Вплив української музики,театру та живопису на розвиток мистецтва в Росії.
Культура — це те, що залишається, коли все інше забуто.
Іван Франко
Не можна уявити сучасну Україну без її багатої та розвинутої культури. Багатовікова історія хоч і залишила темні сторінки в українських підручниках, але все ж таки залишило місця для душі народу. Саме на цих сторінках живе й досі наше з вами серце. Серце України. Серце яке допомогло пройти нашим пращурам крізь жорстоки денаціоналістичні кнути різних держав в глибокій історії минулих століть. Кожен з нас знає, що Україна протягом 17 та 18 століть була під впливом сусідніх держав, що намагалися знищити нашу культуру, віру та звичаї. Але не кожен може сказати чому саме і як розквітала наша культура. Вже з 18 сторіччя мистецтво України не тільки набуває популярності а ще й впливає саме на культуру Росії завдяки появи бароко, що прийшло, звичайно ж, з Візантії. До речі, починаючи ще з гетьмана Мазепи, що сприяв появі церков та інших видатних споруд. В цей час в Росії течія мистецтва під назвою «Бароко» не приживався ще досить довго.
З появою нового шляха у мистецтві Україну почали наповнювати школи іконопису та живопису. Московське духовенство не підтримувало стилі написання ікон українцями хоча ї барокові українські творіння хоча барокові українські не суперечать православному іконописному канону, але добарокові ікони послідовніше, глибше та повніше виражають православні духовні інтуїції — троїчний догмат, містичну спрямованість до Горнього Світу, до преображення людської душі та земного буття. Середньовічна ікона в кращих своїх зразках надчуттєва й передбачає енергію — активну духовну співпрацю, співтворчість Бога та людини, стяжання людиною Божественних енергій. Барокова ж ікона тілесна, ілюзіоністична, занурена у побутові деталі, спрямована на пасивне споглядання, на сферу чуттєвих переживань та емоцій. Саме від неї бере початок портретний жанр.
В Росії сучасні іконописці пишуть ікони у зворотній перспективі, свідомо наслідуючи середньовічні традиції московської, новгородської та деяких інших іконописних шкіл
Наступним етапом після іконописного і світського живопису стали пар суни – портрети, які виконані прийомами іконописної техніки. Це призвело до зростання популярності замовлення власних портретів та створення картинних галерей. Ця тенденція розповсюдилася і серед багатих російських поміщиків та графів. Однією з причин впливу українського живопису на російське мистецтво був виїзд талановитих художників до Петербургу в Академію мистецтв. Таким чином Левицький, Боровиковський, Лосенко переносили особливості української школи до Росії.
У XVII столітті музичною столицею Лівобережжя став Глухів. Саме там була відкрита музична школа, де вивчали вокал, гру на флейті, скрипці, арфі. Гарну підготовку давала Києво-Могилянська академія, тут вивчали тонкощі і хорового і оркестрового мистецтва. Але, багато талановитих випускників виїжджала до Москви чи Петербургу. Наприклад, більшість хористів царської капели були вихідцями з України. Видатні композитори, такі як Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Артем Ведель залишали межі своєї Батьківщини. Також популярними стають романси – пісні, що виконувалися під супровід гітари, або фортепіано і розповідали про людське щастя і долю. Одними з найвідоміших романсів були «Дивлюсь я на небо», «Їхав козак з-за Дунаю».
Важливим фактором який вказує на вплив українського театру на Російський було існування Кріпосного театру в маєтках російської вельможі. А хто грав в кріпосному театрі? Переважно українці. Коли людина грає на сцені, вона вкладає душу в кожне слово. Якї б теми не були відображені у спектаклі український народ та українська душа залишали на ньому свої відбитки. А цим самим на картину культури Царської Росії додавуався ще один колір.
Православна середньовічна культурна ментальність орієнтована на неконвенційне сприйняття знаку і не дозволяє ніяких умовностей. Через це в Московському царстві точився тривалий опір театру як такому — навіть містерії та шкільні драми на священі сюжети розглядалися як святотацтво.
Але український театр виник на схрещенні православно-візантійського та римо-католицького культурних ареалів, тому з західного (передовсім польського) художнього досвіду він запозичив лише найсуворіший тип — з системою обмежень та дидактичними функціями — тип шкільного театру. Інші можливі у добу Барокко театри (придворний, магнатський та народний) через свій світський характер в Україні не прижилися. Шкільний же театр, як доводить Л.О. Софронова, знаходився на межі світського та сакрального, православ’я та католицтва, барокко та середньовіччя, тому чи не найактивніше з усіх мистецтв прищеплював спочатку в Україні, а тоді й у Московському царстві новий культурний світогляд.
Отже, піднесена у своєму розвитку українська культура в XVI-XVII столітті впливала і вступала в конфлікт з російським мистецтвом. Але вплив полягав не лише у появі шкіл, академій та колегіумів, які створювали структуру знань, а й в тому, що багато талановитих українських діячів мистецтва виїжджали до Москви та Петербургу. Цим самим розповсюджуючи набуті знання, стиль роботи та культурний розвиток.
Балон Маским
Іван Франко
Не можна уявити сучасну Україну без її багатої та розвинутої культури. Багатовікова історія хоч і залишила темні сторінки в українських підручниках, але все ж таки залишило місця для душі народу. Саме на цих сторінках живе й досі наше з вами серце. Серце України. Серце яке допомогло пройти нашим пращурам крізь жорстоки денаціоналістичні кнути різних держав в глибокій історії минулих століть. Кожен з нас знає, що Україна протягом 17 та 18 століть була під впливом сусідніх держав, що намагалися знищити нашу культуру, віру та звичаї. Але не кожен може сказати чому саме і як розквітала наша культура. Вже з 18 сторіччя мистецтво України не тільки набуває популярності а ще й впливає саме на культуру Росії завдяки появи бароко, що прийшло, звичайно ж, з Візантії. До речі, починаючи ще з гетьмана Мазепи, що сприяв появі церков та інших видатних споруд. В цей час в Росії течія мистецтва під назвою «Бароко» не приживався ще досить довго.
З появою нового шляха у мистецтві Україну почали наповнювати школи іконопису та живопису. Московське духовенство не підтримувало стилі написання ікон українцями хоча ї барокові українські творіння хоча барокові українські не суперечать православному іконописному канону, але добарокові ікони послідовніше, глибше та повніше виражають православні духовні інтуїції — троїчний догмат, містичну спрямованість до Горнього Світу, до преображення людської душі та земного буття. Середньовічна ікона в кращих своїх зразках надчуттєва й передбачає енергію — активну духовну співпрацю, співтворчість Бога та людини, стяжання людиною Божественних енергій. Барокова ж ікона тілесна, ілюзіоністична, занурена у побутові деталі, спрямована на пасивне споглядання, на сферу чуттєвих переживань та емоцій. Саме від неї бере початок портретний жанр.
В Росії сучасні іконописці пишуть ікони у зворотній перспективі, свідомо наслідуючи середньовічні традиції московської, новгородської та деяких інших іконописних шкіл
Наступним етапом після іконописного і світського живопису стали пар суни – портрети, які виконані прийомами іконописної техніки. Це призвело до зростання популярності замовлення власних портретів та створення картинних галерей. Ця тенденція розповсюдилася і серед багатих російських поміщиків та графів. Однією з причин впливу українського живопису на російське мистецтво був виїзд талановитих художників до Петербургу в Академію мистецтв. Таким чином Левицький, Боровиковський, Лосенко переносили особливості української школи до Росії.
У XVII столітті музичною столицею Лівобережжя став Глухів. Саме там була відкрита музична школа, де вивчали вокал, гру на флейті, скрипці, арфі. Гарну підготовку давала Києво-Могилянська академія, тут вивчали тонкощі і хорового і оркестрового мистецтва. Але, багато талановитих випускників виїжджала до Москви чи Петербургу. Наприклад, більшість хористів царської капели були вихідцями з України. Видатні композитори, такі як Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Артем Ведель залишали межі своєї Батьківщини. Також популярними стають романси – пісні, що виконувалися під супровід гітари, або фортепіано і розповідали про людське щастя і долю. Одними з найвідоміших романсів були «Дивлюсь я на небо», «Їхав козак з-за Дунаю».
Важливим фактором який вказує на вплив українського театру на Російський було існування Кріпосного театру в маєтках російської вельможі. А хто грав в кріпосному театрі? Переважно українці. Коли людина грає на сцені, вона вкладає душу в кожне слово. Якї б теми не були відображені у спектаклі український народ та українська душа залишали на ньому свої відбитки. А цим самим на картину культури Царської Росії додавуався ще один колір.
Православна середньовічна культурна ментальність орієнтована на неконвенційне сприйняття знаку і не дозволяє ніяких умовностей. Через це в Московському царстві точився тривалий опір театру як такому — навіть містерії та шкільні драми на священі сюжети розглядалися як святотацтво.
Але український театр виник на схрещенні православно-візантійського та римо-католицького культурних ареалів, тому з західного (передовсім польського) художнього досвіду він запозичив лише найсуворіший тип — з системою обмежень та дидактичними функціями — тип шкільного театру. Інші можливі у добу Барокко театри (придворний, магнатський та народний) через свій світський характер в Україні не прижилися. Шкільний же театр, як доводить Л.О. Софронова, знаходився на межі світського та сакрального, православ’я та католицтва, барокко та середньовіччя, тому чи не найактивніше з усіх мистецтв прищеплював спочатку в Україні, а тоді й у Московському царстві новий культурний світогляд.
Отже, піднесена у своєму розвитку українська культура в XVI-XVII столітті впливала і вступала в конфлікт з російським мистецтвом. Але вплив полягав не лише у появі шкіл, академій та колегіумів, які створювали структуру знань, а й в тому, що багато талановитих українських діячів мистецтва виїжджали до Москви та Петербургу. Цим самим розповсюджуючи набуті знання, стиль роботи та культурний розвиток.
Балон Маским
