутовий жанр, який безпосередньо відображає життя народу. Тематичні рамки цього жанру розширюються, він збагачується на нові сюжети й міцніше пов'язується із суспільною проблематикою. Художники прагнуть осмислити нового героя часу, нові відносини, що складаються в суспільстві, знайти й утвердити нові мистецькі цінності.
Зростання інтересу до минулого України, до національно-визвольної тематики зумовило піднесення історичного жанру. Любов до рідного краю, відчуття природи як суттєвого чинника в понятті «батьківщина» було основою формування пейзажного жанру, який набуває самостійного ідейно-естетичного значення. Взагалі переважна більшість українських митців не були майстрами якогось одного жанру, а володіли багатьма з них.
Розвиток в Україні не припинявся, а нова інтелігенція все плідніше й плідніше працювала над тим, щоб збагатити українську культуру та вивести її на загально європейський рівень. Розпочалося масове поглиблення знання про власну історію та історію загалом. Було написано велику кількість наукових праць з вивчення різних сфер становлення українського народу та його культури.
Великим надбанням українського мистецтва стало формування самобутньої композиторської школи. Уже в перший пореформений рік славетний співак С.С. Гулак-Артемовський (1813—1873) завершив створення першої української опери «Запорожець за Дунаєм», яка стала міцним підґрунтям національного оперного мистецтва. Композиторові належать також відомі пісні «Стоїть явір над водою» і «Спать мені не хочеться».
У піднесенні суспільно-політичного і культурного життя в Росії у 60 — 80-х роках велику роль відіграли П. Богданович, Г. Брайко, В. Рубан, Ф. Туманський. Вони видавали газети і журнали, перекладали твори французьких філософів, античну літературу, наукові праці з географії, медицини.Відбиралися праці для перекладу й залучалися досвідчені знавці латинської, грецької, французької та латинської мов.
Внесок саме українських діячів у формування російської культури до кінця оцінити неможливо, тільки через те, що окрім матеріальних надбань, яких налічується величезна кількість, російська культура поглинула ще й духовні. Отже, підсумовуючи факти, можна із гордість сказати, що українська культура,її філософія та культурне багатство, не зважаючи а ні на політичну нестабільність, а ні на економічну, продовжувала розвиватися та підпитувати не лише себе, а й інші культури, зокрема російську.

Варакута Олександра